Онйомі
Онйомі (яп. 音読み, おんよみ/おんどく, он-йомі/ондоку, «фонетичне прочитання») — читання канджі у японській мові відповідно до їх китайського звучання. Японська інтерпретація китайської вимови канджі.
Деякі знаки мають декілька онйомі, тому що були запозичені з Китаю кілька разів, у різний час і з різних областей. Кокудзі, або ієрогліфи, які вигадали самі японці, зазвичай не мають онйомі, хоча є винятки. Наприклад, в ієрогліфа 働 «працювати» є кунйомі (хатараку), але є й онйомі (до), проте в ієрогліфа 腺 «залоза» (молочна, щитоподібна тощо) є лише онйомі (сен).
Як правило онйомі поділяються на чотири типи:
- Ґо-он (呉音 — звучання з королівства У або уське звучання) — прочитання, яке було запозичене з діалекту китайського королівства У (район сучасного Шанхаю) у 5-6 століттях;
- Кан-он (漢音 — звучання з держави Хань або ханське звучання) — прочитання, яке було запозичене у часи династії Тан (7-9 століття), в основному з діалекту столиці Чан'ань;
- То-он (唐音 — звучання з держави Тан або танське звучання) — прочитання, яке було запозичене у часи династій Сун і Мін у 10-15 століттях. До них належать прочитання ієрогліфів, які були запозичені з періоду Хей'ан по період Едо;
- Канйо-он (慣用音 — звичаєве звучання) — помилкове прочитання ієрогліфів, які стали надалі мовною нормою.
| Приклади | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Ієрогліф | Значення | Ґо-он | Кан-он | То-он | Канйо-он |
| 明 | світло | мьо | мей | мін | * |
| 行 | іти, вчинок | ґьо:, ко | * | ан | * |
| 極 | крайнощі | ґоку | кьоку | * | * |
| 珠 | перлина | * | сю | дзю, дзу | * |
| 度 | рівень, раз | до | таку | то | * |
| 輸 | ввіз-вивіз | су | * | * | ю |
Найпоширеніша форма прочитання кан-он. Читання ґо-он часто використовується у буддистській термінології, наприклад, гокураку 極楽 «рай». Прочитання то-он зустрічаються у деяких словах, наприклад ісу 椅子 «стілець».
У китайській мові більшості ієрогліфів відповідає єдиний китайський склад. Втім, існують омографи (多音字), такі як 行 (кит. хан, сін; яп. ко, ґьо), різним прочитанням яких у китайській відповідали різні значення, що також було відбито при запозиченні японською мовою. Крім труднощів з передачею тонального наголосу, більшість китайських складів було дуже складно відтворити японською через велику кількість приголосних, особливо у средньокитайських діалектах, у яких кінцева приголосна зустрічалася частіше, ніж у сучасних діалектах. Тому більшість онйомі складаються із двох мор, друга з яких це — або подовження голосної з першої мори (і у випадку першої е та у у випадку о, наслідок дрейфу мови через століття після запозичення), або склад ку, кі, цу, ті чи приголосний н як імітація средньокитайских кінцевих приголосних. Ймовірно що, явище пом'якшення приголосних перед голосними, які відрізняються від і, а також складовий н були додані до японської мови для кращої імітації китайської. Прочитання онйомі практично не зустрічається у словах японського походження.
Онйомі найчастіше зустрічається у сполученнях двох або більше ієрогліфів (熟語 дзюкуґо — «усталені слова»), багато з яких були запозичені з китайської мови для передачі понять і термінів, яких бракувало японській мові або які неможливо було передати власне японськими словами. Цей процес запозичення часто порівнюють із запозиченням слів англійської мови з латини і нормандської французької. Запозичені з китайської мови терміни, як правило, були вужче за змістом, ніж їхні японські аналоги, і їхнє знання вважалося атрибутом ввічливості та ерудованості. Найважливіший виняток із цього правила — прізвища, у яких найчастіше використовується японське читання кунйомі.
Онйомі // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)