Перейти до вмісту

Кобилецька Поляна

Координати: 48°3′27″ пн. ш. 24°4′2″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д. / 48.05750; 24.06722
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Павлюк Петро Васильович)
селище Кобилецька Поляна
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Рахівський район
Тер. громада Великобичківська селищна громада
Код КАТОТТГ UA21060030020068473 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засновано 1512
Статус із 2024 року
Населення ▬ 3480 (01.01.2022)[1]
Назва мешканців кобилецькополя́нець
кобилецькополя́нка
кобилецькополя́нці
Поштовий індекс 90620
Телефонний код +380 3132
Географічні координати 48°3′27″ пн. ш. 24°4′2″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д. / 48.05750; 24.06722
Водойма Шопурка


Відстань
Найближча залізнична станція: Великий Бичків
До станції: 12 км
До райцентру:
 - фізична: 36 км
 - автошляхами: 47 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 186 км
Селищна влада
Вебсторінка www.kobpolyana.ucoz.ua
Карта
Кобилецька Поляна. Карта розташування: Україна
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна. Карта розташування: Закарпатська область
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна
Мапа

Кобилецька Поляна у Вікісховищі

Коби́лецька Поля́на (угор. Gyertyánliget, словац. Poľana Kobilská, рум. Poiana Cobilei) — селище Великобичківської селищної громади Рахівського району Закарпатської області, лежить при підніжжі гори Кобила (1177 м).

Географія

[ред. | ред. код]

На північному заході від селища струмок Довгий впадає у річку Малу Шопурку, праву притоку Шопурки.

Історія

[ред. | ред. код]

Вперше згадується у 1672 році як Кабола Поляна. У 1910 році, будучи частиною Угорського королівства, мала 1 832 мешканців — русинів, угорців і німців. За спогадами старожилів у село Кобилецька Поляна переселилися німецькі спеціалісти, що мали навички плавлення металу із залізної руди. Тут вони працювали на створених залізорудних мануфактурах. Новоприбулі переселенці, в основному, були вихідцями з Австрії — з Імюкдену, Ебензеє та Ішлю. У 1814 році виникло поселення спішських німців з Гонгартену у Рахові, яких називали «ціпцерами», а їх поселення до сьогоднішнього дня зветься Ціпцерай.

В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.

Після Першої світової війни, у 1919 році, як і все Закарпаття, поселення відійшло до Чехословаччини. У 1939 р. в селі добровольці захищали Карпатську Україну від угорських окупантів.[2] У 1945 році селище опинилось у складі УРСР.

Металообробний завод

[ред. | ред. код]

Закарпатський металообробний (арматурний) завод «Інтернаціонал» — підприємство, яке було засноване у 1770 році римсько-католицькою парафією Кобилецької Поляни. Цей завод створили як металообробне підприємство з виготовлення інструментів (сокири, пилки тощо) для розробки лісів, сільськогосподарських знарядь, а також ланцюгів, якорів. У 1776 уведено в дію першу плавильну піч продуктивністю 1540 кг сталі високої якості. У 1779 році випуск чавуну становив 135 тонн щороку. Під час революційних подій в Австрійській імперії 1848 року завод освоїв випуск зброї. На початку 1850-х років проведено реконструкцію заводу, зокрема удосконалено технологію плавлення металу та розширено процес виробництва, збудовано нові плавильні печі та встановлено нові верстати. Шоста частина виробів використовувалася на Солотвиньких соляних копальнях і в місцевій лісовій промисловості, решта вивозилася за межі Закарпаття. На початку 1870-х років на підприємствіві працювали 114 постійних і 30 сезонних робітників. Від 1903 ливарний завод перебував у приватній власності віденського підприємця Й. Братмана; у березні 1945 – націоналізований і отримав назву «Інтернаціонал».

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 2817 83.05%
угорська 486 14.33%
російська 43 1.27%
румунська 11 0.32%
циганська 9 0.26%
словацька 4 0.12%
білоруська 4 0.12%
болгарська 1 0.03%
інші/не вказали 17 0.50%
Усього 3392 100%

Присілки

[ред. | ред. код]

Колишні селища були приєднані до Кобилецької Поляни 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області №155.

