Фінн Павло Костянтинович
Фінн Павло Костянтинович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 28 червня 1940 (84 роки) Москва, СРСР | |||
Громадянство | СРСР Росія | |||
Діяльність | актор, сценарист, кіносценарист, журналіст | |||
Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
Заклад | Вищі курси сценаристів і режисерівd | |||
Роки діяльності | 1968 — тепер. час | |||
Батьки | Фінн Костянтин Яковичd | |||
Брати / сестри | Фінн Віктор Костянтиновичd | |||
IMDb | nm0278161 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Павло Костянтинович Фінн (рос. Па́вел Константи́нович Финн; справжнє прізвище: Фінн-Хальфін; * 28 червня 1940, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський кіносценарист, кіноактор, журналіст. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1991)[1].
Народився в сім'ї письменника і драматурга Костянтина Яковича Фінна. Брат — Віктор Фінн (нар. 1933), дослідник у галузі штучного інтелекту та математичної логіки.
Закінчив сценарний факультет ВДІКу (1962, майстерня А. Я. Каплера, К. К. Парамонової, І. В. Вайсфельда)). Працював журналістом, у документальному кіно і на телебаченні.
З 1968 року писав сценарії до ігрових фільмів.
Викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів. У 1987—1998 рр. керував сценарними майстернями,[2] а з 1999 року, спільно з В. І. Хотиненком і В. О. Фенченком, керував майстернею режисури ігрового фільму[3][4].
Актор:
- 1964: «Застава Ілліча» (гість)
- 2021: «Історія Олега Відова» / Oleg: The Oleg Vidov Story (США, документальний)
Сценарист:
- 1970: «Місія в Кабулі» (у співавт.)
- 1970: «Заблукалі» («Білий корабель») (у співавт.)
- 1973: «Вершник без голови» (у співавт.)
- 1973: «Зламана підкова» (у співавт.)
- 1975: «Новорічні пригоди Маші і Віті»
- 1977: «Озброєний і дуже небезпечний»
- 1977: «Освідчення в коханні»
- 1979: «День весілля доведеться уточнити» (у співавт.)
- 1980: «Двадцять шість днів із життя Достоєвського» (у співавт.)
- 1981: «Незрівняний Наконечников» (у співавт.)
- 1983: «Крижина в теплому морі»
- 1985: «Чужі тут не ходять» (у співавт.)
- 1986: «Свідок» (у співавт.)
- 1986: «Дитячий майданчик»
- 1986: «Плата за проїзд»
- 1989: «Леді Макбет Мценського повіту» (у співавт.)
- 1989: «Випадковий вальс»
- 1990: «Захід»
- 1990: «Я служив в апараті Сталіна, або Пісні олігархів» (у співавт. з С. Арановичем, док.-публіцистична стрічка)
- 1991: «Великий концерт народів або Дихання Чейн-Стокса» (у співавт. з С. Арановичем, док.-публіцистична стрічка про знищення єврейської інтелігенції)
- 1991: «Міф про Леоніда»
- 1993: «Помста блазня»
- 1993: «Шейлок»
- 1995: «За що?» (у співавт.)
- 1996: «Кар'єра Артуро Уї. Нова версія»
- 1997: «Ми діти твої, Москво» (к/м)
- 2000: «Врата Єви»
- 2000: «Таємниці палацових переворотів» (у співавт.)
- 2001: «Чудеса, та й годі, або Щука по-московськи»
- 2002: «Брейк-пойнт» (у співавт.)
- 2003: «Вечірній дзвін» (у співавт.)
- 2004: «Смерть Таїрова» (у співавт.)
- 2006: «Три дівчини» (у співавт.)
- 2006: «Рятувальники. Затемнення» (у співавт.)
- 2006: «Біси» (т/с)
- 2006: «Валізи Тульса Люпера. Російська версія» (у співавт.)
- 2007: «Яр» (у співавт.)
- 2008: «Подарунок Сталіну»
- 2009: «Чорта з два»
- 2011: «І не було краще брата» (у співавт.)
- 2011: «Фурцева» (т/с, у співавт.)
- 2013: «Вона» (у співавт.)
- 2013: «Роль» (у співавт.)
У березні 2014 року підписав лист «Ми з Вами!» на підтримку України[5], а також звернення проти політики російської влади у Криму[6].
У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[7].
- ↑ Павел ФИНН: «Я среди сценаристов — урод» [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Сценарное отделение [Архівовано 11 червня 2020 у Wayback Machine.]// Высшие курсы сценаристов и режиссёров
- ↑ Высшие курсы сценаристов и режиссёров. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2022.
- ↑ Высшие курсы сценаристов и режиссёров. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2022.
- ↑ Мы с вами! [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.