Олексій (Лавров-Платонов)
| Олексій | |
|---|---|
 | |
| Народився | 21 серпня (2 вересня) 1829 Пошехонський повіт, Ярославська губернія, Російська імперія |
| Помер | 10 (22) листопада 1890[1][2] (61 рік) або 9 (21) листопада 1890[3] (61 рік) Вільнюс, Російська імперія |
| Поховання | Храм Святого Духа |
| Діяльність | богослов |
| Alma mater | Московська духовна академія |
| Науковий ступінь | магістр богослов'яd |
| Конфесія | православ'я |
Архієпископ Олексій (рос. Архиепископ Алексий; 2 вересня 1829 — 22 листопада 1890) — церковний діяч часів Російської імперії, 5-й єпископ Можайський у 1878—1883 роках, 20-й єпископ Димитровський у 1883—1885 роках, 3-й архієпископ Таврійський у 1885 році, 4-й архієпископ Литовський і Віленський у 1885—1890 роках.
Походив зі священницького роду Лаврових. Син Федора Лаврова, священника села Семенівського Пошехонського повіту Ярославської губернії. Народився 1829 року в Семеновському, отримавши ім'я Олександр. 1844 року закінчив Пошехонське повітове духовне училище, 1850 року — Ярославську духовну семінарію і вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у червні 1854 році першим магістром XIX курсу з приєднанням додаткового прізвища — Платонов. Як кращий і обдарований студент, він був залишений при академії бакалавром церковної словесності до грудня 1863 року і церковного законознавства до 1864 року.
31 серпня 1855 року здобув ступень магістра за твір під назвою: «Обіцяння та пророцтва про Христа в п'ятикнижжі Мойсеєвому». У 1862—1870 роках викладав грецьку мову у вищому відділенні Московської духовної академії. 10 лютого 1864 року призначено екстраординарним професором по кафедрі грецької мови та бібліотекар Академії. Постійно відрізнявся особливим смиренням, лагідністю і релігійністю, внаслідок чого прагнув прийняти священний сан, але різні обставини все не дозволяли виконувати цей намір. 1870 року перейшов на кафедру церковного законознавства.
У 1870—1873 роках брав участь у комісії з перетворення судової частини з духовного відомства. З'явившись від комісії представником і захисником єпископського суду, він тоді ж надрукував з цього питання кілька наукових досліджень, з яких чільне місце займає: «Можлива реформа церковного суду».
У 1877 році овдовів (ще раніше в десятирічному віці померла його єдина дочка) і 9 січня 1878 прийняв чернецтво під ім'ям Алексій. 17 березня того ж року зведений у сан архімандрита та визначений настоятелем Савина-Сторожевського монастиря. 30 квітня 1878 року хіротонизовано на єпископа Можайського, другого вікарія Московської митрополії, 22 січня 1883 — єпископ Дмитровський, перший вікарій Московської єпархії.
9 березня 1885 року отримав посаду архієпископа Таврійського, але ще до того, як виїхати в свою єпархію, отримав 11 травня призначений єпископом Литовським та Віленським, священноархімандритом Свято-Духова Віленського монастиря. 20 березня 1886 року зведений до сану архієпископа, призначений священноархімандритом Саввино-Сторожевського монастиря.
У червні 1889 року організував урочистості з нагоди 50-річчя приєднання до Московського патріархату білоруських і литовських уніатів. Раптово помер від інфаркту 10 листопада 1890 року у Вільно, поховано у Свято-Духовому монастирі в печерній церкві, біля лівого боку печери.
Набув загальної популярності своєю вченістю та глибоким знанням канонічного права. Його праці завжди відрізнялися глибокою обґрунтованістю, суворістю погляду щодо православ'я та імперськості, у Московській духовній академії вважався стовпом ортодоксалізму.
- Волков В. А., Куликова М. В., Логинов В. С. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Гуманитарные и общественные науки. — М.: Янус-К, 2006. — С. 13—14. — 300 с. — 2000 экз. — ISBN 5—8037—0318—4.
- ↑ а б Алексей (Лавров) // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 18–19.
- ↑ а б Алексей (Лавров-Платонов) // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 422.
- ↑ а б Н. Марков Алексий (Лавров-Платонов) // Православная богословская энциклопедия: А — Архелая — СПб: 1900. — Т. 1. — С. 534–535.