Оборона Чернігова (1239)
| Захоплення Чернігова монголами | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Монгольська навала на Русь | |||||||
| Спасо-Преображенский собор Чернигова-2.jpg | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Монгольська імперія | Чернігівське князівство | ||||||
| Командувачі | |||||||
|
• Батий • Берке[1] або Мунке[2][3] | • Мстислав Глібович | ||||||
| Сили | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
Оборона Чернігова — один з найважливіших епізодів західного походу монголів 1235—1242 років та монгольської навали на Русь 1237—1241 років, облога і взяття монголами столиці Чернігівського князівства восени 1239 року.
Після удару, завданого монголами по Північно-Східній Русі взимку 1237—1238 років, брат загиблого великого володимирського князя Ярослав Всеволодович не зміг більше утримувати Київ, забраний ним у Михайла Всеволодовича, і поїхав до Владимира. Коли Михайло зайняв Київ, його молодший двоюрідний брат Мстислав Глібович спробував зайняти Чернігів, але Михайло зберіг чернігівський престол для себе (за версією Л. Войтовича[4], передав престол своєму молодшому братові Андрію). Деяке розходження їх політичних позицій можна простежити і раніше (див. Облога Чернігова (1235)).
В кінці 1238 — на початку 1239 року Михайло провів похід проти Великого князівства Литовського і втратив Галич на користь Данила, а монголи (Берке) розорили прикордонне зі степом Переяславське князівство.
Чисельність монгольської армії в західному поході, згідно з сучасною історіографіэю, з урахуванням втрат та дворазового поповнення за рахунок місцевого степового і поволзької населення, варіюється від 120—150 тис. на початку походу до 100 тис. після відходу у Монголію Гуюка і Мунке.
В ті місяці, в які основною метою монголів на Русі став Чернігів, першоджерела як головний напрямок зусиль монгольських корпусів в Європі називають:
- місто алан Ме-це-сі, обложений між 27 листопада та 26 грудня 1239 року і взятий через три місяці[5];
- місто Мінкас, до якого попрямували Гуюк, Мунке, Кадан та Бурі і взяли його за 1 місяць і 15 днів[6];
- місто М.к.с., оточене болотами і густим лісом, що стало крайньою точкою просування монголів на Русі і після розчищення лісу і установки метальних знарядь було взяте царевичами спільно за кілька днів[7].
У той же самий час другорядним напрямком дій монголів став Крим, де згадуються Шибан, Бучек та Бурі (точна дата їх виходу до південного узбережжя півострова встановлюється за записами на полях однієї з книг сурожського монастиря — 26 грудня 1239 року).
Командував тими, хто взяв Чернігів у облогу, за різними версіями, Батий (голова західного походу) і Берке з братами або Мунке.
Керував обороною Чернігова (очолював деблокуючий удар) князь Мстислав Глібович. За різними версіями, він був чернігівським князем, новгород-сіверським або одним з чернігівських князів. Але разом з тим, більшість дослідників визнають, що очолювані ним сили не зводилися тільки до його власної дружини. У період монгольського нашестя на Русь загинули декілька чернігово-сіверських князів: загибель сина Романа Ігоровича Михайла і онука Володимира Ігоровича Святослава Всеволодовича Л. Войтович пов'язує з литовським походом; загибель Бориса, Давида, Андрія і Святослава вщижских, синів Володимира Святославича, — з обороною власного князівства в 1239 році[8]; можливу загибель Михайла, Аникема, Романа та Івана Глебовичів, братів Мстислава та Івана Івановича, онука Романа Ігоровича — з навалою монголів на Чернігово-Сіверське князівство в 1239—1240 роках.
Скласти більш точне уявлення про чисельність руських військ на початку XIII століття можуть допомогти звістки про участь у походах на Орден мечоносців руських військ чисельністю 12-20 тисяч чоловік у період 1219—1223 років.
Точна тривалість облоги з руських літописів невідома.
Деякі дослідники говорять про підходи військ Мстислава з боку землі радимичів через єдиний сухий прохід серед суцільних боліт, що оточували Чернігів, у фортеці Звеничів.
До наших днів дійшло літописне оповідання про подробиці облоги (Люто бо бЕ бій біля Чернігова, оже і таранъ на нь поставиша, меташа бо каменемь півтора перестрЕла, а камінь, якоже можаху 4 мужі силнии подъяти) копіює розповідь про облогу Чернігова Данилом Галицьким у 1234 році[9].
Слідом за взяттям Чернігова поява Мунке на лівому березі Дніпра навпроти Києва і невдалі переговори з киянами про здачу дослідники, які вважають керівниками розорення Чернігово-Сіверського князівства Батия та Берке, називають рекогносцировкою і вказують, що у зв'язку з зайнятістю Мунке на Північному Кавказі він міг опинитися поблизу Києва не раніше березня 1240 року.
Михайло Всеволодович виїхав з Києва до Угорщини щоб укласти союз з королем Белою IV і скріпити його династичним шлюбом. Негативну відповідь на пропозицію здатися Мунке отримав від киян і пішов у степи. Після від'їзду Михайла до Києва приїхав Ростислав смоленський (вже у 1239 році[10]), але незабаром був вигнаний Данилом Галицьким.
Вже на початку 1240 року Угедей вирішив відкликати Мунке та Гуюка і західного походу (хоча, з урахуванням часу на проходження наказу, фактично вони рушили на схід лише на початку 1241 року, після розорення Києва), в числі цілей якого фігурували з нескорених на той момент регіонів тільки Київ, Польща та Угорщина[11].
- ↑ Храпачевский Р.П. Бытыево побоище [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ «Мир истории. Русские земли в XIII—XV веках», Греков И. Б., Шахмагонов Ф. Ф., «Молодая Гвардия», М., 1988(рос.)
- ↑ Соловьёв С. М. История России с древнейших времён [Архівовано 25 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Войтович Л. КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ [Архівовано 30 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Храпачевский Р. П. Бытыево побоище [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.] по Юань-ши
- ↑ Рашид-ад-Дин. Сборник летописей [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Джувейни. История завоевателя мира [Архівовано 30 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Однако, Вщиж был уничтожен монголами весной 1238 года.
- ↑ Галицко-Волынская летопись. Архів оригіналу за 16 березня 2009. Процитовано 25 серпня 2018.
- ↑ БРЭ, том «Россия», список правителей.
- ↑ Сокровенное сказание монголов. Архів оригіналу за 19 січня 2013. Процитовано 25 серпня 2018.