Пападжанов Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пападжанов Михайло Іванович
вірм. Միքայել Հովհաննեսի Պապաջանյան
 
Народження: 7 вересня 1868(1868-09-07)[1]
Єреван, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть: 1929(1929)
Тифліс, СРСР
Країна: Російська імперія
Вірменія
Релігія: Вірменська апостольська церква
Освіта: Перша тифліська чоловіча гімназіяd
Партія: конституційно-демократична

Михайло Іванович Пападжанов варіант написання Мікаел Ованесович Пападжанян (7 вересня 1868(1868-09-07), Єреван, Кавказьке намісництво — 1929, Тифліс) — присяжний повірений, депутат Державної думи IV скликання від Бакинської, Єлизаветпольської та Еріванської губерній.

Біографія

[ред. | ред. код]

За національністю вірменин. З дворян Еріванської губернії. Випускник 1-ї Тифліської гімназії. У 1890 закінчив юридичний факультет Новоросійського університету. Протягом приблизно року працював у Тифліському окружному суді[2]. Надалі став присяжним повіреним; займався адвокатською практикою в Ерівані, Олександрополі та Тифлісі[2]. Обраний гласним Олександропольської міської думи. З 1899 проживав у Баку; служив присяжним повіреним у Бакинському окружному суді. Обіймав низку громадських посад: голова Бакинського комітету присяжних повірених, голова Опікунської ради вірменських шкіл у Баку та шкіл Вірменського людинолюбного товариства (перший Католикос усіх вірмен)[2]. У 1907 році одружився зі спадкоємицею нафтових копалень.

У квітні 1912, за даними російської поліції, був членом Східного Бюро партії «Дашнакцутюн», у цій ролі вів переговори з П. М. Мілюковим. Незабаром після цих переговорів Пападжанов виїхав до Константинополя, де провів численні наради з вірменськими суспільно-політичними діячами, як передбачається, для того, щоб змінити позицію партії Дашнакцутюн по відношенню до Російської імперії[3].

20 жовтня 1912 р. обраний до Державної думи IV скликання від загального складу виборців трьох закавказьких губерній. Приступив до участі у думських засіданнях 23 січня 1913 року. Передбачається, що приїхати на початок 1-ї сесії (а саме до 15 () Пападжанов не зміг через хворобу[4], проте відомо, що наприкінці 1912 року Пападжанов разом з Миколою Адонцем все ще перебував у Константинополі[5]. Увійшов до складу Конституційно-демократичної фракції. Складався членом багатьох думських комісій: за народною освітою, земельною, продовольчою, за запитами, у напрямку законодавчих пропозицій, про заміну сервітутів, про обов'язкове право, у військових та морських справах. У продовольчій комісії з другої половини 1-ї сесії товариш секретаря. 20 липня 1915 року виступив із трибуни Державної Думи з повідомленням про звірства, що чиняться над вірменами на території Туреччини. Входив до складу Прогресивного блоку Думи.

Активний учасник Лютневої революції. З 27 лютого 1917 року призначений Тимчасовим комітетом Державної думи до осіб «для реєстрації опитування, затримання чи звільнення», обраний головою Комісії для прийняття затриманих військових і вищих цивільних чинів. С. П. Мансирєв згадував:

Пошёл в финансовую комиссию — там восседают М. Караулов, М. Пападжанов и М. Аджемов: заняты приёмом поминутно приводимых солдатами арестованных, опросом их, снятием показаний с приведших и — безапелляционными распоряжениями о дальнейшем: отпустить или заключить под стражу[6].

Організатор та учасник Нижчої слідчої комісії. Мав залишити її, оскільки був відряджений на Кавказ. Починаючи з 9 березня 1917 року комісар ТКДД та Тимчасового уряду в Особливому Закавказькому комітеті. Підтримував колегіальність у діяльності комітету, принципи рівного партійного та національного представництва у його складі. У вересні 1917 року брав участь в Установчому з'їзді Вірменської народної партії, став одним із її керівників. З червня 1917 багаторазово намагався відмовитися від повноважень комісара Тимчасового уряду, але керівництво Вірменської народної партії чинило опір заміні Пападжанова, вважаючи його «найкомпетентнішою і найавторитетнішою особою». 12 жовтня 1917 року все ж таки відмовився від членства в Особливому Закавказькому комітеті. Був членом Закавказького комісаріату.

