Парпури

Парпури
Папарона
Опис герба: див. текст >>>
Підданство:	Річ Посполита Гетьманщина Російська імперія

Парпури — козацько-старшинський, згодом — дворянський рід, можливо, грецького походження, що йде від Гната Парпури, ніжинського полкового хорунжого і осавула (1669, 1672). Його нащадки обіймали уряди сотенної старшини, військових товаришів і бунчукових товаришів у Ніжинському полку. До цього роду належав Максим Осипович (1763—1828), культурно-освітній діяч, директор медичних установ на Аптекарському о-ві в Санкт-Петербурзі (з 1789) та друкарні Медичної колегії (з 1793), автор перекладів із німецької мови трактатів з медицини й хімії та літературних творів, власним коштом видав «Енеїду» І.Котляревського (С.-Петербург, 1798). Заповів значні суми на підтримку Конотопського повітового училища, Чернігівської та Новгород-Сіверської гімназій, Харківського університету.

Рід внесений до 2-ї частини Родовідної книги Чернігівської губернії.

Відомі представники

Гнат Парпура (XVII ст.)- ніжинський полковий хорунжий, осавул.

Максим Осипович Парпура (1763—1828) - культурно-освітній діяч, літератор, просвітитель.

Костянтин Максимович Парпура (бл. 1793 — р. с. невід.) - письменник і поет.

Самон Григорович Парпура (1798—1863) - відомий лікар, доктор медицини (1830).

Петро Парфентійович Парпура (1860-1918) - спадковий Дворянин Чернігівської губернії Титулярний радник, поміщик в селі Колісники (тепер Ніжинський район, Чернігівська область).

Джерела та література

• Томазов В.В. Парпури [Архівовано 3 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

• Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии, т. 2: Полк Нежинский. К., 1893
• Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914.