Пеленкино озеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пелёнкино озеро

Пеленкино озеро (рос. Пелёнкино озеро) [1][2] (в інших джерелах Пиленкино[3], Солоне озеро[4]) — водойма, розташована в 10 км на південь від міста Азова і в півкілометра від річки Кагальнику, представляє собою ерік даної річки. Найближчий до озера населений пункт — село Платоно-Петрівка.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1780 році дворянину, провиантмейстеру (постачальнику) 12 класу Якову Петровичу Пеленкину були подаровані землі в тому районі Приазов'я, де в даний час знаходиться утворена їм село Петрівка. Саме в цьому місці в той час проходив тракт з міста Азова в бік Кубані, далі — Кавказ. Свій маєток Пеленкин відбудував на березі озера.

На 1816 рік у селищі налічувалося 82 двори і понад 500 душ селян жіночої та чоловічої статі. У побуті сільце найчастіше називали за прізвищем засновника — Пеленкино[5].

Одного разу селяни розповіли поміщику, що після купання в місцевому озері коні виліковуються від усіх недуг. Слава лікувального озера почала розростатися з початку XX століття. Багато років об'єкт діяв як самодіяльний курорт. У 1923 році, коли померли чотири людини після грязьових процедур, було прийнято рішення про проведення наукових досліджень[6].

У цьому ж році вченими було проведено дослідження складу пеленкинских грязей. Результати були вражаючими. Виявилося, що вони не поступаються кращим світовим зразкам. У 1925 році тут почав працювати курорт «Солоне озеро». У ньому було 20 ванн, власна електростанція, колодязний водопровід і два житлових корпуси для пацієнтів. Одночасно в санаторії могли лікуватися 120 осіб[7].

З протилежних берегів озера розташовувалися житлові корпуси курорту, між будівлями через озеро прокладений пішохідний місток, що з'єднував чоловічу і жіночу половину грязелікарні. Утрамбовані доріжки, дерева і чагарники проглядалися по всьому периметру лікарні. В одному з житлових будинків перебував адміністративний корпус: амбулаторія, червоний куточок, контора[8].

У краєзнавчому музеї Азова збереглися вирізки з газет початку ХХ століття та рекламні листівки. В одній з таких листівок випуску 1928 року це місце описано так: «Курорт доступний для всіх без винятку хворих. При грязелікуванні на озері даються докладні і детальні вказівки. Місцеві продукти дешеві. Прекрасний степове повітря»[9].

У грязелікарні лікували хвороби суглобів, шкірні захворювання, рахіт і жіноче безпліддя.

Жителі довколишніх хуторів і сіл були тут частими відвідувачами. Курорт використовувався тільки в літній сезон.

Директор лікарні Н. Н. Волобуєв писав, що грязі озера можна вважати невичерпними, і добивався присвоєння статусу курорту федерального значення. Дослідження показали, що поділ, в якій розташоване Солоне озеро тягнеться з перервами на кілька десятків кілометрів, і в ній знаходяться три невеликих грязьових озера, довколишнє — в чотирьох кілометрах від Солоного озера, а два інших — на відстані чотирнадцяти кілометрів від водойми і на ставу на річці Чубурке (в Ленінському лісництві). Наполегливість директора в організації перекладу грязелікарні на більш високий рівень значущості спричинила за собою несприятливі наслідки. Комісія під керівництвом професора Эмдина, перебувала на даному об'єкті протягом п'ятнадцяти хвилин, не ознайомившись з результатами досліджень технічної лабораторії Донського університету, рішуче відкинула думку Н. Н. Волобуєва[8].

В 1932 році в результаті урагану річка Кагальнику затопила Солоне озеро та довколишню місцевість. Вода зруйнувала всі будівлі курорту. Перший в районі санаторій[10]закрився назавжди[11].

Про грязелікарні згадали через десятиліття. Під час Великої Вітчизняної війни в Азові розташовувалися два військових госпіталю: евакогоспіталь № 3207, який переїхав в період оборонних боїв весною 1942 року Білої Глини, і польовий пересувний госпіталь № 4359[12]. Спогади медсестри евакогоспіталю № 3207 Віри Савеліївни Чорних (Волохова), добровільно пішла на фронт з інститутських стін[13], свідчать про те, що поранених возили на озеро з метою одужання[8].

Опис

[ред. | ред. код]

Невелике озеро розмістилося в долині річки Кагальнику. Корінні вапняні неогенові утворення, характерні для північної сторони долини річки Дон, в районі р. Азова і низин річки Кагальнику не спостерігаються. Розмита раніше стародавня виїмка, де річка проклала русло, була заповнена палюдиновыми утвореннями і лесовидним суглинком. Це поглиблений ерік[2].