4 червня 1918 року підписав Батумський договір «про мир і дружбу» з урядом Османської імперії від імені Республіки Вірменія[7]. У грудні 1918 р. брав участь у переговорах з Грузинським урядом у Тифлісі для врегулювання вірмено-грузинського конфлікту. У січні 1919 вів переговори в Баку з головою уряду Ханом-Хойським про участь представників вірменської громади в уряді та парламенті та з главою англійського експедиційного корпусу генералом Вільямом М. Томсоном[8]. У лютому 1919 виїхав на Паризьку мирну конференцію у складі делегації Республіки Вірменії[9]. У Парижі в липні 1919 року редагував спільно Г. Норатункяном «Проект про допомогу», згідно з яким Республіка Вірменія повинна була перебувати під 10-річним мандатом США[10]. У 1920 на Другому національному конгресі західних вірмен була прийнята резолюція за проектом, складеним Пападжановим[3].

У 1925 році в Парижі був кандидатом у масонську ложу[11]. Член Об'єднання російських адвокатів у Франції[12].

В 1929 році був направлений його партією в Радянський Союз для того, щоб обговорити з урядом Радянської Вірменії проблему відновлення зв'язків між східним і західними вірменами[13]. Помер під час цієї поїздки, за одними відомостями в Тифлісі[13], за іншими в Єревані[14].

У 1930 році Об'єднання російських адвокатів у Франції провело вечір пам'яті Пападжанова[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://viewer.rsl.ru/ru/rsl01003818405?page=167&rotate=0&theme=white
  2. ↑ а б в Михаилъ Ивановичъ Пападжановъ. Четвертая Государственная дума : портреты и биографии. - Санкт-Петербург : Н. Н. Ольшанский, 1913. - XIV, 240 с. : портр.; 18 см. 1913.
  3. ↑ а б Армянский вопрос сквозь призму Павла Милюкова. Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016.
  4. ↑ Николаев А. Б. ПАПАДЖАНОВ Михаил Иванович // Государственная дума Российской империи: 1906—1917. Б. Ю. Иванов, А. А. Комзолова, И. С. Ряховская. Москва. РОССПЭН. 2008. Архівна копія на сайті Wayback Machine. C. 440—441.
  5. ↑ Николай Адонц // Наша среда Архівна копія на сайті Wayback Machine..
  6. ↑ Мансырев С. П. Мои воспоминания о Государственной думе.
  7. ↑ Батумский договор — Договор о мире и дружбе между османским имперским правительством и Республикой Армения, заключен 4 июня 1918. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016.
  8. ↑ Письмо М. И. Пападжаняна министру иностранных дел Республики Армения С. Ф. Тиграняну (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 12 лютого 2016.
  9. ↑ Первая Республика Армения :: 1919. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 4 квітня 2020.
  10. ↑ Лига Наций и Республика Армения во второй половине 1919-1920 гг. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016.
  11. ↑ Парижский архив русского масонства 1922—1971 по: Берберова Нина. Люди и ложи. Русские масоны XX столетия. М.: Прогресс-Традиция. С. 187.
  12. ↑ а б Пападжанов — Дом-музей Марины Цветаевой
  13. ↑ а б en:Michael Papadjanian
  14. ↑ Чуваков В. Н. (сост.) Незабытые могилы. Российское зарубежье. Некрологи 1917—1999. Том 5. М.: 2004. С. 339.

Література

[ред. | ред. код]

Рекомендовані джерела

[ред. | ред. код]
  • Некролог // Останні новини, Париж, 19 січня 1930 № 3224.
  • Некролог // Кермо, Берлін, 8 січня 1930 № 2771.
  • Миколаїв А. Б. Комісари Тимчасового комітету Державної думи (лютий — березень 1917): персональний склад // З глибини часів. СПб., 1995. № 5;
  • Chalabian Antranig. General Andranik and the Armenian Revolutionary Movement — Page 583

Архіви

[ред. | ред. код]
  • Російський державний історичний архів. Фонд 1278. Опис 9. Справа 591; Опис 21. Справа 103.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пападжанов_Михайло_Іванович&oldid=43675687