Парламентські вибори в Норвегії 2017
‹ 2013 2021 › | ||||
Парламентські вибори в Норвегії 2017 169 місць Стортінґу | ||||
11 вересня 2017 | ||||
Лідер | Йонас Гар Стьоре | Ерна Сульберг | Сів Йенсен | |
Попередні вибори | 55 місць, 30,8% | 48 місць, 26,8 % |
29 місць, 16,3% | |
Виграно місць | 49 | 45 | 27 | |
Зміна місць | ▼6 | ▼3 | ▼2 | |
Відсоток | 27,4 % | 25,1 % | 15,3 % | |
Зміна % голосів | ▼3,4 % | ▼1,7 % | ▼1 % | |
Лідер | Трюгве Слагсвольд Ведум | Аудун Люсбаккен | Тріне Скай Гранде | |
Попередні вибори | 10місць, 5,5 % |
7 місць, 4,1% |
9 місць, 5,2% | |
Виграно місць | 19 | 11 | 8 | |
Зміна місць | ▲9 | ▲4 | ▼1 | |
Відсоток | 10,3 % | 11 % | 4,3 % | |
Зміна відсотка голосів | ▲4,8 % | ▲6,9 % | ▼0,9 % | |
Лідер | Кнут Арільд Харейд | |||
Округ лідера | 0 | |||
Попередні вибори | 10 місць, 5,6% | |||
Виграно місць | 8 | |||
Зміна місць | ▼2 | |||
Відсоток | 4,2 % | |||
Зміна відсотка голосів | ▼1,4 %
| |||
Парламентські вибори в Норвегії відбулися 11 вересня 2017 року. На них було обрано 169 депутатів Стортингу.
За підсумками виборів не соціалістичні партії вибороли 88 місць, зберігши більшість у парламенті, що дозволило чинному кабінету Прем'єр-міністра Ерни Сольберг залишитися при владі. Ядро коаліції як і раніше, склали фракції Консервативної партії і Партії прогресу, до яких долучилися Ліберальна партія Норвегії та Християнсько-демократична партія. Три найбільші лівоцентристські партії здобули 79 місць. Партія зелених змогла зберегти своє єдине місце у Стортингу, у той час як Партія «Червоні» зуміла вперше пройти до законодавчого органу.
На дату проведення виборів 2017 року, попередні парламентські вибори мали місце 9 вересня 2013 року. Вони зафіксували перемогу Консервативної партії і її союзників із числа правих партій. Консерватори разом із Партією прогресу сформували двопартійну правлячу коаліцію, призначивши Ерну Сольберг Прем'єр-міністром Норвегії. Вони отримали підтримку із боку центристських партій: Ліберальної та Християнсько-демократичної[1].
Вибори проводяться за пропорційною системою партійних списків у дев'ятнадцяти багатомандатних округах, по одному на кожне графство країни (фюльке).
Число депутатів, які мають бути обрані, відрізняється у різних округах і складає від 4 до 19. Для визначення кількості депутатів від кожного багатомандатного округу використовується формула, що враховує два фактори: площа території і чисельність населення. За кожного постійного мешканця нараховується один бал, іще 1,8 баллів додається за кожен квадратний кілометр[2].
150 місць парламенту зі 169-ти розподіляються за результатами голосування у кожному окремому окрузі незалежно від результатів у інших округах. 19 місць, що залишилися, розподіляються за допомогою методу дільників за видозміненою методикою Сент-Лагю залежно від частки партії у загальнонаціональному голосуванні.
Основна система у Норвегії надає певну перевагу малонаселеним сільським територіям, оскільки площа прямо впливає на кількість мандатів. У такому випадку додаткова методика розподілення сприяє згладженню впливу цього чинника[3].
Згідно з Конституцією Норвегії, парламентські вибори проводяться один раз на чотири роки. Парламент Норвегії не може бути розпущено до закінчення зазначеного чотирирічного терміну, що є характерною рисою норвезької правової системи.
22 квітня 2016 року уряд оголосив, що майбутні вибори пройдуть у понеділок, 11 вересня 2017 року[4].
Усі вісім партій, які завоювали місця у парламенті за результатами виборів 2013 року, взяли участь і у виборах 2017 року.
- Робітнича партія протягом 2013—2017 років мала найбільше число місць у парламенті (55). Самі лейбористи описують себе як соціал-демократичну лівоцентритську партію. Головою партії виступав колишній міністр закордонних справ Йонас Гар Стере.
- Консервативна партія є найбільшою партією діючого уряду. Під керівництвом свого лідера Ерни Сольберг партія здобула 48 місць у 2013 році. Вважається поміркованою правоцентристською партією, офіційно дотримуються ліберально-консервативної ідеології[5].
- Партія прогресу дотримується класичної ліберальної та ліберально-консервативної ідеології. Деякі дослідники описують її як праву популістську партію[6][7][8], що у самій партії заперечують. Лідером партії є Сів Єнсен.
