Останній будинок на тупиковій вулиці
Останній будинок на тупиковій вулиці | |
|---|---|
| англ. The Last House on Dead End Street | |
 Постер фільму 1979 року | |
| Жанр | жахи |
| Режисер | Роджер М. Уоткінс (Віктор Янош) |
| Продюсер | Роджер М. Уоткінс (Норман Ф. Кайзер) |
| Сценарист | Роджер М. Уоткінс (Брайан Лоуренс) |
| У головних ролях | Роджер М. Уоткінс (Стівен Моррісон) Кен Фішер (Денніс Кроуфорд) Білл Шлагетер (Лоуренс Борнман) Кеті Куртин (Джанет Сорлі) Пат Канестро (Елейн Норкросс) |
| Оператор | Кен Фішер (Олександр Тарськ) |
| Монтаж | Роджер М. Уоткінс (Брайан Н'юетт) |
| Художники | Олівія Карнегі Габор Ласлос |
| Кінокомпанія | Production Concepts Ltd. Today Productions, Inc. |
| Дистриб'ютор | Cinematic Releasing Corporation |
| Тривалість | 175 хв. / 78 хв. |
| Мова | англійська |
| Країна |  США |
| Рік | 1973 |
| Кошторис | 3000 $ |
| IMDb | ID 0076295 |
«Останній будинок на тупиковій вулиці» (англ. The Last House on Dead End Street) — американський експлуатаційний низькобюджетний фільм жахів 1973 року. Дебютна робота Роджера М. Уоткінса, який виступив в ролі сценариста, режисера, продюсера і виконавця головної ролі.
Террі Хоукінс — американський серійний вбивця і злочинець, який втік з в'язниці щоб зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Для цього вони запрошують студентів та інших людей на покинутий будинок, щоб взяти участь у кривавому кошмарі.
- Роджер М. Уоткінс (Стівен Моррісон) — Террі Хоукінс
- Кен Фішер (Денніс Кроуфорд) — Кен Харді
- Білл Шлагетер (Лоуренс Борнман) — Білл Дрексель
- Кеті Куртин (Джанет Сорлі) ― Кеті Х'югс
- Пат Канестро (Елейн Норкросс) ― Патрісія Кун
- Стів Суїт (Алекс Крегар) ― Стів Рендалл
- Едвард Пікслей (Френклін Статз) ― Джим Палмер
- Ненсі Вруман (Барбара Амунсен) ― Ненсі Палмер
- С'юзі Ноймейер (Джеральдін Сондерс) ― С'юзі Кноулес
- Пол Дженсен (Пол Філліпс) ― Сліпий
- Кен Роуз (Рональд Купер) ― Віппер
Фільм був задуманий Роджером М. Уоткінсом у 1972 році, коли він був студентом Університету штату Нью-Йорк в Онеонті[1]. При написанні сценарію Уоткінс надихався біографією Чарльза Менсона «Сім'я» 1971 року, присвячена також вбивств у Північній Каліфорнії[1]. Спочатку фільм планувався як біографічний фільм про сім'ю Менсона, але перетворився на повнометражний фільм жахів про втікача злочинця, який хоче зі своїми друзями зробити пару снафф-відео. Хоча Уоткінс вивчав англійську літературу в університеті, він також цікавився кінематографом і подружився з кількома студентами на факультеті кінематографії того ж університету[2]. Завдяки заходам, спонсорованим департаментом кіно, Уоткінс зміг зустрітися з режисерами Отто Премінджером і Ніколасом Реєм, якими він захоплювався. Премінджер перейнявся симпатією до Уоткінса і подарував йому камеру Bolex[2].
Головну роль у фільмі виконав сам Роджер М. Уоткінс, а весь акторський склад складався з нинішніх або колишніх студентів театрального факультету[3][4]. Зйомки фільму почалися в грудні 1972 року в покинутій будівлі університетського кампусу[5][6]. Покинута будівля була знесена в 1977 році[7]. Уоткінс сказав, що під час зйомок фільму у нього була наркотична залежність, оскільки 800 доларів були витрачені на зйомку фільму; решту 2200 доларів він використовував при купівлі наркотиків[8]. Робоча назва фільму була «Година нашої смерті» (англ. At the Hour of Our Death)[9].
Через бюджетні обмеження більшість партитур і звукових ефектів від британського композитора Девіда Феншоу через аудіотеку EMI Production Music[10]. На додаток до синтезаторних п'єс музична партитура включає в себе григоріанські піснеспіви та інший ембієнт[11].