У сорокові роки минулого століття береги озера були відносно крутими, їх висота над водою становила приблизно 1 м. Глибина озера була не більше 1 м. Дно озера устелено м'яким маслянистим мулом чорного відтінку з виразним запахом сірководню. Потужність цього шару приблизно 40-50 см, а нижче нього знаходиться шар сірого мулу товщиною 1,5-2,0 м. Навесні озеро підживлюється високими водами річки[3].

В грязі озера сконцентровано меншу кількість солей, порівняно з брудом Грузького озера, тим не менш грязь озера Пеленкино щодо вважається придатною для медичних цілей.

У той же час багато професійні лікарі скептично ставляться до лікувальних властивостей вод озера.

У довоєнні роки поряд з озером працював санаторій з власної їдальні. В даний час туристична інфраструктура на озері відсутня, тим не менш його відвідують туристи, в тому числі з Москви, Санкт-Петербурґа Прибалтики[1].

Озеро Пеленкино — мілководний водойму. У літній період вода швидко прогрівається. Густа поросль очеретів покриває берега, створюючи взимку особливо контрастний пейзаж із засніженою гладдю озера. В озері водиться риба, в очеретах живуть нырковые качки (червоноголові, поганки), різновиди куликов (кулик звичайний, кулик-сорока та інші), коровайки, занесені в Червоної книги[8].

Хімічні дослідження

[ред. | ред. код]
  • 1923 рік — співробітниками Донського державного університету проведено дослідження води і бруду.

Червень 1923 рік — проведено відбір проб зразків води. Отримані результати аналізу сухого залишку становили — 18,0120 г/ л.

Серпень 1923 рік — проведено відбір проб зразків води. Отримані результати аналізу сухого залишку становили — 40,6260 г/ л. За даними результатами вміст солей збільшилася.

  • 1927 рік — запрошення Гідрохімічного інституту (ДХІ) для дослідження складу води і бруду.

18 червня 1927 рік — П. А. Кашинским і Н. В. Веселовським проведено відбір проб зразків води. Н. В. Веселовським визначено склад водної витяжки. Аналізи йоду і брому виконані Е. І. Воструховой.

19 червня 1927 рік — проведено відбір проб зразків бруду. Проби верхнього шару бруду бралися з середини північно-західній частині озера з глибини до 30 сантиметрів. Паркан нижнього шару бруду був виконаний з глибини 80 сантиметрів. Всі зразки, відібрані з різних місць водойми, ретельно перемішувалися згідно залягають шарів.

8 вересня 1927 рік — П. А. Кашинским і Н. В. Веселовським повторно проведено відбір проб зразків води. Вміст солей в озері збільшилася в невеликій мірі: сухий залишок — 15,032 г/л.

Встановлено склад і колір залягаючих пластів бруду приблизно на глибину 5 метрів:

  • 30-сантиметровий шар — світла бруд, що залягає зверху, пахне сірководнем;
  • приблизно на 50 сантиметрів — щільний шар темної бруду, пахне сірководнем;.
  • приблизно до 4 метрів — іл, але чорна забарвлення (сірчисте залізо) і запах сірководню відсутні.

Вчені припустили, що по мірі вибирання 30-сантиметрового верхнього шару нижній буде збагачуватися моносульфидом заліза [Архівовано 11 вересня 2017 у Wayback Machine.] і перетворюватися в бруд, аналогічну тій, яка розташована вище попереднього шару[2].

У тридцяті роки минулого століття запропонований варіант збагачення грязі озера для прийняття ванн шляхом додавання кухонної солі. Температура прогрівання бруду на сонці наведена в таблиці 1.

Таблиця 1 Температура прогрівання бруду на сонці

Природний нагрівання грязі
натуральна бруд штучна бруд
31° R 45° R

Штучно засолена бруд нагрілася на сонці на 14°R ( градус Реомюра) вище, ніж натуральна[14].

Хіміки-дослідники в лабораторних журналах ретельно фіксували концентрації і вмісту визначуваних компонентів, в обов'язковому порядку вказували інформацію, ким і коли саме отримані результати досліджень. Ця унікальна інформація збережена співробітниками ДХІ, де описані не тільки отримані результати, а також методи досліджень. Застосовувані методи хімічного аналізу та принципи методики: визначення хлорид-іонів (титрування 1/10 н. розчином ляпісу), сульфат-іонів (осадження і зважування BaSO4), гідрокарбонати (пряме титрування з метиловим оранжевим), кальцій (осадження у вигляді CaC2O4 і зважування CaO), магній (осадження MgNH4PO4 і зважування у вигляді Mg2P2O7), натрій (обчислення по сумі), калій (осадження у вигляді K2PtCl4 і зважування)[2].

