Облога Белграда (1456)
| Облога Белграда | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Османо-угорські війни, Османські війни в Європі | |||||||
 | |||||||
| 44°49′00″ пн. ш. 20°28′00″ сх. д. / 44.816666666667° пн. ш. 20.466666666667° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
*  Угорське королівство
|
* .svg){kind=small} Османська імперія
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| * Янош Гуньяді
|
* Мехмед II
| ||||||
| Військові сили | |||||||
Гарнізон Белграда:
Армія Гуньяді:
Хрестоносці:
|
Спершу вважалось що до 100 тис. чол.[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| Невідомо | бл. 20 тис. загиблими[2] | ||||||
Облога Белграда 1456 року — битва між угорськими та османськими військами, що відбулася 4—22 липня 1456 року. Після взяття Константинополя в 1453 році османський султан Мехмед II зібрав сили для підпорядкування Угорського королівства. Безпосередньою метою удару була обрана прикордонна фортеця в Белграді (угор. Nándorfehérvár). Оборону фортеці підготував угорський дворянин і воєвода Янош Гуньяді, який брав участь у численних битвах проти турків.
Облога переросла у велику битву, в ході якої Гуньяді очолив спонтанний контрнаступ і зміг захопити турецький табір. Зазнавши поранення, Мехмед II мусив зняти облогу й відступити. На думку деяких сучасників, облога Белграда вирішила долю християнства.
Підготовку до облоги угорська сторона розпочала наприкінці 1455 року після примирення Яноша Гуньяді з політичними супротивниками. Гуньяді власним коштом забезпечив белградську фортецю припасами, озброїв її і залишив у ній сильний гарнізон під командуванням свояка Михая Сіладі і старшого сина Ласла, а сам став збирати підкріплення і створювати флот. Гуньяді не підтримувала шляхта, яка побоювалася його посилення, тож він спирався лише на власні ресурси.
Завдяки допомозі католицької церкви і особливо францисканського ченця Івана Капістрана, який проповідував хрестовий похід проти турків, Гуньяді вдалося залучити селян і дрібних землевласників. Вони були погано озброєні (більшість мали тільки пращі та коси), проте сповнені рішучості. Ядро війська Гуньяді становила невелика група найманців і декілька загонів дворянської кінноти. Всього угорцям вдалося зібрати 25—30 тисяч осіб.
До того як Гуньяді вдалося зібрати військо, армія Мехмеда II (її чисельність за різними оцінками становила 160 тис., а згідно з новими дослідженнями — 60—70 тис. осіб) підійшла до Белграду. Михай Сіладі, що керував обороною замку, мав у своєму розпорядженні 5—7 тис. осіб угорського гарнізону, а також солдатів-сербів. 4 липня 1456 року почалася облога. 29 червня 1456 року турки почали обстрілювати фортецю з підвищення.
Мехмед розділив військо на три частини. Румелійський корпус, що розташовувався на правому фланзі, мав більшу частину з 300 гармат (інші перебували на кораблях). На лівому фланзі розгорнулася важка піхота з Анатолії. У центрі перебувала особиста гвардія султана, яничари під командуванням Заганос-паші і ставка командування. Флот (більш як 200 кораблів) стояв на північний захід від міста: він мав патрулювати драговини й не допустити підходу до фортеці підкріплень, а також контролювати на південному заході річку Саву, щоб запобігти обхід піхоти з флангу. Зі сходу Дунай прикривали сипахи, завданням яких було не допущення обходу турків із правого флангу.
Звістка про початок облоги застала Гуньяді на півдні Угорщини, де він набирав легку кавалерію для армії, з допомогою якої збирався зняти облогу. Після з'єднання з силами папського легата кардинала Івана Капістрана, які, головним чином, складалися з селян, Гуньяді вирушив на Белград. Разом, під командуванням Капістрана та Гуньяді перебувало 40-50 тис. осіб.
Нечисленні захисники покладалися, перш за все, на силу белградського замку, що був на той час одним з найкращих на Балканах. Після того як Стефан Лазаревич у 1404 році переніс до Белграда столицю Сербської деспотовини, була проведена велика робота з перетворення невеликого старого візантійського замку на надійне сучасне укріплення. Замок мав три лінії захисту: нижнє місто з кафедральним собором, міським центром та портом на Дунаї, верхнє місто з чотирма воротами і подвійною стіною, в якому розташовувалося військо, а також внутрішній замок з палацом і великим донжоном. Белградський замок став одним із значних досягнень військової архітектури Середньовіччя.
14 липня 1456 року Янош Гуньяді підійшов до повністю оточеного міста зі своєю дунайською флотилією. Того ж дня йому вдалося прорвати морську блокаду, потопивши три великих османських галери і захопивши чотири великих і двадцять малих суден. Знищивши флот султана, Гуньяді отримав можливість переправити війська і поставляти в місто необхідне продовольство. Було посилено захист фортеці.
