Перчухі Партизпанян-Барсегян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перчухі Партизпанян-Барсегян
зах-вірм. Պերճուհի Պարտիզպանյան-Բարսեղյան
Ім'я при народженнізах-вірм. Պերճուհի Պարտիզպանեան
ПсевдонімEtna і Պերճուհի
Народилася8 липня 1889(1889-07-08)[1]
Пловдив, Князівство Болгарія[2]
Померла19 травня 1940(1940-05-19)[1] (50 років)
XIII округ Парижа, Париж, Франція[3]
Країна Османська імперія
 Демократична Республіка Вірменія
 Франція
Національністьвірмени[4]
Місце проживанняПариж
Діяльністьосвітянка, письменниця, політична діячка, громадська діячка
ЗакладМіжнародний офіс Нансена, Mariamian-Hovnanian Girl's Schoold, St. Gayane Girls' Schoold і Парламент Вірменії
Роки активностіз 1902
ПартіяДашнакцутюн
РодичіJeanne Barseghiand
У шлюбі зSargis Barseghyand
ДітиArmen Barseghiand

CMNS: Перчухі Партизпанян-Барсегян у Вікісховищі

Перчýхі Партизпаня́н-Барсегя́н (вірм. Պերճուհի Պարտիզպանյան-Բարսեղյան; 1886, Едірне, Османська імперія — 18 травня 1940, Париж, Франція)— вірменська письменниця, педагог, гуманістка, одна з перших трьох жінок, обраних на посаду члена парламенту з утворення Республіки Вірменії в 1919.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Перчухі Партизпанян народилася в 1886 році в Едірне, Османська імперія.

Разом із сестрою Сатенік вона відвідувала середню школу у Філіппополісі (нині Пловдив) Болгарія[5].

У молодому віці вона надихнулася революційними ідеями Ростома та його дружини Лізи Мелік Шахназарян, які керували там вірменською школою[6].

У 16-річному віці Перчухі Партизпанян повернулася назад в Едірне. Там вона познайомилася з Саргісом Барсегян[7], інтелектуалом та членом Вірменської революційної федерації, відомої також як Дашнакцутюн[8]. Він закликав її заснувати Вірменський жіночий союз (Հայ կանանց միություն) — організацію, яка заохочує інших жінок писати та обговорювати вірменську літературу та прогресивні ідеї[9].

Пізніше Партизпанян поновила навчання в коледжі у Женеві, вивчала літературу та педагогіку. Закінчивши освіту, Перчухі повернулася до Туреччини і почала викладати спочатку у Вані, а потім у Гіресуні[10].

У 1909 році вона вийшла заміж за Саргіса Барсегяна, який став головою Дашнакцутюна в Константинополі[5]. У них народився син.

Саргіс Барсегян був заарештований у березні 1915 року. 30 квітня того ж року страчений державою як одна з перших жертв геноциду вірмен. Після цього Партизпанян-Барсегян із своїм сином втекла до Софії, Болгарія[11]. Незабаром вона оселилась у Тбілісі і продовжила викладати.

Коли Вірменія здобула незалежність від Російської імперії, Партизпанян-Барсегян переїхала до Єревана. Вона разом з іншими членами Дашнакцутюна працювала над тим, щоб нова конституція Республіки Вірменія передбачала загальне виборче право. Письменниця була соціально активною і працювала з іншими жінками, щоб забезпечити догляд за сиротами та біженцями[6].

Коли відбулися перші вибори 23 червня 1919 року, Перчурі Барсегян була однією з трьох жінок, обраних для участі в парламенті з 80 членів. Дві інші жінки — Варвара Саакян та Катаріна Залян-Манукян[11].

З розпадом Республіки Вірменія Партизпанян взяла сина та ненадовго повернулась до Софії. Пізніше вона оселилась в Парижі, де працювала в Міжнародному бюро у справах біженців Нансена [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] і продовжувала свої літературну діяльність[6].

Померла письменниця 18 травня 1940 року в Парижі, Франція[12].

Творчість

[ред. | ред. код]

Свою літературну діяльність Перчухі Партизпанян розпочала ще в студентські роки. Навчаючись у Женеві, письменниця видавала свої праці під псевдонімом Etna[9][11]. Навіть наприкінці свого життя вона працювала у літературному напрямі, зокрема опублікувала свої спогади у «Խանձուած օրերը» («Дні лиха») як серію в американському журналі Хайренік між 1938 і 1939 роками[13]. Її син переклав «Дні лиха» французькою мовою та опублікував їх у Марселі у 2004 році[14].

Твори Перчухі Партизпанян, а особливо її «Дні лиха», є вагомими репрезентаціями історичного міжвоєнного періоду в боротьбі Вірменії та ролі жінки, яка відігравала захист нації та людей у їх прагненні до незалежності[15].

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
  • Збірка оповідань «Кінець шторму» («Փոթորիկէն վեր»).
  • Поема «Моя Батьківщина» («Հայրենիքս»)
  • Новели «Арпік» (« Արփիկը»), «Один кільцевий ланцюжок» («Օղակ մը շղթայէս»)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б https://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjItMDgtMjUiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjYzNzg2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-1592%2C-358&uielem_islocked=0&uielem_zoom=186&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
  2. https://www.editionsparentheses.com/IMG/pdf/p122_jours_de_cendres_a_istanbul.pdf
  3. https://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjItMDgtMjUiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjYzNzg2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-1067%2C-165&uielem_islocked=0&uielem_zoom=168&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
  4. Krikorian A., Heratchian H. Le dictionnaire biographique: Arméniens d'hier et d'aujourd'huiMaisons-Alfort: 2021. — P. 107. — ISBN 978-2-905686-93-0
  5. а б Truvants Anoush. Тут рік тому…\\Jamanak Gazetesi. — Стамбул, 2018.
  6. а б в Авраамян Сіма. Кілька думок про сторіччя Республіки // Горизонт щотижня. — Монреаль, 2018.
  7. Абрамян Сіма. Кілька думок про сторіччя Республіки // Горизонт щотижня. — Монреаль, 2018.
  8. Берберян Назарет. Шлях Вірменської революційної федерації та Дашнаццютюна. — Буенос-Айрес, 2015.
  9. а б Жіночі депутати республіканського парламенту: 1918—1920. — Алеппо, 2018.
  10. Мінасян Едік Гарегін, Мінасян Татевік Едік. жінки в роках героїчної боротьби в 19 та на початку 20 століття. — Єреван: Видавництво Єреванського державного університету, 2016.
  11. а б в Бадалян Лена. Жіноче виборче право: Вірменська формула//Чай Хана. — Тбілісі, 2018.
  12. Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016, с. 170/
  13. Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016.
  14. Yerkir Media. — Єреван, 2016
  15. Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016

Посилання

[ред. | ред. код]

Yerkir Media. — Єреван, 2016.

Жіночі депутати республіканського парламенту: 1918—1920. — Алеппо, 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].

Джерела

[ред. | ред. код]