Перейти до вмісту

Осипова Олена Андріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Осипова Олена Андріївна
Народилася11 листопада 1945(1945-11-11) (79 років)
Ленінград[1]
Країна Росія
 СРСР
Діяльністьмисткиня, політична активістка
Alma materСанкт-Петербурзьке художнє училище імені Миколи Реріхаd[2]
Жанрпейзаж[3] і портрет[3]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Осипова.

Олена Андріївна Осипова (нар.11 листопада 1945(19451111), Ленінград) — російська художниця та громадська активістка, учасниця одиничних пікетів з політичними плакатами власної роботи. Популярність у світі здобула після антивоєнних мітингів в Росії, після російського вторгнення в Україну у 2022 році, де багато каналів показали моменти затримання неповнолітніх дітей та дорослих. У себе вдома, Санкт-Петербурзі, стала відома широкому загалу з середини 2000-х років, коли почала регулярно брати участь у акціях протесту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 11 листопада 1945 року в Ленінграді.[4] Мати — учасниця німецько-радянської війни, старший сержант медичної служби, кавалер медалі «За бойові заслуги». Батько — лікар-рентгенолог. Батьки познайомились на фронті. Після закінчення війни мати комісували з армії через вагітність, в Ленінграді вона працювала бухгалтером на хлібозаводі, тоді як батько поїхав на війну з Японією і бачив доньку лише один раз.[5][6] Дід був художником і помер у блокаду від дистрофії, бабуся після війни працювала в охороні Російського музею.[4][5][7]

У 1962 році з другої спроби вступила на педагогічне відділення Таврійського художнього училища, яке закінчила в 1967.[8][5] Дипломна роботу виконала в 1965—1967 роках на тему Великого драматичного театру, яким захоплювалася з юності, однак у результаті полотно було визнано «крамольним» — надто сюрреалістичним.[9][5] Надалі чотири рази намагалася продовжити здобуття вищої освіти — двічі пробувала вступити до Академії мистецтв і по два до Мухинського училища, — але не пройшла.[10][5]

Після закінчення училища з розподілу пропрацювала три роки вчителем малювання та креслення у сільській школі у Вагановому, працювала у вечірній художній школі на проспекті Культури, а в подальшому — у школі мистецтв на проспекті Просвітництва.[4][5] Також десять років пропрацювала в художній студії при Юсуповському палаці, вважаючи надалі ці роки найбільш плідними для себе як художника.[5] У 2009 вийшла на пенсію, пропрацювавши практично все життя викладачем живопису в системі художньої освіти.[11][12]

Творчо-громадська діяльність

[ред. | ред. код]
З плакатом проти будівництва Охта-центру, 2009 рік

Вперше з політичним плакатом своєї роботи виступила у 2002 році під час другої чеченської війни та після теракту на Дубровці. Написавши на аркуші ватману фразу "Пан президент, терміново міняйте курс! ", Осипова вийшла з таким плакатом на пікет до Законодавчих зборів Санкт-Петербурга, що в Маріїнському палаці на Ісаакіївській площі. Тоді її протест залишився непоміченим.[13][12] Проте, з того часу вона стала виходити на вулиці з новими плакатами постійно, і її діяльність стала помітною для мешканців міста та поліцейських[4].

Проти війни в Україні, 2014 рік

Бере участь практично у всіх протестних акціях з плакатами, що викривають несправедливості та злочини, попереджають про небезпеку і співчувають чиємусь лиху, чи то стихійні лиха, чи порушення політичних свобод.[10][12] У різні роки Осипова протестувала у зв'язку з терактом у Беслані, проти війни в Іраку, на знак співчуття до депортованих мігрантів, до жертв терактів у Парижі, на захист фігурантів «Болотної справи», із засудженням участі російських військ у Криму та на Донбасі, проти війни в Сирії, на згадку про Бориса Нємцова, проти знищення санкційних продуктів.[11][10][14][13] Майже на кожній акції Осипову затримують поліцейські, проте відвозять додому.[4][15] У зв'язку з активною громадянською позицією художницю стали називати «Совістю Петербурга», хоча сама вона відмовляється від такої прізвиська.[15][11]

Проти передачі Ісаакіївського собору РПЦ, 2017 рік

Великий резонанс набув відеозапис зі святкувань Дня Перемоги в Санкт-Петербурзі в 2017 році, коли Осипову, що вийшла з плакатами проти воєн в Україні та Сирії, всіляко ображали та кричали на неї.[16][17][18] Перехожі, що зібралися, намагалися порвати її плакати, називали літню жінку «навальнинським чмом», а її пікет — «жидомасонською провокацією», лунали також вигуки: «Як вам не соромно, ви псуєте нам свято!», «Давайте ми її вб'ємо!», «Не подобається в Росії — валіть звідси!».[19][20][21] Надалі, в 2022 році, після початку російського вторгнення в Україну, неодноразово виходила на вулиці з протестом, за що затримувалася і стала відома як символ російських громадян, що борються проти війни в Україні.[22][13] Пацифістська діяльність дочки учасників війни, що регулярно протестувала проти мілітаризму, була помічена в тому числі і за кордоном.[23][24][25] Так, у тому ж році Осипової було присвоєно почесне громадянство Мілана, якого раніше удостоїлися Дмитро Лихачов та Мстислав Ростропович.[26]

