Петрашик Володимир Ігорович
| Петрашик Володимир Ігорович | |
|---|---|
 
фото 2021 року | |
| Народився | 25 липня 1985  (39 років)Чортків, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Місце проживання | Київ |
| Країна |  СРСР  Україна |
| Діяльність | художній критик, мистецтвознавець, музеєзнавець |
| Alma mater | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (2008) |
| Галузь | мистецтвознавство |
| Заклад | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури КНУКіМ Образотворче мистецтво |
| Посада | головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» |
| Вчене звання | доцент |
| Науковий ступінь | кандидат мистецтвознавства |
| Вчителі | Могилевський Володимир Юрійович Федорук Олександр Касьянович і Міляєва Людмила Семенівна |
| Членство | Національна спілка художників України |
| Особ. сторінка | сайт журналу «Образотворче мистецтво» |
Петра́шик Володи́мир Ігорович (нар. 25 липня 1985, м.Чортків Тернопільській області ) — український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (з 2015), завідувач кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА член НСХУ (з 2008).[1], головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» (з 2020).[2][3] Автор монографій, понад 200 наукових публікацій з теорії, історії та практики образотворчого мистецтва, куратор мистецьких проєктів.
Народився 25 липня 1985 у місті Чорткові на Тернопільщині. Батько Ігор Васильович Петрашик —інженер, мати Мельничук Любов Федорівна —бібліотекарка.
2003 — закінчив гімназію «Рідна школа» ім. Маркіяна Шашкевича м. Чорткова. Публікувати статті почав з 2003.
2008 Закінчив НАОМА, факультет теорії та історії мистецтва . Педагоги з фаху: О. Федорук, Ю. Могилевський, Л. Міляєва.
Працював старшим науковим співробітником у НХМУ (2004—2005).
2008—2011 — навчався в аспірантурі НАОМА.
2012 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини ХХ ст.», керівник О. Федорук.
2019—2020 працював старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу КНУКІМ
З 2010 — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА (по цей час, з перервою).
2012—2015 працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва НАОМА
З 2020 року — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії.[3]
З 2022, початком повномасштабної Російсько-української війни суміщає діяльність в лавах ЗСУ з видавничою роботою[4].
Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагались приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку ХХ сторіччя Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов’язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932-1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав , що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів.» [5].
Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини.[6][7][8][9]
Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського й зарубіжного мистецтва[10].[11][12][13]
В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів.[14]. [15].[16].[17]
В.Петрашик створив яскраву галерею творчих портретів художників, серед них Охрім Судомора, Яків Гніздовський, Микола Стороженко, Валентина Виродова-Готьє, Георгій Нарбут,Віктор Маринюк, Олег Голосій, Степан Рябченко, Олег Тістол та багато інших.
Він є автором та членом редколегій наукових збірників, що видаються під егідою Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України. Бере участь у підготовці до друку окремих томів « Енциклопедії Сучасної України» та «Шевченківського словника», рецензує книгу «Термінологія сучасного мистецтва»[18].
Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.
З 2010 з деякими перервами він – викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. ХХІ ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші. [19]
- Володимир Петрашик. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. К.: Сіті прес компані. 2014. ISBN 978-617-7126-02-6
- Володимир Петрашик. «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. К.: Софія А.2018. ISBN 978-617-7031-74-0
- Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. – К. – 2007. – С. 1-2.
- «Вірний принципам правди». (Стаття до каталогу художника Віктора Пузиркова ) – К. – 2019 – 2020. – С. 4 – 10.
- Юрій Скандаков. Повернення феномену. (Стаття до каталогу художника Юрія Скандакова) – К. – 2020. – С. 4 – 12.
- Ян Станіславський і Микола Бурачек – натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 4. – Київ, 2007. – С. 383 – 395.
- Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 68 – 69.
- Комо киян // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 100 – 101.
- Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 5. – Київ, 2008. – С. 425–440.
- Декілька сторінок з історії української культури першої половини ХХ ст. // Образотворче мистецтво. – 2008. – № 2. – С. 12 – 14.
- Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 46 – 47.
- Утверджувати українське графічне мистецтво – Дмитро Парута // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 74 – 75.
- Володимир Цюпко – гармонія форми // Образотворче мистецтво – 2009. – №1. С. 66 – 67.
- Творячи прекрасне – творив вічне: Охрім Судомора // Образотворче мистецтво – 2009. – №2. С. 30 – 31.