- Християнсько-демократична партія базується на християнських демократичних цінностях. Лідер Кнут Арільд Гарейде.
- Центристська партія виступала молодшим партнером по коаліції протягом 2005—2013 років. Під керівництвом Трюгве Слагсвольда Ведума здобула 10 місць на виборах 2013 року. Переважно аграрна партія із елементами консерватизму і лібералізму.
- Ліберальна партія Тріне Скай Гранде стоїть на позиціях соціал-лібералізму. Центристська партія. Тісно співпрацію із Християнсько-демократичною партією.
- Соціалістична ліва партія є однією із найменших парламентських партій Норвегії. На вибори 2013 року ішла як частина Червоно-Зеленої коаліції. Відстоює ідеї демократичного соціалізму та енвайронменталізму. З 2012 року партію очолює Одун Лісбаккен.
- Партія зелених за результатами виборів 2013 року мала єдине місце у парламенті від Осло. Не має офіційного лідера, проте де-факто основними політиками партії є Уне Айне Бастгольм і Расмус Хенссон. Відкидає поділ на лівих і правих, виступає за захист довкілля.
«Червоні» під керівництвом Бйорнара Мокснеса не були представлені у парламенті 2013—2017 років. Партія офційно підтримує комуністичні ідеї. Є правонаступником Червого виборчого альянсу, який мав одне місце у парламенті за результатами виборів 1993 року.
Партія | Голоси | Місця | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
# | % | ± | # | ± | |||||
Робітнича партія | 800,949 | 27.4 | -3.4 | 49 | -6 | ||||
Консервативна партія | 732,897 | 25.0 | -1.8 | 45 | -3 | ||||
Партія прогресу | 444,683 | 15.2 | -1.1 | 27 | -2 | ||||
Центристська партія | 302,017 | 10.3 | +4.8 | 19 | +9 | ||||
Соціалістична ліва партія | 176,222 | 6.0 | +1.9 | 11 | +4 | ||||
Ліберальна партія | 127,911 | 4.4 | -0.8 | 8 | -1 | ||||
Християнсько-демократична партія | 122,797 | 4.2 | -1.4 | 8 | -2 | ||||
Партія зелених | 94,788 | 3.2 | +0.4 | 1 | 0 | ||||
«Червоні» | 70,522 | 2.4 | +1.3 | 1 | +1 | ||||
Інші партії, які не пройшли до парламенту | 1,8 | 0 | +0 | ||||||
Всього | 2,945,352 | 100.0 | - | 169 | ±0 | ||||
Пусті та недійсні бюлетені | 23,681 | 0.8 | +0.2 | - | - | ||||
Зареєстровано виборців/ Явка | 3,765,245 | 78.2 | −0.1 | - | - | ||||
Джерело:[9] |
- ↑ Drømmen om en bred borgerlig regjering er knust | BA. Ba.no. 30 вересня 2013. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 11 вересня 2019.
- ↑ The main features of the Norwegian electoral system. Dagbladet. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 11 вересня 2019.
- ↑ Rødgrønt flertall uansett valgordning. Aftenposten (Norwegian) . 28 вересня 2009.
- ↑ moderniseringsdepartementet, Kommunal- og (22 квітня 2016). Valgdagen blir 11. september 2017. Regjeringen.no. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 11 вересня 2019.
- ↑ Høyre og konservatismen - Høyre. Hoyre.no. 25 листопада 2008. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 14 травня 2015.
- ↑ Allern, 2010, с. 26: "The Norwegian Progress Party is...traditionally characterised as a borderline case of the extreme or radical right (Ignazi 1992: 13–15; Kitschelt 1995: 121; Ignazi 2003: 157), and Mudde (2007:19) characterises FrP as a non-radical populist party"; see also: p.212.
- ↑ Widfeldt, 2014, с. 83: "The academic literature is not unanimous in classifying FrP as an extreme right party. Cas Mudde, in his book from 2007, argues that FrP does not belong to the populist radical right family... Instead, he classifies FrP as a "neoliberal populist party". Other writers, however, do place FrP in the same category...even if they in some cases do so with qualifications"; see also: p.16.
- ↑ «Forskere: Frp er høyrepopulistisk» [Архівовано 20 вересня 2017 у Wayback Machine.], Verdens Gang (NTB), 14.09.2013. «- Ja, de er høyrepopulister. Men sammenlignet med andre slike partier i Europa er de en moderat utgave og har sterkere innslag av liberalkonservative strømninger, sier Jupskås.» («Yes, they are right-wing populists. But compared to similar parties in Europe, they are a moderate version, and have stronger elements of liberal-conservative currents, Jupskås (Anders Ravik Jupskås, lecturer Department of Political Science, University of Oslo) says.»)
- ↑ valgresultat.no. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 23 серпня 2020.