Панфілов Олексій Павлович

Олексій Павлович Панфілов
рос. Алексей Павлович Панфилов
Народження	17 травня 1898(1898-05-17) Казань, Російська імперія
Смерть	18 травня 1966(1966-05-18) (68 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Національність	росіянин
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Курси удосконалення командного складу і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1918—1959
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант
Командування	ГРУ ГШ РСЧА 6-й гвардійський танковий корпус 3-й гвардійський танковий корпус
Війни / битви	Громадянська війна в Росії Битва на озері Хасан Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Олексі́й Па́влович Панфі́лов (рос. Алексей Павлович Панфилов; 1898—1966) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант танкових військ (11.03.1944), Герой Радянського Союзу (29.05.1945).

Життєпис

Народився в Казані (нині — Республіка Татарстан, РФ), в родині залізничного службовця. Росіянин. Закінчив вище гірниче училище. Працював на Казанській залізниці.

У лавах Червоної армії з 15 квітня 1918 року. Член РКП(б) з 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії на Східному фронті.

Після війни продовжив військову службу у лавах РСЧА. Обіймав низку комісарських посад у кавалерійських частинах, з червня 1923 року — помічник начальника навчально-мобілізаційного відділу і виконувач обов'язків начальника політичного управління Сибірського військового округу. З квітня 1924 року — для особливих доручень при начальникові Головного управління РСЧА, згодом — при начальникові Політичного управління РСЧА.

У 1926 році закінчив Курси удосконалення вищого керівного складу при Військовій академії РСЧА імені Фрунзе. З вересня 1927 року — начальник політвідділу і військком 5-ї окремої кавалерійської бригади; з вересня 1928 року — помічник прокурора 18-го стрілецького корпусу; з листопада 1928 року — помічник прокурора Ленінградського військового округу.

У вересні 1931 року направлений на навчання, у 1937 році закінчив командний факультет Військової академії механізації і моторизації РСЧА, з червня того ж року — військком Науково-випробувального полігону Автобронетанкового управління РСЧА. З квітня 1938 року — помічник начальника Автобронетанкового управління РСЧА. Того ж року, як командир 2-ї механізованої бригади 39-го стрілецького корпусу 1-ї Приморської армії Далекосхідного Червонопрапорного фронту, брав участь у боях на озері Хасан. З квітня 1939 року — заступник начальника 1-го відділу 5-го управління РСЧА. Постановою РНК СРСР від 04.06.1940 року присвоєне військове звання «генерал-майор танкових військ».

З червня 1940 року — заступник начальника Розвідувального управління Генерального штабу РСЧА (РУ ГШ РСЧА), у липні — вересні 1941 року виконував обов'язки начальника Управління. У лютому 1942 року затверджений на посаді начальника Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу РСЧА, одночасно був уповноваженим з формування польської армії генерала В. Андерса. Після відмови В. андерса воювати у складі РСЧА, втратив свою посаду.

На фронтах німецько-радянської війни з серпня 1942 року. Був заступником командувача 3-ю танковою армією на Західному фронті, а з січня 1943 року — заступником командувача 5-ю танковою армією на Південно-Західному фронті. З березня 1943 року — другий заступник начальника Головного управління формування і бойової підготовки бронетанкових і механізованих військ РСЧА.

З жовтня 1943 по квітень 1944 року — командир 6-го гвардійського танкового корпусу на 1-му Українському фронті. З серпня 1944 року й до кінця війни — командир 3-го гвардійського танкового корпусу на 2-му Білоруському фронті.

У повоєнний час командував 3-ю гвардійською танковою дивізією, з серпня 1946 року перебував у розпорядженні командувача бронетанковими і механізованими військами Радянської армії, а з листопада того ж року — начальник 2-го інженерно-технічного факультету, згодом — начальник факультету з підготовки офіцерів іноземних армії Військової академії бронетанкових і механізованих військ імені Сталіна. З березня 1952 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Північного військового округу. У 1954 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова і був залишений при академії на викладацькій роботі.

У листопаді 1959 року генерал-лейтенант танкових військ О. П. Панфілов вийшов у запас. Мешкав у Москві, де й помер. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року «за успішне проведення бойових операцій по остаточному розгрому німецько-фашистських загарбників», генерал-лейтенантові танкових військ Панфілову Олексію Павловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (№ 8003).

Нагороджений двома орденами Леніна (21.02.1945, 29.05.1945), п'ятьма орденами Червоного Прапора (14.02.1943, 03.11.1944, …), орденами Суворова 1-го (10.04.1945) та 2-го (10.01.1944) ступенів, медалями, у тому числі «За відвагу», а також іноземними нагородами.

Посилання

• Панфілов Олексій Павлович. // Сайт «Герои страны» (рос.).