Перейти до вмісту

П'єр Бертьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
П'єр Бертьє
фр. Pierre Berthier
Народився3 липня 1782(1782-07-03)[1][2]
Немур
Помер24 серпня 1861(1861-08-24)[1][2] (79 років)
Париж
Країна Франція
Діяльністьгеолог, інженер
Alma materПолітехнічна школа
Гірнича школа Парижа
ЧленствоФранцузька академія наук
Прусська академія наук
Нагороди

П'єр Бертьє́ (фр. Pierre Berthier; 3 липня 1782, Немур — 24 серпня 1861, Париж) — французький вчений, геолог, мінералог та гірничий інженер. Член Французької академії наук (з 1825) та Прусської академії наук.

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Син адвоката.

Освіту здобув у Паризькій Політехнічній школі (1798) й Гірничій школі Парижа, де з 1816 року працював професором і завідувачем лабораторії.

Генеральний інспектор гірничодобувної промисловості 2-го класу (з 1848).

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Зробив великий внесок у розвиток мінералогії та геології. Його аналізи фокусувались, в основному, на мінеральних та неорганічних фосфатах.

В ході своїх досліджень на півдні Франції у 1821 році в Ле-Бо-де-Прованс відкрив родовище бокситів, алюмінієву руду, що складається з гідроксидів алюмінію, оксидів заліза і силіцію. Порода отримала свою назву на честь місцевості Ле-Бо (фр. Les Baux), де була виявлена.

Крім цього, він відкрив мінерал бертьєрит (FeSb2S4), названий на його честь (як й різновид шамозиту бертьєрин).

Займаючись вивченням сплавів вольфраму, йому вдалось отримати сплави з вмістом вольфраму до 37 %. Крім того, Бертьє дослідив потрійну систему, що містила залізо, марганець і вольфрам. Високотемпературна обробка у вугільному тиглі шихти, з руд згаданих металів, дозволила отримати сплав із вмістом 16 % заліза, 6 % марганцю і 78 % вольфраму.

Проводив також аналізи попелу рослин та верхнього шару ґрунту з метою вирішення основних проблем раціонального ведення сільського господарства.

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Pierre Berthier — 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]