Перейти до вмісту

Онисько Віктор Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Онисько.
Віктор Онисько
Віктор Петрович Онисько
Дата народження17 грудня 1982(1982-12-17)[1]
Місце народженняКиїв, Українська РСР, СРСР
Дата смерті30 грудня 2022(2022-12-30)[1] (40 років)
ПохованняБайкове кладовище
Громадянство Україна
Професіярежисер монтажу, військовослужбовець
Alma materНТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
IMDbID 7223786
Нагороди та премії
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Віктор Онисько у Вікісховищі

Віктор Петрович Онисько (позивний — Тарантіно; 17 грудня 1982, м. Київ — 30 грудня 2022, біля м. Соледар, Донецька область[2]) — український режисер монтажу, військовослужбовець, молодший лейтенант Збройних сил України[3], учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2024, посмертно), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2023, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Віктор Онисько народився 17 грудня 1982 року в Києві.

Закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського. Працював на телеканалах «Enter-music» та «К1». Від 2006 — режисер кіномонтажу в українських кінопродакшенах та на незалежних проєктах. Змонтував більше 20 ігрових та документальних фільмів. Працював над створенням музичних кліпів та трейлерів, зокрема для Міжнародного фестивалю документального кіно «Docudays UA».

Захоплювався мотокросом та музикою. Грав на бас-гитарі та ударних.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

У березні 2022 року приєднався до лав Збройних сил України. У складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади брав участь у бойових діях на території Херсонської, Донецької та Луганської областей. Загинув 30 грудня 2022 року під Соледаром під час виконання важкого бойового завдання, виконував обов'язки ротного[4][5].

Похований 5 січня 2023 року в колумбарії Байкового кладовища м. Києва[6]. Згодом родина розвіяла прах воїна в горах Закарпаття. Залишилася дружина Ольга та донька Захарія[7].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Фільми:

Серіали:

  • «Кава з кардамоном» (2021, монтаж першого блоку)
  • «До побачення, хлопчики» (2014)
  • «Метелики» (2013)
  • «Особисте життя слідчого Савельєва» (2012)
  • «Мертвий. Живий. Небезпечний» (2006)

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (12 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку[8];
  • Орден «За заслуги» III ступеня (8 вересня 2023) — за вагомий особистий внесок у розвиток української кінематографії, заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, багаторічну сумлінну працю[9]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У червні 2023 року 20-й Docudays UA показав спеціальну програму «Монтажний перехід», присвячену пам'яті Віктора Ониська[10]. Її зібрала кінокураторка Ольга Бірзул, дружина кінороба[11].

Український письменник Олександр Михед у своїй книзі «Позивний для Йова: Хроніки вторгнення» присвятив пам'яті Віктора розділ «Реквієм для Тарантіно»[12].

19 листопада 2023 року українська акторка Римма Зюбіна приєдналася до кампанії #EmptyChairWeek та написала на своїй сторінці про Віктора Ониська[13][14].

Знімальна команда фільму «Редакція» режисера Романа Бондарчука, останнього ігрового проєкту Віктора, присвятила стрічку його пам'яті. Прем'єра фільму відбулася на «Берлінале-2024»[15].

У своєму неігровому фільмі «Фрагменти льоду» про спіпрацю з Віктором згадує[16] режисерка Марія Стоянова. Перед тим як добровільно приєднатися до лав ЗСУ він встиг змонтувати першу половину стрічки[17]. Фільм отримав 4 нагороди на 21 Міжнародному фестивалі документального кіно «Docudays UA»[18].

У березні 2024 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла друком «Твоя книга про кіно» Ольги Бірзул, яку вона присвятила своєму чоловіку[19], а також зберегла у ній розповідь Віктора про професію режисера кіномонтажу[20]. Це перший український нон-фікшн про кіно для підліткової аудиторії. Книгу проілюструвала Катя Слонова.