Однак облогу не зняли. Внаслідок інтенсивного артилерійського обстрілу, що тривав протягом тижня, стіна фортеці була пробита в декількох місцях. 21 липня Мехмед II наказав почати загальний штурм фортеці, який почався із заходом сонця і тривав всю ніч. Наступаюча турецька армія захопила місто і почала штурм фортеці. В критичний момент штурму Гуньяді наказав захисникам скидати підпалені просмолені дерева та інші легкозаймисті матеріали. В результаті яничари, що билися в місті, були відрізані стіною вогню від своїх товаришів, які намагалися пробитися до верхнього міста через проломи в стіні.
Жорстока битва у верхньому місті між оточеними яничарами і солдатами Сіладі закінчилася успіхом християн: угорцям вдалося відкинути нападників від стін. Яничар, що залишалися всередині, знищили, а турецькі війська, які намагалися пробитися до верхнього міста, зазнали важких втрат.
Коли турецьким солдатам майже вдалося поставити прапор султана на вершині бастіону, солдат-серб Тітус Дугович вирвав його і разом з ним стрибнув зі стіни. За цю самопожертву син Яноша Гуньяді, угорський король Матяш Корвін, три роки потому дав його синові Титусу дворянське звання.
Наступного дня битва прийняла несподіваний оборот. Незважаючи на наказ не намагатися грабувати турецькі позиції, частина війська вийшла із-за зруйнованого валу і зайняла позиції уздовж турецької лінії. Спроби сипахів розсіяти їх не увінчалися успіхом. До угорців, що перебували за стіною, почали приєднуватись дедалі нові солдати, й інцидент швидко переріс у повномасштабну битву.
Бачачи, що зупинити людей не вдається, Капістрана на чолі 2-тисячного загону селян почав наступ у тил турецької армії, розташований уздовж Сави. Одночасно Гуньяді почав атаку з фортеці, метою якої було захоплення розміщених у турецькому таборі артилерійських позицій.
Захоплені зненацька і, на думку деяких літописців, паралізовані нез'ясовним страхом, турки почали тікати. Особиста охорона султана, що складалася з приблизно 5 тисяч яничар, відчайдушно намагалася припинити паніку і відбити табір, однак армія Гуньяді вже вступила в бій, і зусилля турків виявилися безуспішними. Султан особисто брав участь у битві й убив у сутичці лицаря, але був поранений стрілою в стегно і знепритомнів.
Після битви угорські частини дістали наказ провести ніч поза стінами в боєготовності, але турецької контратаки не було. Під покровом темряви турки поспішно відступили, везучи 140 возів із пораненими. Султан прийшов до тями в місті Сарона. Дізнавшись, що його армія втекла, більшість командирів убито, а все майно втрачено, 24-річний правитель хотів отруїтися. Несподівана атака угорців призвела до безладу й тяжких втрат, тому тієї ночі переможений Мехмед відступив з рештою війська до Константинополя.
Після битви табір угорців вразила епідемія, від якої через три тижні (11 серпня 1456 року) помер сам Янош Гуньяді. Він був похований в кафедральному соборі міста Алба-Юлія, столиці Трансильванії.
Белградська фортеця добре показала себе під час облоги, тому угорці здійснили додаткові укріплення: у слабких східних стінах, через які туркам вдалося пробитися до верхнього міста, були побудовані Зіндан-ворота та артилерійська вежа Небойші. Це була остання велика модифікація фортеці до 1521 року, коли вона була захоплена султаном Сулейманом I Пишним.
Під час облоги Папа римський Калікст III наказав опівдні бити у дзвони, закликаючи віруючих до молитви за захисників християнства. Однак у багатьох місцях звістку про перемогу отримали раніше, і дзвони били вже на знак про перемогу, тому інтерпретація папського розпорядження була скорегована. Традиція бити у дзвони опівдні зберігається по цей час.
Перемога під Белградом на 70 років зупинила наступ турків на Європу, незважаючи на ряд вторгнень, зокрема, захоплення Отранто в 1480—1481 роках і напад на Хорватію і Штирію в 1493 році. Белградська фортеця продовжувала захищати Угорщину від турків аж до її взяття в 1521 році.
Подальше просування турків до Європи затрималося через посилення Угорщини за сина Гуньяді Матяша Корвіна, необхідності створити надійну базу в недавно захоплених Сербії та Боснії, а також у результаті серії поразок, завданих Мегмеду II його васалами — господарем Валахії Владом III Дракулою (у «нічній атаці») і господарем Молдавського князівства Штефаном III Великим (битви на Васлуе та біля Валя Албе).
У той же час християнам не вдалося розвинути успіх і повернути Константинополь. Король Угорщини Матяш I не був прихильником великої війни з Туреччиною і займався лише захистом власних володінь. Велика частина Угорщини була зайнята турками в 1526 році після битви при Могачі.
Османська експансія до Європи тривала зі змінним успіхом до облоги Відня у 1529 році. Турки залишалися значною силою і погрожували Центральній Європі аж до битви під Віднем у 1683 році.
- ↑ Јованка Калић-Мијушковић, Београд у средњем веку, Српска књижевна задруга, Београд 1967.
- ↑ http://militera.lib.ru/h/michaud/39.html Жозеф-Франсуа Мишо, История крестовых походов, 2001