Проти ядерної зброї, 2017 рік

Політичний плакат у Осипової відрізняється сатиричною спрямованістю, відгуком «на злобу дня», а з художнього боку близький до примітивізму, умовності, що бере початок у фресках Рубльова та Діонісія.[10][12] Крім політичних робіт, у творчості Осипової нерідкі міські пейзажі, портрети, зокрема дитячі.[4][5] Пейзажі художниці, часто виконані в імпресіоністичному стилі, практично завжди наповнені присутністю людини, її відчуженістю від повсякденності та насолодою красою навколишнього світу. Центром всіх робіт такого роду є Санкт-Петербург, його відомі види, панорами та пам'ятки, зображення яких практично транслюють глядачеві загальний настрій міста.[8][27] Портрети роботи Осипової мають схожість з тим самим політичним плакатом, проте відрізняються від нього великим акцентом на особистій історії людини, її природі, взаєминах і сприйнятті себе самого, нерідко приймаючи якийсь екзистенційний вигляд.[8][4]

Перша в житті Осипової експозиція її робіт відбулася 2015 року в петербурзькому офісі «Відкритої Росії»[10]. У 2019 році вийшов альбом «Варта художниця з плакатом», названий по рядку з вірша Михайла Новицького і в якому були задокументовані політико-мальовничі акції художниці.[14] В 2021 виставка міських пейзажів Осипової на тему Санкт-Петербурга пройшла в музеї Анни Ахматової, до 70-річчя художниці.[27]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Звання «Почесний громадянин Мілану» (2022) — «на знак солідарності та близькості міста Мілана до жінки, яка є символом для громадян Росії, які борються за мир і проти війни в Україні»[28].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Цивільний шлюб із художником Геннадієм Гарвардтом. Раптово помер під час поїздки до Швеції. Син Іван (1981—2009) працював робочим сцени в театрі Ленради, в театрі Комісаржевської, в "Балтійському домі ". Помер у 2009 році у віці 28 років від туберкульозу, що став наслідком зловживання наркотиками.[7][5] З цим надалі пов'язувала свій відхід з викладання, відзначаючи таке: «Дітям треба посміхатися, а після смерті єдиного сина я не могла».[12][4] Внучка — Поліна (нар. 2003).[6][5]