| # | Назва | Тривалість |
|---|---|---|
| 1. | «Pulse Of Terror» | 2:23 |
| 2. | «Electrofear» | 2:29 |
| 3. | «Occult» | 2:58 |
| 4. | «Space Movement» | 1:50 |
| 5. | «Psycho Theme» | 1:22 |
| 6. | «Pulse of Fear» | 2:23 |
| 7. | «Beat Me 'Till I’m Blue» | 2:43 |
| 8. | «Agonythm» | 2:21 |
| 9. | «Dawn Odyssey» | 2:36 |
| 10. | «Destructive Powers» | 2:24 |
| 11. | «Cybernetics Fast» | 1:20 |
| 12. | «Terror Noises» | 1:44 |
| 13. | «Dark Vibrations» | 1:30 |
| 14. | «Nightmare» | 0:44 |
| 15. | «Transformation Odyssey» | 2:38 |
| 16. | «Celestial Cantabile» | 2:23 |
| 17. | «Omination» | 2:12 |
| 36:00 | ||
Оригінальна версія фільму тривала 175 хвилин і носила назву «Годинник з зозулею з пекла», натхненне цитатою з роману Курта Воннегута «Мати Тьма» (1962). Всесвітня прем'єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі 1 травня 1973 року і на Берлінському кінофестивалі 14 липня 1973 року[11]. За словами Уоткінса, покази фільму в Нью-Йорку і Чикаго супроводжувалися заворушеннями, і що Чиказький кінотеатр був підпалений. Дана версія вважається загубленою, проте є ймовірність, що його копії зберігаються в Нью-Йоркському кіноархіві. Незабаром фільм перестав показуватися після того, як одна з актрис фільму подала до суду Уоткінса, побоюючись, що оголена сцена у фільмі завадить їй домогтися успіху стати бродвейською актрисою[9][12][3].
У травні 1977 фільм випущений в усіченому варіанті під назвою «Будинок веселощів» (англ. The Fun House). Показ фільму проходив в автокінотеатрах в Коннектикуті[13], Шрівпорті, Луїзіана[14], і Міллвіллі[15]. У 1979 році незалежний кінопрокатник «Cinematic Releasing Corporation» викуповує права на фільм і випустив під назвою «Останній будинок на тупиковій вулиці»[16][17], граючи на популярності фільму «Останній будинок ліворуч» Веса Крейвена. У Великій Британії фільм був заборонений до кінопрокату Британською Радою з класифікації фільмів[18].
У США фільм поширювався в кінці 80-х на піратських відеокасетах[19].
Дводискове видання фільму було випущено в 2002 році компанією Barrel Entertainment[20]. На диску присутні коментарі режисера. Це видання також було випущено в Австралії компанією Hard Corps Entertainment[21]. Окреме DVD-видання фільму було випущено у Великобританії в рамках серії Grindhouse Tartan Films[22].
- ↑ а б Cooper, 2018, p. 80
- ↑ а б Landis, Clifford, 2002, p.150
- ↑ а б Roger Watkins. Audio commentary, Last House on Dead End Street DVD. 2002. Barrel Entertainment
- ↑ Kerekes, 2002, p. 111
- ↑ Campos, Eric (29 жовтня 2002). Film Threat – Last House on Dead End Street (DVD). Film Threat. Архів оригіналу за 7 червня 2011.
- ↑ Kerekes, 1995, p. 72-73
- ↑ Oneonta Normal School (Old Main) Demolition. New York Heritage Digital Collection. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Insert for Last House on Dead End Street DVD. 2002. Barrel Entertainment.
- ↑ а б She Posed Nude and Lost Suit. The Ithaca Journal. 15 жовтня 1975.
- ↑ Dierenger, Ryan (19 квітня 2016). There's Music Coming From 'The Last House on Dead End Street'. Pop Matters. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 28 грудня 2016.
- ↑ а б Dalmas, John (18 квітня 1973). He knows audiences want violence. The Journal News (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 18 січня 2021.
- ↑ McGraw v. Watkins. Appellate Division of the Supreme Court of New York, Third Division. 16 жовтня 1975.
- ↑ The Fun House trade advertisement. Hartford Courant. Hartford, Connecticut. 6 травня 1977. с. 79. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
- ↑ Movies. The Shreveport Times. Shreveport, Louisiana. 13 травня 1977. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
- ↑ BudCo Delsea Drive-In. The Millville Daily. Millville, New Jersey. 10 травня 1977. с. 6. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
- ↑ Firsching, Robert. Last House on Dead End Street. AllMovie. Архів оригіналу за 16 листопада 2014.
- ↑ Last House on Dead End Street trade advertisement. New York Daily News. 29 грудня 1979. с. 14. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 18 січня 2021 — через Newspapers.com.
- ↑ Cooper, 2016, p. 172
- ↑ T. L. (1991). A Note to Our Readers. Video Watchdog. № 6. с. 19. ISSN 1070-9991.
- ↑ Holecheck, Bruce. The Last House on Dead End Street. DVD Drive-In. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 грудня 2016.
- ↑ Last House on Dead End Street (DVD). Special Collector's Edition. Hard Corps Entertainment. 2001.
- ↑ Tooze, Gary. The Last House on Dead End Street. DVD Beaver. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 28 грудня 2016.
- Останній будинок на тупиковій вулиці на сайті IMDb (англ.)
- Last House on Dead End Street на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
- Останній будинок на тупиковій вулиці на сайті AllMovie (англ.)
- Останній будинок на тупиковій вулиці на сайті ВКонтакті
