Параскева Гаврильцева-Хмара

Параскева Мойсеївна Гаврильцева народилася в селі Рождественне Кролевецького повіту Чернігівської губернії в сім’ї псаломщика Мойсея Івановича Гаврильцева. Батько був людиною освіченою і талановитою. В 1865 році він закінчив Новгород-Сіверське духовне повітове училище і майже все своє життя був псаломщиком церкви Різдва Богородиці в селі Рождественне, а також учителем школи грамоти.

У родині було семеро дітей (Параскева, Дмитро, Порфирій, Варвара, Олександра, Павло та Микола) і всім їм батько намагався дати гарну освіту. Відомо, що найстарші з них, донька Параскева і син Дмитро, навчалися в Петербурзі. Дмитро у 1906 році закінчив Академію художеств, де навчався у майстерні Іллі Рєпіна, і за картину «З життя» отримав звання художника.

Параскева навчалася вокалу (сопрано) в Петербурзькій консерваторії.

У 1898 році вихідцями з України в Петербурзі було засноване «Товариство імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Петербурга», до управи якого увійшли: сенатор А. М. Маркович (голова товариства), І. С. Іващенко (заступник голови), П. П. Катеринич (скарбник), Я. П. Забіло (секретар), Д. Л. Мордовець, П. М. Саладилов, В. Г. Короленко, В. В. Лесевич, І. Ю. Рєпін, Є. А. Ганейзер. Товариство ставило собі за мету допомагати українській академічній молоді в Петербурзі. У 1900-х українська студентська громада часто збиралася у помешканні Катериничів (на Невському проспекті, 70) під приводом «співів». Очевидно, саме на одному з таких зібрань юна студентка з України Параскева Гаврильцева і познайомилася зі своїм земляком, вихідцем з дворян Чернігівської губернії, Петром Петровичем Катериничем.

«Петро Петрович Катеринич, заможний землевласник та властитель цукроварні на Чернігівщині, був у Петербурзі нотаріусом. Будучи великим театралом, оженився з українською артисткою (дружина його Параскева Мойсеївна по сцені називалася – Хмара). Зносини з артистами за всяких концертів брав він звичайно на себе, не подаючи з того ніяких видатків у справозданнях» - згадував колега, громадський діяч Олександр Лотоцький.

Протягом 1900 року фірма «Еміль Берлінере Грамофон» зробила в Росії близько 500 записів, з них лише на семи платівках була українська музика:

22106. Ф. Г. Орешкевич. «Гуде вiтер вельми в полi», М. Глінка;

22136. А. Дмитрієв. «Вiють вiтри»;

23005. П. Гаврильцева-Хмара. Арія Оксани «Там за тихим за Дунаєм»;

23008. П. Гаврильцева-Хмара. «Нащо менi кapi очi»;

23009. П. Гаврильцева-Хмара. Арія Оксани «Ангел ночi над землею»;

23010. П. Гаврильцева-Хмара. «Нащо менi чорнi брови»;

23011. П. Гаврильцева-Хмара. Арія Оксани «Ой казала менi мати».

Отже, перші українські грамзаписи з’явилися в 1900 році - щонайменше п’ять українських пісень сопрано П. Гаврильцевої-Хмари.

Очевидно, саме за сприяння Петра Катеринича пісні у виконанні Параскеви були записані на грамофонні платівки.

Але шлюб, схоже, зупинив професійну карʼєру артистки. У 1901 році в подружжя народилася перша дитина – донька Тетяна, згодом ще троє дітей: Єлизавета, Петро і Катерина. Родина Катериничів спочатку проживала в Петербурзі, де Петро Петрович продовжував працювати нотаріусом, а згодом переїхала в родовий маєток Катериничів у селі Марківці, неподалік від Бобровиці. З 1904 року Параскева Мойсеївна Катеринич була вибрана опікуном земської школи в селі Марківці, в 1907 році була переобрана на новий трирічний термін.