Отрутозуб
| Отрутозуб | |
|---|---|
| |
| Heloderma suspectum | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Плазуни (Reptilia) |
| Ряд: | Лускаті (Squamata) |
| Інфраряд: | Neoanguimorpha |
| Клада: | Monstersauria |
| Родина: | Отрутозубові (Helodermatidae) |
| Рід: | Отрутозуб (Heloderma) Wiegmann, 1829 |
| Типовий вид | |
| Heloderma horridum Wiegmann, 1829
| |
| Види | |
 Вікісховище: Heloderma
| |
Отрутозуб[1] (Heloderma) — рід токсикоферових ящірок, який включає п'ять видів, усі з яких є отруйними[2]. Це єдиний сучасний рід родини Helodermatidae.
Очі Heloderma нерухомі й спрямовані в голову[3][4]. H. suspectum — велика, кремезна, більшу частину часу повільна рептилія, яка віддає перевагу посушливі пустелі. Вважається, що H. horridum більш спритні та віддають перевагу більш вологому середовищу[5][6]. Хвости всіх видів Heloderma використовуються як органи накопичення жиру. Луска голови, спини та хвоста нагадує намистинки, що містять остеодерми для кращого захисту. Луска черевця вільна від остеодерм. Більшість видів мають темне забарвлення з жовтуватими або рожевими плямами[7][8].
Отруйні залози Heloderma розташовані на кінці нижніх щелеп, на відміну від отруйних залоз змій, які розташовані за очима. Крім того, на відміну від змій, H. suspectum та H. horridum бракує мускулатури, щоб негайно впорснути отруту. Їм доводиться вжовувати отруту в тіло жертви. Отрута хелодерми використовується тільки для захисту. Вважається, що отруйні залози розвинулися на ранній стадії лінії, що веде до сучасних гелодерматид, оскільки їх присутність вказана навіть у викопних залишках роду Paraderma віком 65 мільйонів років[8][9]. Загалом одна доросла гелодерматида містить приблизно 15–20 мг отрути, тоді як оціночна смертельна доза для людини становить 5–8 мг[10].
Гелодерматиди м'ясоїдні, полюють на гризунів та інших дрібних ссавців, а також поїдають яйця птахів і рептилій.
Усі види Heloderma є яйцекладними. H. suspectum зазвичай відкладає 6 яєць, H. horridum — приблизно до 18 яєць[8].
- ↑ Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 273.
- ↑ http://herpetology.com/helobite.txt Шаблон:Bare URL plain text
- ↑ Wild and Exotic Animal Ophthalmology, Volume 1: Invertebrates, Fishes, Amphibians, Reptiles, and Birds
- ↑ The Biology of the Eye
- ↑ C. M. Bogert, R. M. Del Campo (1956). The Gila Monster and its Allies. The relationships, habits, and behavior of the lizards of the family Helodermatidae. Bulletin of the American Museum of Natural History. 109: 1—238.
- ↑ Beck, D. D. (2005). Biology of Gila Monsters and Beaded Lizards. University Press of California.
- ↑ Schwandt, Hans-Joachim (2019). The Gila Monster Heloderma suspectum. Frankfurt/Main: Edition Chimaira. ISBN 978-3-89973-441-6.
- ↑ а б в Bauer, Aaron M. (1998). Cogger, H.G.; Zweifel, R.G. (ред.). Encyclopedia of Reptiles and Amphibians. San Diego: Academic Press. с. 156. ISBN 0-12-178560-2.
- ↑ Richard L. Cifelli, Randall L. Nydam. 1995. Primitive, helodermatid-like platynotans from the Early cretaceous of Utah. Herpetologica. 51(3):286–291.
- ↑ Dart, Richard C. (2004). Medical Toxicology (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. ISBN 978-0-7817-2845-4.
