Перейти до вмісту

Оленович Іван Федорович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іван Федорович Оленович
Народився9 жовтня 1934(1934-10-09)
Христинівський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер21 лютого 2004(2004-02-21) (69 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьвійськовослужбовець
Посадазаступник начальника Академії Збройних Сил України з наукової роботи
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Військове званнягенерал
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
CMNS: Оленович Іван Федорович у Вікісховищі

Іван Федорович Олено́вич (9 жовтня 1934, с. Козачий хутір Христинівського р-ну Черкаської обл. — 20 лютого 2004, м. Київ) — український військовослужбовець, науковець, педагог. Генерал-лейтенант (з 1989), доктор технічних наук, професор, співзасновник Академії інженерних наук України. Заслужений діяч науки і техніки України (1997).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 жовтня 1934 року в селі Козачий хутір Христинівського р-ну Черкаської обл. Випускник залізничної школи № 18 — нині Христинівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. О. Є. Корнійчука.

1957 — закінчив Одеське артилерійське училище. 1964 — закінчив Київське вище артилерійське інженерне училище ППО Сухопутних віськ, де після випуску працював начальником відділення лабораторії кафедри, викладачем та старшим викладачем.

1968 — кандидат технічних наук. 1972 — доцент.

1974 — переведено до новоствореного в Києві Філіалу ППО Сухопутних військ Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна, на базі якої в 1977 році було створено Військову академію ППО Сухопутних військ, де працює на посаді старшого викладача, заступника начальника кафедри.

1978 — доктор технічних наук. 1979 — призначено на посаду начальника кафедри.

1980 — професор. 1982 — присвоєно військове звання «генерал-майор» та призначено на посаду заступника начальника академії з навчальної та наукової роботи.

Могила Івана Оленовича, Байкове кладовище

1988 — закінчив Вищі академічні курси при Академії генерального штабу. 1989 — присвоєно військове звання «генерал-лейтенант».

1991 — академік Академії інженерних наук України. 1992 — дійсний член Міжнародної академії комп'ютерних наук і систем. 1993 — член Головної ради Вищої атестаційної комісії України[1].

1994 — заступник начальника Академії Збройних Сил України з наукової роботи. З 1995 — професор Центру оперативної підготовки. З 1998 — головний науковий співробітник.

Автор понад 200 наукових робіт та винаходів[2].

Помер на 70-му році життя 20 лютого 2004 року у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′1.9″ пн. ш. 30°30′6.3″ сх. д. / 50.417194° пн. ш. 30.501750° сх. д. / 50.417194; 30.501750).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 4 січня 1993 року № 1 «Про затвердження персонального складу Головної ради та президії Головної ради Вищої атестаційної комісії України»
  2. ↑ 2.1 Патенти Оленовича І. Ф. 2.2 Наукові видання Оленовича І. Ф. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Указ Президента України від 13 травня 1997 року № 428/97 «Про присвоєння почесних звань України науковим працівникам»

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Оленович_Іван_Федорович