  • 1928 рік — інститутом ДХІ отримано асигнування на вивчення властивостей лікувальної грязі. Опубліковані результати і зіставлені з аналізами, отриманими в 1923 році співробітниками Донського державного університету. Спостерігалися розбіжності в отриманих результатах і поясненням цього були різні методи аналізу і підходи[14].
  • 2002, 2006 роки — співробітниками інституту ДХІ визначався вміст метану в мулах озера по горизонтах. Особливо висока сконцентрованість метану в горизонті 10-15 см, і тут же з'являвся запах сірководню. Високий вміст вуглеводню і сульфідів, тобто їх одночасне знаходження, доводить наявність у них значної кількості лабільного органічної речовини[15].
  • 2011 рік — фізико-хімічні дослідження проводилися учнями і вчителем Новак Е. В. МБОУ Самарської ЗОШ № 2 Азовського району Ростовської області спільно з хіміками Південного федерального університету. Дослідження представлялися на 37 науково-практичної конференції Донський академії юних дослідників їм. Ю. А. Жданова, на весняній сесії у 2012у, на секції «Екологія та екологічний моніторинг навколишнього середовища» та удостоєні грамоти за цікаву дослідницьку роботу «Хімічні властивості води» про цілющі властивості води озера Пеленкино в Азовському районі. Юними хіміками визначалися органолептичні показники води, а також комплексонометричне визначення загальної жорсткості з хромогеном чорним, комплексонометричне визначення кальцію ГОСТ 23268.5-78, ваговий метод вимірювання маси й змісту розчинних у воді речовин (сухий залишок), визначення вмісту сульфат-іонів з використанням титриметрії з хлористим барієм ГОСТ Р 52964-2008, визначення вмісту хлорид-іонів титруванням азотнокислим сріблом ГОСТ 4245-72.

Дослідження показали, що вода озера належать до мінеральної, за іонним складом є сульфатно-хлоридній (сульфат-іон дорівнює 4899,06 мг/літр; хлорид-іон дорівнює 3339,9 мг/літр), по загальній мінералізації — високомінералізована, по кислотності-лужності — слаболужною (рн (20 градусів за Цельсієм) = 8,09 визначався за допомогою PH-метра)[16].

  • 2013 рік — в лабораторії методів і технічних засобів співробітниками Гідрохімічного інституту досліджувалася бруд з озера. Є і подібності, і відмінності в аналізах, природно, пов'язані з тимчасовим проміжком у 85 років, відмінності в методах визначення. Визначався вміст калію, натрію, нітратів — Н. С. Тамбиевой, сульфатів — О. А. Михайленко, кальцію, магнію, хлоридів, гідрокарбонатів, сухого залишку — Ю. А. Андрєєвим, вміст металів атомно-абсорбційним методом Т. В. Князєвої і В. О. Евтуховой, виконано визначення ряду показників.

НДІ Біології — проведено вивчення валового вмісту металів за мінералогічним показниками рентгено-флуоресцентним методом.

Липень 2013 рік — співробітниками лабораторії вимірювався окислювально-відновний потенціал, визначався сульфід заліза за методикою П'ятигорського НДІ Курортології (Ю. А. Андрєєв), визначалася масова частка сульфідної сірки, яка склала 188 мкг/г сирої маси (Н. С. Тамбієва). Окисно-відновний потенціал — показник, що свідчить про відновної обстановці, а запах сірководеньа — про наявність сульфідів.

У таблиці 2 наведено порівняльний аналіз отриманих результатів вимірювань у динаміці за роками.

Таблиця 2 Вміст характерних показників для лікувальних грязей

ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ПОКАЗНИК,

(г/100 г с. о. бруду)

"1927 рік" "1928 рік" "2013 рік"
Na 0,6826 0,5758 0,7406
До 0,0556 не визначали 0,0073
Ca 0,2873 0,2939 0,2567
Мд 0,1532 0,1507 0,1732
сульфат-іон 1,7232 1,676 1,7895
Хлорид-іон 0,4370 0,4250 0,6215

Також визначалися гідрокарбонати, нітрати в 1927 і 1928 році не визначалися, в 2013 році склали 0,0126 р.

Сума іонів: 1927 рік — 3,4213 м, 1928 рік — 3,3097 р, 2013 рік — 3,7794 р.

Сухий залишок: 1927 рік — 3,522 м, 1928 рік — 3,410 р, 2013 рік — 4,177 р.

Прожарений залишок: 1927 рік — 3,075 м, 1928 рік — 2,812 р, 2013 рік — 3,160 р.

Втрати: 1927 рік — 0,447 м, 1928 рік — 0,598 р, 2013 рік — 1,017 р.

Дані дослідження показують, що вода і бруд з часом не втратив своїх цілющих властивостей.

