П'ять королів Ва
П'ять королів Ва або П'ять королів Японії (яп. 倭の五王, わのごおう, ва но ґо-о) — п'ять правителів королівства Ва (стара назва Японії), що згадуються в китайських історичних хроніках 5 століття[1].
П'ять ванів Японії згадуються в «Книзі Цзінь» та «Книзі Сун» між 413—478 роками. Називали їх[2]:
Кандзі | Японською |
讃 | Сан |
珍 | Тін |
濟 | Сай |
興 | Ко |
武 | Бу |
Ці королі (о-кімі) висилали посольство до південно китайської династії Сун з даниною. В японській історіографії їх прийнято ототожнювати з такими Імператорами Японії:
Кандзі | Японською | |
讃 | Сан | Імператор Одзін (?) • Імператор Нінтоку (?) • Імператор Рітю (?) |
珍 | Тін | Імператор Нінтоку (?) • Імператор Хандзей (?) |
濟 | Сай | Імператор Інґьо |
興 | Ко | Імператор Анко |
武 | Бу | Імператор Юряку |
В обмін за данину китайські імператори давали японським володарям титул «верховний генерал, військового розпорядника шести країн Ba, Сілла, Мімани, Кая, Сінкан і Бокан, великого полководця, упокорювача сходу, король Ва»[3]. (Імператори Сун ніколи не присвоювали титул «військовий менеджер Пекче», хоча король Бу та інші королі просили цей титул). Вважається, що сплачуючи данину і визнаючи сюзеренітет Китаю, японські королі прагнули засвідчити свої амбіції на східноазійській арені, посилити авторитет своє держави і поставити під власний контроль Корейський півострів, за який вони боролися з місцевою державою Когурьо.
- ↑ Китайські імператори давали титул «ван» правителям Японії (Ва). Але правителі Японії мали власні японські титули, наприклад «о-кімі» (великий король). «ва но ґо-о» — це не «п'ять вангів Ва», а «п'ять королів Ва». «о» у «ва но ґо-о» — це японське слово, а не китайське.
- ↑ «П'ять королів Ва» є темою історії Японії, а не історії Китаю. Тому немає потреби показувати китайську вимову.
- ↑ Китайською: 使持節・都督倭・新羅・任那・加羅・秦韓・慕韓六国諸軍事・安東大将軍・倭国王
- 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) 京大日本史辞典編纂会、東京創元社 1994. — P.1050.
- котобанк 倭の五王