Боркут

Згадки в історичних джерелах за роками: 1864 — Borkut (Pesty), 1896 — Borkút (ComMarmUg. 25), 1910 — Borkút (uo.), 1944 — Borkút (Hnt.).

Освіта

[ред. | ред. код]

В селищі працюють україномовні і один угорськомовний дитячі садочки. Також в селищі працює загальноосвітня школа I-III ступенів.

Віросповідання

[ред. | ред. код]

У селищі присутні представники 7 віросповідань:

  • Греко-католики (Церква Вознесіння Господнього). У 2010 р. греко-католицькою парафією було збудовано новий храм;
  • Православні Української православної церкви;
  • Православні Російської православної церкви (Святих жон мироносиць). Богослужіння якої спочатку проходили в церкві Вознесіння Господнього, яка до того належала громаді УГКЦ, але з приходом комуністичної влади, була передана громаді УПЦ МП. У 1995 році було збудовано новий храм;
  • Римо-католики;
  • Євангельські християни-баптисти;
  • Адвентисти сьомого дня;
  • Свідки Єгови;

Релігійні споруди

[ред. | ред. код]
Церква Вознесіння Господнього

Докладніше: Церква Вознесіння Господнього (Кобилецька Поляна)

Церква Вознесіння Господнього

Найбільшою цінністю села була стародавня дерев’яна церква, що була збудована аж ніяк не в XVIII ст., як повідомляла охоронна табличка, а ймовірніше, згідно з переказами, – в 1512 р. разом з дерев’яною дзвіницею біля неї. У 1801 р. в документах записали, що село має церкву дерев’яну, із твердого дерева, добру, забезпечену необхідними речами.

Нава була перекрита високим коробовим склепінням, склепіння вівтарної частини мало форму зрізаної піраміди, а бабинець мав плоске перекриття.

У XIX ст. стіни були полаковані і побілені.

Гребінь даху увінчувала граційна барокова вежа. Однак належно цінувати й охороняти своє багатство в селі не було кому. За 1 метр від вівтарного зрубу в 1992 р. збудовано нову муровану церкву, чергову невдаху з архітектурного погляду.

Згодом дерев’яна перлина була розібрана і скидана на купу. Греко-католицька громада вирішила встановити церкву на іншому місці. Дізнавшись про це, православна громада на чолі з священиком при потуранні голови сільради спалила розібрану церкву і дзвіницю. Цей неймовірний акт вандалізму стався влітку 1994 р. Разом з церквою щезло з архітектурної мапи України і село Кобилецька Поляна. До речі, церкву хотіли врятувати Львівський музей просто неба й аналогічний Ужгородський музей, але не встигли.

Церква Вознесіння Господнього (1992 рік)

На жаль, мурована з цегли церква постала ціною знищення старої церкви – перлини дерев’яної архітектури Закарпаття.

Туристичні місця

[ред. | ред. код]
Вершина гори Кобила

Персоналії

[ред. | ред. код]
  • Бокшай Йосип Йосипович — український живописець, педагог;
  • Павлюк Петро Васильович (1949 —1995) — радянський та український підприємець, директор Закарпатського арматурного заводу у 1986 —1995 роках. Загинув в автокатастрофі. На його честь названо одну з головних вулиць селища;[4]
  • Девід Вайс Хелінні (1927-2022) — американо-ізраїльський рабин, вчений з питань єврейських наук і професор Талмуду. Народився в Кобилецькій Поляні, дитинство провів у Сиготі, потім емігрував до США.
  • Єфремов Альберт Альбертович(2002) — учасник російсько-української війни, відзначився під час битви за Київ, збивши ворожий літак з ПЗРК Ігла.

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кобилецька Поляна

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. ↑ М. Андрусяк З БОЇВ ЗА КАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ. [Архівовано 2 Березня 2019 у Wayback Machine.] — «Галичина», 22.02.2019.
  3. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  4. ↑ Либавка Б. Закарпатський арматурний завод [Архівовано 30 Березня 2018 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.

Посилання

[ред. | ред. код]
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кобилецька_Поляна&oldid=43967379