Логуш Омелян Іванович

*Омелян Лоґуш*
Омелян Лоґуш
Псевдо	псевда «Євген», «Іванів», «Степанів»
Народився	4 серпня 1912; с. Передмістя, нині Бучацький район
Помер	1 лютого 1982 (69 років); м. Сент-Луїс, Міссурі, США
Національність	українець
Діяльність	журналіст-публіцист
Відомий завдяки	теоретик і організатор боротьби УПА,;
Alma mater	Львівська політехніка (агрономія)
Посада	політреферент центр. проводу ОУН;; член УГВР;; член ЗП УГВР
Партія	ОУНР
Конфесія	греко-католик
Батько	Іван Лоґуш
Мати	Марія Павловська
У шлюбі з	Катерина Мешко
Діти	Юрій Лоґуш, Євген Лоґуш
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Логуш.

Омелян Лоґуш, псевда «Євген», «Іванів», «Степанів» (4 серпня 1912, с. Передмістя, нині Чортківського району — 1 лютого 1982, м. Сент-Луїс) — український політик , теоретик і організатор боротьби УПА, діяч ОУН, член УГВР, журналіст-публіцист. Брат Володимира Логуша.

Біографія

Народився 4 серпня 1912 року в селі Передмістя поблизу Язловця (Бучацького повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Чортківського району, Тернопільська область, Україна).

Абсольвент^[1] Бучацької державної гімназії^[2]. Студент агрономічного факультету Львівської політехніки, голова Студентської Репрезентації СУСОП (осінь 1937 — березень 1939 років), член редакції «Студентського вісника» у Львові, член редакції газети «Нове село», провідник ОУН Львівської Політехніки, учасник VII-го Конгресу СУСОП, заарештований польською поліцією в березні 1939 р., вийшов на волю у вересні 1939.

Член Українського національного комітету (УНК у Кракові) (червень 1941 р.), референт пропаганди крайового проводу ОУН ПівдСУЗ (Південно-східних українських земель) у Дніпропетровську (1942—1943), політреферент Центрального проводу ОУН. Учасник ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору (НВЗ) ОУН (21—25 серпня 1943 р.).

Співорганізатор Конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії (21—22 листопада 1943 р. ^[3] ^[4] ^[5]У грудні 1943 — січні 1944 рр. домовлявся про нейтралітет і співпрацю ОУН-УПА з угорськими військами.

Учасник Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944 р.). Головний редактор журналу «Ідея і чин» (літо 1944 р.). Після Другої світової війни емігрував до ФРН, пізніше до США; був активним учасником Закордонного представництва УГВР, очолював український відділ «Голосу Америки».

Подав інформацію про рідне село до редакції історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина».^[6]

Помер 1 лютого^[7] 1982 року в м. Сент-Луїс,^[8] Міссурі, США.

Родина

Дружина Катерина Мешко — діячка ОУН. Сини Юрій та Євген. Брат Володимир Логуш.

Вшанування пам'яті

2024 року у місті Дніпро вулицю Челябінську перейменували на вулицю Омеляна Логуша.

Література

Енциклопедія української діяспори: у 7 т / гол. ред. Василь Маркусь, Дарія Маркусь; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — Київ : ІНТЕЛ, 2012. — Т. 1: Сполучені Штати Америки, кн. 2: Л—Р. — С. 55. — ISBN 0-88054-145-8.

Примітки

↑ означає випускник
↑ Д-р Мельник П. Бучацька гімназія в 20-х і 30-х роках ХХ-го столілля // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 214.
↑ УІНП. 1943 - Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. УІНП (укр.). Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
↑ Як УПА об’єднувала народи СРСР проти Москви. Історична правда. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
↑ Administrator. Чи була в Будеражі Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії?. newlife.rv.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
↑ Лоґуш О. Калейдоскоп минулого. Передмістя // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 617.
↑ Мороз В. І. Логуш Омелян Іванович [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.]… — С. 604.
↑ Яневський Д. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича. — Харків : Факт, 2013. — С. 250. — 978-966-637-756-6.

Джерела

Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
Літопис УПА. Торонто 1989 — Львів, 1995.
Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
Мороз В. І. Логуш Омелян Іванович [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — С. 604. — ISBN 978-966-02-7999-5.
Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943-49. Довідник. — Нью-Йорк : Пролог, 1994.

Посилання

КВАЗІЕНЦИКЛОПЕДІЯ ОУН-УПА ^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}.
Дужий Петро. Роман Шухевич — Політик, Воїн, Громадянин.
Квазиэнциклопедия-4 (рос.)

[1] означає випускник

[2] Д-р Мельник П. Бучацька гімназія в 20-х і 30-х роках ХХ-го столілля // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 214.

[3] УІНП. 1943 - Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. УІНП (укр.). Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.

[4] Як УПА об’єднувала народи СРСР проти Москви. Історична правда. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.

[5] Administrator. Чи була в Будеражі Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії?. newlife.rv.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.

[6] Лоґуш О. Калейдоскоп минулого. Передмістя // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 617.

[Мороз_В._І._604-7] Мороз В. І. Логуш Омелян Іванович [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.]… — С. 604.

[8] Яневський Д. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича. — Харків : Факт, 2013. — С. 250. — 978-966-637-756-6.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)