Перейти до вмісту

Петренко Максим Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Максим Петренко
Максим Віталійович Петренко
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження11 грудня 1983(1983-12-11)
Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть1 червня 2022(2022-06-01) (38 років)
Студенок
ПохованняЛісове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma MaterВідкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і Київська школа економіки
Псевдо«Доцент»[1]
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Національна гвардія
Формування
Війни / битвиРосійсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За доблесну службу»
Нагрудний знак «За доблесну службу»

Максим Віталійович Петренко (позивний «Доцент»; 11 грудня 1983, м. Київ — 1 червня 2022, с. Студенок, Харківська область) — український письменник, науковець, винахідник, педагог, військовослужбовець, старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Кандидат технічних наук (2022), доцент[1]. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2024, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Максим Петренко народився 11 грудня 1983 року в місті Києві[2].

2008 року закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (з відзнакою за спеціальністю «Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг»), де від 2003 року пройшов шлях від лаборанта до завідувача катедри комп'ютерної інженерії[2][3]. Проходив навчання в Південній Кореї; розробляв програмовані конструктори[1]. 2012 року під час марафону пробіг 42 км[4].

Активний учасник Революції гідності, входив до складу Самооборони Майдану[3][4]. З початком російсько-української війни добровольцем пішов на фронт, де воював у 2-му резервному батальйоні оперативного призначення резервістів Національної гвардії України[1][5]. Учасник бойових дій в районі Дебальцевого та Слов'янська. Під час ротацій продовжував викладати[4]. У 2016 році демобілізувався[1].

2018 року за програмою для ветеранів Максим вступив на навчання в Київську школу економіки[1].

Від 24 лютого 2022 року знову на фронті. Обороняв Київ та схід України. Служив старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького. Загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок на Харківщині[1][4].

Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища м. Києва[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

Почав писати у 2015 році[1].

Твори Максима надруковані в літературній збірці «Голос війни: історії ветеранів». 2019 року видав книгу «Спокійної ночі»[1][3][5]. Активний учасник книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників[4].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • орден «За мужність» III ступеня (23 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[6];
  • фіналіст Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ «Roborace»[4];
  • нагрудний знак «За доблесну службу»[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л Мирослава Ільтьо (11 січня 2024). Максим Петренко «Доцент». Шлях дивовижного романтика, винахідника і воїна, який поліг за Україну, був знайдений і похований. Новинарня.
  2. а б Петренко Максим Віталійович. Інститут комп'ютерних технологій університету «України».
  3. а б в Пам'яті письменника, стрільця Максима Петренка. Укрінформ. 27 листопада 2023.
  4. а б в г д е ж Максим Петренко. Платформа пам'яті Меморіал.
  5. а б Віка Ясинська (3 листопада 2020). Старший стрілець Максим Петренко: «Настав день, коли я дійсно повірив, що помру саме тут і зараз. Це була перша танкова атака на сили АТО». Цензор.НЕТ.
  6. Указ Президента України від 23 лютого 2024 року № 96/2024 «Про відзначення державними нагородами України»