Паранюк Євген Михайлович
| Євген Паранюк | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 27 червня 1923 село Хмелівка Богородчанського району Івано-Франківської області | |||
| Помер | 22 березня 2015 (91 рік) Нью-Йорк, США | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | етнографія, краєзнавство, мемуаристика | |||
| Сфера роботи | етнографія[1] і краєзнавство[1] | |||
|
| ||||
Євген Михайлович Паранюк (27 червня 1923, село Хмелівка Богородчанського району Івано-Франківської області — 22 березня 2015, Нью-Йорк) — український письменник та краєзнавець, меценат і дослідник української еміграції.
Був автором низки праць, присвячених краєзнавчим та етнографічним темам. Також видав кілька мемуарів і спогадів про українське культурне й літературне життя в американській діаспорі. Після проголошення незалежності України активно займався меценатською діяльністю, зокрема жертвував кошти й ресурси на розвиток українських бібліотек та книговидавництва.
Євген/Іван Паранюк народився 27 червня 1923 року на хуторі Кусник села Хмелівки (зараз територія Богородчанського району Івано-Франківської області) у сім′ї заможного селянина[2]. У ранньому віці втратив матір.
У рідному селі закінчив шестирічну школу. Належав до різних патріотичних молодіжних організацій довоєнного часу[3]. У 1937 році закінчив сільськогосподарські курси у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) при товариствах «Сільський господар» і «Маслосоюз».
Восени 1941 року, незадовго після розгортання Другої світової війни на території СРСР, був змушений виїхати на примусові роботи до Німеччини[4]. До 1942 року перебував на шахтах у Вестфалії, потім переїхав на заводи Карла Цайса у Судети. У 1943—1945 роках навчався на заочних мовознавчих курсах в Українському технічному господарському інституті у Чехії.
Після війни потрапив у табір «переміщених осіб» у Баварії[5]. Там спілкувався із Юрієм Шевельовим, Іваном Багряним, Леонідом Полтавою та іншими відомими українцями[4].
З Німеччини у 1949 році Євген Паранюк на кораблі емігрував до Сполучених Штатів Америки[5].
У США Паранюк працював механіком-інструментальником на підприємствах з виробництва тонких механізмів у штатах Нью-Йорк і Нью-Джерсі. Також займався педагогічною діяльністю: давав приватні заняття із математики, музики та англійської мови[5]. При цьому більше двох десятиліть працював на вахтерській службі у Нью-Йорку.
Паранюк багато років спілкувався із відомими українцями у галузі літератури, культури та релігії, зокрема Марком Антоновичем, Григорієм Китастим, Володимиром Кубійовичем, Євгеном Маланюком, Тодосем Осьмачкою, Уласом Самчуком, митрополитом Мстиславом, Ізидорою Косач-Борисовою (рідною сестрою Лесі Українки), Лео Молодожанином, Юрієм Стефаником (сином письменника Василя Стефаника), племінником Івана Франка та багатьма іншими[4].
Ці контакти згодом лягли в основу його літературної діяльності, зокрема його спогадів. Серед книг, які написав та видав Євген Паранюк — «Український Голівуд і Олександр Кошиць» (2002) та «Останні роки Івана Франка» (1998)[3]. Також Паранюк був автором чи співавтором кілька книг на краєзнавчу й етнографічну тематику; зокрема, «Від Хмелівки до Нью-Йорка» та «Хмелівка: події і люди» (2013).
З початком незалежності України Євген Паранюк часто приїжджав до України та широко займався меценатською діяльністю. За словами його знайомих, він жертвував більшість своїх заощаджень на благодійну діяльність в Україні; при цьому усе життя жив у винайманій квартирі[3][4].
Серед іншого, Євген Паранюк жертвував цінну літературу українським бібліотекам, зокрема науковій бібліотеці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Івано-Франківській державній універсальній науковій бібліотеці імені І. Франка, Прикарпатському національному університету ім. В. Стефаника та шкільним бібліотекам у Богородчанському районі[6]. Євген Паранюк був також меценатом для видання кількох десятків українських праць із краєзнавства та етнографії[6].
Також Євген Паранюк брав участь у низці наукових конференцій в Україні, Чехії та інших країнах. Також був учасником Світового форуму українців у Києві і Першого світового конгресу гуцулів[5].
Помер 22 березня 2015 року у Нью-Йорку. Там тіло Євгена Паранюка було піддано кремації, а згодом, згідно із заповітом, урну із прахом поховано у Хмелівці.
Ще за життя Євгена Паранюка було видано кілька збірників праць, присвячених йому. Зокрема, у 2008 році у Кам'янці-Подільському пройшли міжнародні наукові читання, присвячені 85-річчю з дня народження Паранюка[2], а у 2013 році в Івано-Франківську був виданий збірник до 90-річчя діяча[6].
У 2018 і 2019 роках було проведено обласний краєзнавчо-літературний фестиваль імені Євгена Паранюка «Чуєш, брате, мій» у Хмелівці[7]. Окрім цього, Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України спільно із спадкоємцями Паранюка у 2015 році заснувала премію імені Євгена Паранюка для краєзнавців, котра вручається щорічно[8][9].
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Евген Паранюк: краєзнавець, дослідник української еміграції, меценат (до 85-річчя від дня народження): матер. міжнар. наук. читань. 11-12 вересня 2008 р., м. Кам'янець-Подільський / Кам'янець-Подільський нац. ун-т імені Івана Огієнка, Наукова бібліотека, Центр дослідження історії Поділля; Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Словаччині; [редкол.: О. М. Завальнюк (голова), В. С. Прокопчук (відп. ред.) та ін.]. — Нью-Йорк ; Кам'янець-Подільський ; Пряшів: Оіюм, 2009. — 152 с.
- ↑ а б в Микола Мушинка (25 квітня 2015). Євген Паранюк упокоївся. Закарпаття онлайн. Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ а б в г Степан Процюк (18 травня 2020). Подорожній і схимник. Газета «День». Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ а б в г Євген Паранюк. Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. Франка. 27 червня 2013. Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ а б в Мед із духовних сот: статті, спогади, матеріали до 90-річчя Євгена Паранюка / [упор. В. Бабій; ред. І. Шумада]. — Івано-Франківськ: Супрун В. П., 2013. — 336 с
- ↑ Михайло Посічанський (4 липня 2019). У Хмелівці на Богородчанщині вдруге провели обласний літературно-мистецький і краєзнавчий фестиваль «Чуєш, брате мій»…. Газета «Галичина». Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ Петро Середюк (28 червня 2016). На Богородчанщині відбулася церемонія вручення краєзнавчих премій ім. Євгена Паранюка. Бріз. Процитовано 21 травня 2020.
- ↑ Володимир Милько (21 червня 2019). У Хмелівці на Прикарпатті вручено краєзнавчу премію імені Євгена Паранюка. Національна спілка краєзнавців України. Процитовано 21 травня 2020.