- Живописні візії Сергія Рєпки // Образотворче мистецтво. – 2010. – 2/3. – С. 34 – 35.
- Осяяний Божою благодаттю (Миколі Стороженкові – 85!) // Образотворче мистецтво. – № 4. – 2013. – С. 50 – 53.
- Вишуканий живопис Майстра (До 85-річчя Валентини Виродової-Готьє) // Образотворче мистецтво. – 2019. – № 3.
- Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 92 – 95
- Українська абетка Георгія Нарбута // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 138
- Віктор Маринюк. «Жити уважно» // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 88 – 89
- Олег Голосій. Живопис нон-стоп // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2020. – С. 126 – 127
- «60 років Незалежності» Олега Тістола // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2021. – С. 68 – 71.
- Премія ХХІ Міжнародного фестивалю Napoli Cultural Classic, видавнича секція, Марильяно, Італія (2021).[20].
- Лауреат премії КОНСХУ імені Платона Білецького 2024 року.
- ↑ Довідник Національної спілки художників України.Київ.2021, ст.225
- ↑ сайт журналу «Образотворче мистецтво». Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2021.
- ↑ а б Журналу «Образотворче мистецтво» – 85 років// «Антиквар». 09.06.2021 [1] [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Володимир Петрашик присягнув на вірність Україні і її Збройним Силам.Новини НАОМА.21 березня 2022
- ↑ Володимир Петрашик. «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. К.: Софія А.2018, ст. 36
- ↑ В. Петрашик. Естетика форми й образу в мистецтві шістдесятників // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 67 – 72.
- ↑ В. Петрашик. Кілька думок про молоде українське мистецтво // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 2 – 3.
- ↑ В. Петрашик. Сучасне мистецтво починається з традиції // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 6 – 11.
- ↑ В. Петрашик. Мистецтво в часи пандемії // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 4 – 6.
- ↑ В. Петрашик. Харківщина мистецька, історія, традиції, сучасність // Образотворче мистецтво – 2008. - №4. – С. 149.
- ↑ В. Петрашик. В Україні нове, в Європі – забуте, старе! (Творчість і роздуми) // Образотворче мистецтво. – № 4. – 2014. – С. 54 – 55.
- ↑ В. Петрашик. «Арт-Ню у Кременчуці». Вступна стаття до каталогу «Всеукраїнського трієнале ню», Кременчук, 2019. – С. 5 – 8.
- ↑ В. Петрашик. Українські струмки в течіях європейського малярства: паризький період Миколи Бурачека // Образотворче мистецтво. – № 4 за 2010. – № 1 за 2011. – С. 58–Петрашик.
- ↑ В. Петрашик. Кераміка: магія глини і вогню // Образотворче мистецтво – 2009. – №3. С. 76 – 77
- ↑ В. Петрашик. Українська сценографія початку ХХІ століття: тяглість чи поступ? // Образотворче мистецтво. – № 3 – 4 за 2011. – С. 60 – 61.
- ↑ В. Петрашик. З історії книговидань. Джон Флексман і його ілюстрації до трагедій Есхіла // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 73 – 74.
- ↑ В. Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 92 – 95.
- ↑ Володимир Петрашик. Перший фундаментальний словник «Термінологія сучасного мистецтва» // Образотворче мистецтво. 2011. № 2. С. 122.
- ↑ В. Петрашик Дипломники НАОМА // Образотворче мистецтво. – №3. – 2008 – С. 128 – 129.
- ↑ Maridi Vicedomini. Festival Napoli Cultural Classic a Marigliano. La Notizian commune.Spettacolo.15.10.2021
- Ковальчук О. Достойна пошана майстра // Образотворче мистецтво. 2019, № 4. С. 154.
- Довідник Національної спілки художників України.Київ.2021, ст.225
- Вікторія Найденко. Силабус «Історія українського мистецтва ХХ століття». Навчальна програма дисципліни. [2] [Архівовано 15 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- В. Петрашик. Одеський нонконформізм: об’єднання «Мамай» // Образотворче мистецтвою 2009. – №1. С. 56 – 58 [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Народились 25 липня
- Народились 1985
- Уродженці Чорткова
- Випускники НАОМА
- Викладачі НАОМА
- Викладачі Київського університету культури і мистецтв
- Кандидати мистецтвознавства
- Члени Національної спілки художників України
- Кандидати мистецтвознавства України
- Українські мистецтвознавці
- Історики мистецтва України
- Автори Енциклопедії сучасної України