Перейти до вмісту

Ольденбург Сергій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ольденбург Сергій Федорович
Народився14 вересня 1863(1863-09-14)
село Бянкіно, Нерчинський район, Забайкальський край
Помер28 лютого 1934(1934-02-28) (70 років)
Ленінград
ПохованняЛітераторські мостки
Країна Російська імперія
 РСФРР
 СРСР
Діяльністьантрополог, орієнталіст, індолог, перекладач
Alma materІмператорський Санкт- Петербурзький університет
Галузьсходознавець (буддологія, індологія),
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет
Російська академія наук[1]
Азіатський музейd[2]
Інститут сходознавства РАНd[2]
Посадачлен Державної ради Російської імперії[d]
Науковий керівникІван Мінаєв
ВчителіІван Мінаєв
Відомі учніOtto Rosenbergd
Аспіранти, докторантиOtto Rosenbergd
ЧленствоРосійська академія наук[2]
Прусська академія наук
Імператорське російське археологічне товариствоd
ПартіяКонституційно-демократична партія
Відомий завдяки:один із засновників російської індологічної школи
РідOldenburg familyd
БатькоFriedrich Otto von Oldenburgd
Брати, сестриQ4334152?
ДітиSergey Oldenburgd
РодичіZoé Oldenbourgd

Ольденбург Сергій Федорович (14 (26)вересня 1863, село Бянкіно, нині Нерчинський район, Забайкальський край — 28 лютого 1934, Ленінград)— російський і радянський сходознавець, один із засновників російської індологічної школи, академік Російської академії наук (1903) і Академії наук СРСР, академік Всеукраїнської академії наук (1925), неодмінний секретар Академії наук у 1904—1929 роках, член РБО. Один з лідерів партії кадетів, член Державної ради (1912—1917), міністр народної освіти Тимчасового уряду (1917)[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Сергій Ольденбург походив з старовинного мекленбургського дворянського роду.

Освіта

[ред. | ред. код]

Закінчив із золотою медаллю першу Варшавську гімназію (1881), факультет східних мов Санкт-Петербурзького університету (1885). Магістр санскритської словесності. Член гуртка «Братства», який об'єднав молодих інтелектуалів Петербурзького університету. У 1887—1889 роках працював в бібліотеках Парижа, Лондона і Кембриджа, головним чином, над буддійськими рукописами.

Науково-педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

З 1889 року — приват-доцент факультету східних мов Санкт-Петербурзького університету, викладав санскрит на історико-філологічному факультеті. З 1 січня 1897 року — професор. У 1899 році покинув університет на знак солідарності зі звільненими опозиційно налаштованими викладачами. Основна тематика його наукових праць — релігія, поезія і мистецтво, старовини і історія Індії, перська і західні літератури, питання етнографії та історії сходознавства. У 1897 році заснував міжнародну серію «Bibliotheca Buddhica. Зібрання оригінальних і перекладних буддійських текстів». До своєї смерті редагував це видання, в рамках якого до 1937 році вийшло 30 томів у більш ніж 100 випусках. У книгах серії були опубліковані тексти, що належать до традиції «північного буддизму», на санскриті, китайською, тибетською і монгольською мовами з введеннями і науковим апаратом переважно англійською, французькою та німецькою мовами.

Робота в Академії наук до 1917 року

[ред. | ред. код]

З 5 (17) лютого 1900 року — ад'юнкт з літератури та історії азійських народів Імператорської Академії наук, з 19 квітня (2 травня) 1903 року — екстраординарний академік, з 1 (14) листопада 1908 року — ординарний академік. В 1904—1929 роках — неодмінний секретар Академії наук. У 1909—1910 і 1914—1915 роках керував археологічними експедиціями в Східному Туркестані. З 1916 року був директором Азійського музею.

Праці

[ред. | ред. код]
  1. Буддійські легенди. Частина I. Bhadrakalpavadana Jatakamala. СПб., 1894.
  2. Буддійське мистецтво в Індії. СПб., 1901. (Вісті Імператорської академії наук; лютий. Т. 14. № 2).
  3. Європа в сутінках на згарищі війни. Враження від поїздки у Німеччину, Англію і Францію влітку 1923 р. Пг., 1924.
  4. Життя Будди, індійського Вчителя Життя: п'ять лекцій з буддизму М., 2010. Агні[4]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]