Перший дослідник цього водного об'єкта П. А. Кашинський з співробітниками на початку ХХ століття вивчав хімічний склад грязі озера Пеленкино «класичними методами». Співробітники лабораторії методів і технічних засобів аналізу вод ФГБУ «ДХІ» (завлабораторією Андрєєв Ю. А.) вивчають хімічний склад водойми на початку ХХІ століття шляхом розробки нових та удосконалення існуючих методик аналізу води та донних відкладень[15].

Екологічні проблеми озера

[ред. | ред. код]

Озеро приваблює своєю лікувальною силою та унікальними природними умовами[6][13]. Тут людина залишається наодинці з природою, це заповідне місце.

У літній період поблизу озера створюється стихійне наметове містечко[17], де розміщуються гості Азовського району[18]. Цей об'єкт відрізняє повна відсутність інфраструктури.

Санітарно-епідеміологічне благополуччя відпочиваючих з кожним роком викликає все більше занепокоєння: недосконалість об'єктів загального користування збільшує фактори ризику захворювань[19]. Відомості про спалахи інфекційних захворювань і санітарної оцінки води відсутні[6].

Через величезної цінності озера[20], необхідний екологічний моніторинг водного об'єкта, адже такий тривалий період існування такого водойми унікальний[21], а його екосистема вимагає підвищеної уваги та обережності.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Руслан Мельников Як грязьовий курорт на Дону завоював популярність у туристів [Архівовано 12 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в г Пеленкино озеро Азовський район - Солоне озеро Азовський район Ростовської області. www.donvrem.dspl.ua. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 8 квітня 2017.
  3. ↑ а б Яцута К. З. Природа Ростовської області [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — Ростов-на-Дону: Ростовське обласне видавництво, 1940 — 310 с.
  4. ↑ Річка Кагальнику | Статті | Головна | Науковий журнал. www.relga.ua. Процитовано 14 квітня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Азовська земля: громада та влада / Під загальною редакцією С. В. Юсова, Голови Виборчої комісії Ростовської області і Ст. Н. Бевзюка, Голови Азовського району. — Підготовлено на замовлення Виборчої комісії Ростовської області та Адміністрації Азовського району. — р. Ростов-на-Дону, : Інформаційно-аналітичний та видавничий центр «Місцева влада», 2011. — С. 55.
  6. ↑ а б в Озеро Пеленкино, лікувальні грязі: відгуки про результате. FB.ru (рос.). Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 15 квітня 2017.
  7. ↑ Галина ШЕФЕР. Сім чудес землі Донський. Унікальні місця Ростовської області. www.rostov.aif.ua. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 18 лютого 2017.
  8. ↑ а б в г Солоне озеро Ростовська область - Історія курорту Озеро Пеленкино. www.donvrem.dspl.ua. Архів оригіналу за 10 квітня 2017. Процитовано 15 квітня 2017.
  9. ↑ Олена Олександрівна Пугачова, Олексій Сергійович Злыгостев. Ergonomic-Data.com/publisher=rostov-region.ru/accessdate=2017-02-18. Лікувальні грязі озера Пеленкино.[недоступне посилання з липня 2019]
  10. ↑ В Азові відкрилася «медична» виставка | ДТРК "Дон-ТР" — DONTR.RU/publisher=dontr.ru/accessdate=2017-04-16.[недоступне посилання з липня 2019]
  11. ↑ Як кінь бруд знайшла. KR-News.Ru - Інформаційний портал Ростовської області (рос.). Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  12. ↑ Super User. Медицина Азова (брит.). www.azovlib.ua. Процитовано 13 квітня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
  13. ↑ а б Антон Мамичев. Перегляд новини. Azov.Info (рос.). Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  14. ↑ а б Пеленкино озеро Азовський район Ростовської області. www.donvrem.dspl.ua. Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2017.
  15. ↑ а б Ю. А. АНДРЄЄВ, Н. С. ТАМБІЄВА. Хімічний склад лікувальної грязі озера Пеленкино «вчора і сьогодні (з історії гідрохімічного інституту) // СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ГІДРОХІМІЇ І МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД. — 2015-01-01. — С. 1-5.[недоступне посилання]
  16. ↑ Проектно-дослідницька діяльність : МБОУ Самарська ЗОШ № 2 Азовського району (ua) . Проектно-дослідницька діяльність: МБОУ Самарська ЗОШ № 2 Азовського району. Процитовано 8 квітня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
  17. ↑ donvrem (14 березня 2013). Азовський курорт «Солоне озеро». ДОН. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  18. ↑ Князі їдуть на грязі - Аргументи Тижня. argumenti.ua. Процитовано 18 квітня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
  19. ↑ Як грязьовий курорт на Дону завоював популярність у туристів. Російська газета. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  20. ↑ Природні об'єкти регіону (ua) . mrsk-yuga.ua. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  21. ↑ Пеленкино - лікувальне грязьове озеро. Великий Ростов (ru-RU) . Процитовано 18 квітня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пеленкино_озеро