Мешкає одна в комунальній квартирі на вулиці Фурштатській, де друга кімната відведена під сховище робіт.[29][30] Отримує пенсію у розмірі 6 тисяч на місяць, через що штрафи після вуличних затримань їй уже не призначають, тому що платити за ними нема з чого.[13][12] Свої роботи, у тому числі політичні плакати, продавати відмовляється, як і приймати грошову допомогу в принципі, щоб її не вважали торгує своїми переконаннями.[4][12]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Steadfast Pensioner Becomes Symbol of Russia’s Anti-War Movement / H. Amos, M. Berdy, M. Fishman — Alexander Gubsky, 2022. — ISSN 1563-6275
  2. ↑ Indifference is our main problem’ — Ilya Krasilyshik, Galina Timchenko, 2022.
  3. ↑ а б Russia Is a Bird, Not a Bear — 2015.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Как художница и почетная гражданка Милана Елена Осипова живет в Петербурге на пенсию шесть тысяч рублей в месяц. Между полицией, оппозицией и «титушками». The Village. 11 апреля 2022. Процитовано 16 апреля 2022.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Ангелина Скрыпникова (6 февраля 2020). Кажется, такого уныния, как сейчас, не было никогда. Журнал «Город 812». Процитовано 16 апреля 2022.
  6. ↑ а б Алёна Зиновьева (21 сентября 2021). «Я не выдержала того, что все молчат»: истории из жизни художницы Елены Осиповой и ее протестных плакатов. Piter.TV. Процитовано 16 апреля 2022.
  7. ↑ а б Анастасия Гавриэлова (16 ноября 2015). На улицу меня гонит совесть. Новая газета. Процитовано 16 апреля 2022.
  8. ↑ а б в Александр Передрук (2 июня 2016). «Улицы Петербурга в сердце каждого». Комитет солдатских матерей России. Процитовано 16 апреля 2022.
  9. ↑ Музей Анны Ахматовой представляет выставку живописи Елены Осиповой «Вокруг Фонтанного дома». Администрация Санкт-Петерурга. 9 февраля 2021. Процитовано 16 апреля 2022.
  10. ↑ а б в г д Татьяна Вольтская (21 ноября 2015). «Россия — птица, а не медведь». Радио «Свобода». Процитовано 16 апреля 2022.
  11. ↑ а б в Виктория Савицкая (5 декабря 2015). «Совесть Петербурга»: Жены воевавших в Чечне плевали мне в лицо. Газета «Собеседник». Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 16 апреля 2022.
  12. ↑ а б в г д е ж Нина Петлянова (28 марта 2022). «Президент, меняйте курс!». Елена Осипова, 77-летняя художница, двадцать лет выходит на улицы Петербурга со своими картинами-плакатами, написанными на злобу дня. Новая газета. Процитовано 16 апреля 2022.
  13. ↑ а б в г Евгения Созанкова (16 апреля 2022). 76-летняя художница Елена Осипова 20 лет протестует против российской власти. Ее задерживают на митингах, но она выходит на них снова и снова. Вот что она думает о войне в Украине и равнодушии общества. Meduza. Процитовано 16 апреля 2022.
  14. ↑ а б Татьяна Вольтская (23 нояря 2019). «Стоит, как совесть на ветру». Зачем 74-летняя художница выходит на площадь. Север.Реалии. Процитовано 18 апреля 2022.
  15. ↑ а б Галина Артёменко (18 апреля 2022). «Совесть Петербурга». Кто такая Елена Осипова и почему она стала почетной гражданкой Милана. The Moskow Times. Процитовано 18 апреля 2022.
  16. ↑ «Навальнинское чмо»: художницу-пенсионерку затравили за антивоенные плакаты в Петербурге. Телеканал «Дождь». 11 мая 2017. Процитовано 18 апреля 2022.
  17. ↑ «А давайте ее убьем». В Петербурге на 9 мая затравили 71-летнюю бабушку за антивоенные плакаты. ТСН. 11 марта 2017. Процитовано 18 апреля 2022.
  18. ↑ Татьяна Кондратьева (24 марта 2022). Кадры с пенсионеркой из России возмутили Reddit. В видео толпа пинает антивоенные плакаты активистки. Medialeaks. Процитовано 18 апреля 2022.
  19. ↑ «Жидомасонская провокация»: сторонники Путина ополчились 9 мая на пожилую художницу. Московский комсомолец. 11 мая 2017. Процитовано 18 апреля 2022.
  20. ↑ «Давайте ее убьем!»: художницу-пенсионерку затравили за антивоенные плакаты в Петербурге. ТВК. 13 мая 2017. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 18 апреля 2022.
  21. ↑ Появилось видео о том, как сторонники Путина ругают пожилую художницу. Радио «Свобода». 11 мая 2017. Процитовано 18 апреля 2022.
  22. ↑ Александра Иванова (9 апреля 2022). Пожилая пацифистка из Петербурга стала почетным гражданином Милана. Deutsche Welle. Процитовано 18 апреля 2022.
  23. ↑ Rosalba Castelletti (11 марта 2022). Tornata in piazza Elena Osipova, la "nonnina russa" che chiede la pace in Ucraina. La Repubblica. Процитовано 18 апреля 2022.
  24. ↑ Thomas Dudek (21 марта 2022). Das «Gewissen von St. Petersburg». n-tv. Процитовано 18 апреля 2022.
  25. ↑ Steve Rosenberg[en] (24 марта 2022). Ukraine-Russia: The 76-year-old artist taking on Putin. BBC News. Процитовано 18 апреля 2022.
  26. ↑ Петербургская блокадница и художница Елена Осипова стала почетным гражданином Милана. Коммерсантъ. 8 апреля 2022. Процитовано 18 апреля 2022.
  27. ↑ а б В музее Анны Ахматовой представили петербургские пейзажи художницы Елены Осиповой. Телеканал «Санкт-Петербург». 10 февраля 2021. Процитовано 16 апреля 2022.
  28. ↑ Consiglio comunale. «Donna simbolo contro la guerra», Milano dà la cittadinanza onoraria a Yelena Osipova. Comune di Milano. 7 апреля 2022. Процитовано 16 апреля 2022.
  29. ↑ Дарья Игнашова (6 мая 2014). «В общем-то, я маргинал»: как художница стала героиней петербургского протеста. Интернет-издание «Бумага». Процитовано 16 апреля 2022.
  30. ↑ Даниил Коцюбинский (10 апреля 2021). Ну, город жив!… Петербург Елены Осиповой в Фонтанном доме. Журнал «Город 812». Процитовано 16 апреля 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Осипова_Олена_Андріївна&oldid=43625909