Статті про Віктора Ониська опубліковані в «Frankfurter Allgemeine»[21], «Liberation»[джерело?], «Le Monde»[22], «The Kyiv Independent»[23].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Myched O. Requiem für Tarantino / Hrsg.: Werner D’Inka, G. Braunberger, J. Kaube et al. — F, Deutschland: Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, 2023. — ISSN 0174-4909; 1431-3138; 1866-5314
  2. ↑ Велика втрата для кіноспільноти. На фронті загинув режисер монтажу Віктор Онисько. Texty.org.ua. 2 січня 2023. Процитовано 9 січня 2023.
  3. ↑ У Києві попрощалися із загиблим на фронті режисером Віктором Ониськом. Укрінформ. 5 січня 2023.
  4. ↑ Булавін, Денис (2 січня 2023). На фронті загинув український режисер монтажу Віктор Онисько. Hromadske.ua. Процитовано 9 січня 2023.
  5. ↑ Віктор Онисько. ui.org.ua.
  6. ↑ Ковнір, Софія (5 січня 2023). Загинув, захищаючи Україну: у Києві попрощалися з відомим режисером Віктором Ониськом. 24tv.ua. фото: Богачук, Олег. Процитовано 9 січня 2023.
  7. ↑ У боях за Україну загинув режисер монтажу Віктор Онисько. Focus.ua. 1 січня 2023. Процитовано 9 січня 2023.
  8. ↑ Указ Президента України від 12 лютого 2024 року № 76/2024 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ Указ Президента України від 8 вересня 2023 року № 566/2023 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня українського кіно»
  10. ↑ «Критичний погляд на кіно мусить бути базовою навичкою». Ольга Бірзул про програму «Монтажний перехід». Docudays UA. 30 травня 2023.
  11. ↑ Анастасія Іванців (5 травня 2023). «Я ще вчуся говорити про втрату» — Ольга Бірзул про свою програму на Docudays UA пам'яті загиблого на війні чоловіка. Суспільне Новини.
  12. ↑ Ігор Котик (15 серпня 2023). Та не введи нас у спокусу прощення – «Позивний для Йова» Михеда. Читомо.
  13. ↑ Ксенія Білаш (13 листопада 2023). В Україні проходить кампанія #EmptyChairWeek на згадку митців, яких забрала війна. Lb.ua.
  14. ↑ Українська акторка Римма Зюбіна приєдналася до кампанії #EmptyChairWeek та написала на своїй сторінці про Віктора Ониська...
  15. ↑ Катерина Яковленко, Юлія Кузьменко (17 січня 2024). Режисер Роман Бондарчук про стрічку «Редакція», прем'єра якої відбудеться на «Берлінале-2024». Суспільне Новини.
  16. ↑ Спід-дейтинг з режисерками нацконкурсу Docudays UA-2024. Skvot.
  17. ↑ Вікторія Лосовська. Вільні та покинуті — про призера 21 DocuDays «Фраґменти льоду». Кіноколо.
  18. ↑ Історія родини та незвичайна зоозахисниця: у столиці оголосили переможців Docudays UA. Вечірній Київ. 7 червня 2014.
  19. ↑ «Твоя книга про кіно» Ольги Бірзул: презентація у Києві. Видавництво Старого Лева. 23 травня 2024.
  20. ↑ Ірина Буланенко. Ольга Бірзул презентувала книгу про кіно. Кіноколо.
  21. ↑ Oleksandr Mykhed (22 січня 2023). Requiem für Tarantino. Frankfurter Allgemeine.
  22. ↑ Ariane Chemin (1 грудня 2023). En Ukraine, acteurs et techniciens, du cinéma à la guerre. Le Monde.
  23. ↑ Dinara Khalilova (25 жовтня 2023). These Ukrainian artists, writers were killed by Russia’s war. The Kyiv Independent.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Онисько_Віктор_Петрович&oldid=43115266