Пекло Монсу Дезідеріо

«Пекло»

фр. Les Enfers
Творець:	Монсу Дезідеріо
Час створення:	1622 р.
Розміри:	175 x 113 cм
Матеріал:	олія на полотні
Жанр:	міфологічний живопис і сакральне мистецтво
Зберігається:	Безансон, Франція
Музей:	Музей красних мистецтв (Безансон)
Інвентарний номер:	843.3.6

Пекло Монсу Дезідеріо (фр. Les Enfers) — фантазійний твір неаполітанських художників, котрі працювали під спільним псевдонімом у першій половині 17 ст.

Привабливість страхітливого

Стиль бароко народився в Італії у 16 ст. Прискорення історичного процесу і трагічні події обумовили також появу маньєризму, кризового стилю доби. Обидва стилістичні напрямки співіснують у часі разом із пізнім середньовіччям і збагачують один одного.

Маньєризм (на відміну від ренесансу) мав могутній потяг до негармонійних, страхітливих форм і деталей та мав відверто тривожний, драматичний характер. Тому цілком логічним було запозичення страхітливих і трагічних рис із мистецтва доби середньовіччя. Найчастіше компромісні форми (старого і нового) виникали у майстрів Північного Відродження (Ієронімус Босх, Пітер Брейгель старший), у маньєристів Франції і Нідерландів.

Бароко, незважаючи на прагнення насолоджуватися життям та його дарунками, чимало запозичило з маньєризму. Постійною складовою бароко був потяг до незвичного, екзотичного, дивацького, утаємниченого. Не цуралась барокова стилістика і драматичних, трагічних сюжетів, потягу до екстазів і чогось страхітливого. Привабливість страхітливого відбилась навіть у створенні колекцій кістяків людей і творин (в європейських університетах та в багатих оселях колекціонерів) та в побудові дивацьких, відверто незвичних павільйонів у барокових садах (сад Бомарцо, Італія).

Потяг до незвичного і страхітливого підживлювали також історії про далекі мандри та покинуті міста в пустелях, лісових хащях, у далеких країнах. Мотиви покинутих міст, утаємничених і непривітних для відвідувачів, стануть головними в творчості Монсу Дезідеріо.

Галерея картин Монсу Дезідеріо

«Фантазійне поруйноване місто», Мец, Франція.

• 
  «Вавилонська вежа», Неаполь
• 
  «Пейзаж з поруйнованим містом», Національний музей (Варшава)
• 
  «Проповідь Св. Павла у Афінах», Художній музей Волтерс
• 
  «Руйнація фантазійного храму»
• 
  «Руйнація Атлантиди», фантазійний міський пейзаж

Опис твору

Художники ставлять глядача перед черговим небаченим містом, цього разу це «Пекло». Ліворуч на узвищі розташовані дві постаті з ознаками царської величі, можливо, це цар підземного світу Плутон та його дружина Прозерпіна. Неподалік пишний фасад (портал ?) фантастичної споруди з декількома атрибутами смерті. В декорі присутні скульптури (серед них і сама Смерть з косою), карниз із кістками та черепами, колони і склепіння. Використана схема барокового надгробка з алегоричними скульптурами, пишними деталями і картушами. Для підсилення страхітливого враження художники кинули до підмурків і кістяк померлого коня.

В глибині композиції за велетенською аркою — розташований пагорб, з котрого падають і сиплються у провалля численні людські фігури, малі, наче комахи. Подібні зображення були відомі з пізнього середньовіччя. На новому етапі їх використовували майстри відродження (Альбрехт Дюрер, «Страта десяти тисяч мучеників» , 1507-1508 рр.) і художники пізнього маньєризму. Монсу Дезідеріо, навпаки, дегероїзував натовп грішників і їх смерть та перебування у Пеклі не викликає жалю чи співчуття автора.

Художники-автори змагаються у зображенні катувань грішників, де подано декілька цих засобів.

Художники майже не подають пекельних вогнів (вони ледь помітні). Але всі сцени залиті фантастичним і страхітливим світлом, котре підсилює запаморочливе враження і пригнічений настрій картини.

Див. також

• Сейченто
• Маньєризм
• Караваджизм
• Бернардо де Домінічі
• Неаполітанська художня школа
• Мистецтво Італії

Джерела

• Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976
• Monsù Desiderio: i documenti sui pittori fiamminghi e lorenesi a Napoli tra Cinquecento e Seicento. Napoli: Isituto Banco di Napoli — Fondazione, [s.d.]
• Sluys F. Didier Barra et François de Nomé, dits Monsu Desiderio. Paris: Éditions du Minotaure, 1961
• Seghers P. Monsù Desiderio ou le Théâtre de la fin du monde. Paris: Robert Laffont, 1981
• Nappi M.R. François de Nomé e Didier Barra: l'enigma Monsù Desiderio. Milano: Jandi Sapi, 1991
• Onfray M. Métaphysique des ruines: la peinture de Monsu Desiderio. Bordeaux: Mollat, 1995
• Monsú Desiderio, enigma: un fantastique architectural au XVIIe siècle. Woippy: Editions Serpenoise; Metz: Musées de la Cour d' Or, 2004.
• Кайуа Р. В глубь фантастического. Отражённые камни. Спб: Изд-во Ивана Лимбаха, 2006 (по Указателю)

Посилання

• http://www.answers.com/topic/monsu-desiderio [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]