Переш Євген Юлійович

|портрет=

Переш, Євген Юлійович
Народився	24 жовтня 1942(1942-10-24) (81 рік) с. Осій Іршавського району Закарпатської області
Місце проживання	Ужгород
Країна	Україна
Діяльність	хімік
Alma mater	УжНУ
Галузь	Хімія
Заклад	Ужгородський національний університет
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор хімічних наук
Нагороди

Пе́реш Євге́н Ю́лійович (* 24 жовтня 1942, с. Осій Іршавського району Закарпатської області) — український хімік. Доктор хімічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Біографія

Є. Ю. Переш народився 24 жовтня 1942 року в с. Осій Іршавського району Закарпатської області. Золотий медаліст Іршавської середньої школи у 1959 році поступив на перший курс хімічного факультету Ужгородського державного університету. Вже на четвертому році навчання у вузі визначився як майбутній спеціаліст у галузі хімії напівпровідників, працюючи лаборантом кафедри загальної та неорганічної хімії.

Після року строкової військової служби Є. Ю. Переш у вересні 1965 року зараховується на посаду асистента, кафедри загальної та неорганічної хімії УжДУ. У 1967 — 1970 роках навчається в аспірантурі Ужгородського університету. Під керівництвом М. І. Головея виконує і в 1971 році у Львівському державному університеті ім. І. Я. Франка захищає дисертацію «Синтез і дослідження властивостей метатіо- та метаселеновісмутитів лужних металів» на здобуття вченого ступеня кандидата хімічних наук. Після завершення навчання в аспірантурі Євген Юлійович працює асистентом кафедри хімії напівпровідників Ужгородського університету. У 1975 році обирається на посаду старшого викладача, а у 1984 році стає доцентом цієї кафедри.

У червні 1987 року в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. М. С. Курнакова АН СРСР (м. Москва) Є. Ю. Переш захистив дисертацію «Складні халькогеніди і галогеніди металів I—IV груп періодичної системи елементів Д. І. Менделєєва» і здобув вчений ступінь доктора хімічних наук.

У 1988 році Є. Ю. Переш обирається професором кафедри неорганічної хімії УжДУ, а в листопаді 1993 року очолює цю кафедру. Вчене звання професора йому присвоюється 12 вересня 1989 року.

Науковий доробок

Є. Ю. Переш є знаним спеціалістом у галузі неорганічного матеріалознавства та хімії твердого тіла. Він встановив механізм обмінних реакцій синтезу метатіо- та метаселеновісмутитів лужних металів, що в подальшому сприяло одержанню десятків аналогів цих сполук. Вперше здійснив детальний аналіз халькогенідних та галогенідних систем на основі елементів І, III—V груп періодичної системи з позиції фізико-хімічного критерію з врахуванням природи хімічного зв'язку і термодинамічної стабільності бінарних фаз, що складають потрійні системи, на підставі чого було зроблено вибір перспективних систем з точки зору можливості утворення в них складних халькогенідних та галогенідних сполук. Під його керівництвом здійснені комплексні дослідження фазових рівноваг у десятках систем, за результатами яких переконливо показано, що всупереч традиційному підходу до проблеми вибору раціонального складу для синтезу та вирощування монокристалів складних речовин з відтворюваними параметрами необхідні дані про області гомогенності цих сполук. Це дозволило розробити технологічні режими одержання десятків монокристалів складних халькогенідних, галогенідних та галогенхалько-генідних сполук, найперспективніші з яких рекомендовано для практичного використання.

Винахідницька робота

Є. Ю. Переш опублікував понад 200 наукових праць, є співавтором 5 винаходів, монографії "Сложные халькогениды в системах А^I-В^III-C^VI, підручника «Хімія твердого тіла». Він був науковим керівником 9 захищених кандидатських дисертацій, ініціатором і організатором трьох науково-практичних конференцій з проблем хімії, фізики і технології халькогенідів та халькогалогенідів, є членом Координаційної ради з проблеми «Неорганічна хімія» при НАН України. В складі творчого колективу у 2000 році став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

Література

• Шманько П. І., Лендєл В. Г., Шманько І. І. Переш Євген Юлійович // Хіміки закарпаття. — Ужгород: Патент, 2003. — С. 92.