Перейти до вмісту

Одо де Пороет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Одо де Пороет
фр. Eudon II de Porhoët
Народивсяневідомо
Помербл. 1180
Країна Франція
Діяльністьрегент
Знання мовфранцузька
Титулгерцог-консорт Бретані
Посадарегент
Термін1148—1156 роки
ПопередникГоель III
НаступникКонан IV
Конфесіякатолицтво
РідРогани
БатькоЖоффруа де Пороет
МатиГадвіза
У шлюбі зБерта Бретонська
Жанна де Леон
Діти3 сина і 4 доньки

Одо де Пороет (*Eudon II de Porhoët, д/н — бл. 1180) — герцог-консорт Бретані у 11481156 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Герцог-консорт

[ред. | ред. код]

Походив з роду Роганів. Син Жоффруа, віконта Пороет, та Гадвізи. Про народження нічого невідомо. У 1130 році після постригу батька у ченці Одо стає новим віконтом Пороет як Одо II. 1142 року стає графом Пороетом. У 1146 році одружується з донькою бретонського герцога Конана III. 1148 року останній оголосив пасорбка Одо — Конана — своїм спадкоємцем в обхід сина Гоеля. Того ж року Конан III помер, а Гоель захопив владу в Бретані.

Деякий час Одо з дружиною Бертою перебував в Англії, де їх було визнано правителями Бретані. 1149 року вони повернулися до герцогства, почавши боротьбу з Гоелєм III. Вона тривала до 1153 року. Лише 1154 року подружжя Одо і Берти зуміли повністю захопити владу, передавши Гоелю графство Нантське. За весь час фактично влада перебувала в Одо де Пороета. 1150 заснував монастир Нотр-Дам де Лантенак в Сен-Бріє.

У 1154—1156 роках Одо правив від імені дружини-герцогині. 1154 року відбив спробу Конана IV (сина дружини від першого шлюбу) захопити герцогство. У 1156 році після смерті останньої спробував захопити владу в Бретані, проте наштовхнувся на спротив пасорбка Конана IV. Втім доволі швидко зазнав поразки та відмовився від влади. Невдовзі вимушений був залишити Бретань.

Боротьба з англійцями

[ред. | ред. код]

У 1162 році з початком баронського повстання в Бретані проти Генріха II, короля Англії, що втрутився у справи герцогства, Одо де Пороет повернувся на батьківщину та долучився до повсталих. Війна тривала між баронами, англійцями та Конаном IV. Вона ще більше посилилася після зречення бретонського герцога у 1166 році. Втім у 1167 році Одо зазнав поразки від англійських військ і вимушений був надати як заручницю свою доньку Алікс. Того ж року вдруге оженився — на доньці віконта Леону.

1168 році спалахнув новий конфлікт між Одо де Пороетом та Генріхом II. Король Англії вважав, що Одо все ще залишається занадто могутнім та небезпечним. В результаті ворожої військової кампанії Одо де Пороет зазнав поразки та втратив значні володіння. 1171 року після смерті колишнього герцога Конана, Одо знову повстав проти влади англійців, але зазнав чергової поразки й вимушений був тікати з Бретані.

У 1173 році з початком повстання в Бретані на чолі із Раулем II де Фужером, Одо повертається до герцогства та приєднується до повсталих. Водночас в Аквітанії починається повстання на чолі із англійським співкоролем Генріхом Молодим. Боротьба тривала до 1175 року, за умова миру Одо зумів зберегти частину володінь (окрім графства Пент'євр) та залишитися в Бретані. Помер ймовірно близько 1180 року.

Родина

[ред. | ред. код]

1. Дружина — Берта, донька Конана III Гладкого, герцога Бретані

Діти:

  • Жоффруа (д/н—1155)
  • Аделаїда (д/н—1220), аббатиса в Фонтевро
  • Алікс, коханка Генріха II, короля Англії

2. Дружина — Жанна (або Елеонора), донька Ерве II, віконта Леону

Діти:

  • Одо (бл.1167—1235), граф Пороет
  • Генріх (д/н—після 1184)
  • Елеонора (д/н—1243), дружина Конан де Ла Рош-Дер'єн
  • Аліса, дружина Рауля IV, сеньйора Росні

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Cawley, Charles (12 June 2011), Brittany, Dukes & Nobility: Eudes (II) de Porhoët, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy
  • Frédéric Morvan Les Chevaliers bretons. Entre Plantagenets et Capétiens du milieu du XIIe au milieu du XIIIe siècle COOP Breizh 2014, (ISBN 9782843466700).
  • William John Corbett, «L'evoluzione del ducato di Normandia e la conquista normanna dell'Inghilterra», cap. I, vol. VI (Declino dell'impero e del papato e sviluppo degli stati nazionali) della Storia del Mondo Medievale, 1999, pp. 5–55.