Петро Сенюта
Петро Сенюта власного гербу (1616—1648) — шляхтич, магнат, «протектор протестантів».
Батько — Авраам Сенюта, мати — його перша дружина — Зофія зі Зборовських[1], удова троцького каштеляна Юрія Радзивілла (помер 13 лютого 1613)[2].
Перед виїздом за кордон цікавився антитринітаризмом[3]. 14 червня 1633 року стрийкові Павлу Христофору довірив опіку над власними маєтками через виїзд за кордон. Виїжджаючи наприкінці 1635 року під опікою Йоахима Пасторіуса, за даними Хр. Любенецького, був прихильником «польських братів». Відвідав кілька міст та університетів Німеччини, 8 вересня 1636 року записався навчатися до Лейденського університету разом з Яном Цяховським — товаришем у дорозі; мав тоді 20 років за його даними для метрики університету.
У 1638 році був в Англії (Лондон, Оксфорд), звідти разом з Й. Пасторіусом переїхали до Франції, перебували у Парижі у березні 1640 під час звільнення Яна Казимира. Звістка про смерть стрийка прискорила повернення додому. В травні 1641 важко захворів, мав тоді стати католиком. Домініканці Ляхівців внесли скаргу до суду Крем'янця через невиконання ним обіцянок. 1643 року:
- 6 травня Люблінський трибунал видав вирок, за яким всі «брати польські» мали бути вигнані з ляхівецьких маєтків.
- П. Сенюта подав позов на домініканців через побиття ними православних у корчмі, які тут святкували «празник», безправне вирубування лісу.
8 червня 1644 року Любельський трибунал видав вирок, за яким всі аріяни-«міністри» піддавались інфамії та баніції, інших «братів польських» мали вигнати з Ляхівців, Тихомля, всіх належних П. Сенюті волостей. Він мав заплатити домініканція 1000 гривень «кари», 480 — Любельському трибуналу. Уник покарання через залагодження стосунків з пріором Кристином з Ясьлиськ. Наступні роки також мав процеси з домініканцями, зокрема, 6 січня 1645 року Кристин з Ясьлиськ подав позов через те, що протестанти були вигнані тільки на кілька днів. П. Сенюту підтримували посли сеймів з Волинського, Брацлавського воєводств.
За даними польського дослідника Г. Мерчинґа, збір у Ляхівцях діяв до 1650 року. За місцевими переказами кінця 19 ст., Тихомель зруйнували повстанці Хмельницького, прах Сенют витягли з гробів, спустили з гори до Горині. Збережені рештки вежі в Тихомелі вважалися або збором братів польських, або родинним гробівцем Сенют.
Від батька успадкував, зокрема, Кобилин, Камінь, Радогощ, Тихомель на Волині. Стрийко записав Ляхівці, ними спочатку розпоряджався спільно зі стриянкою Катериною з Немиричів. У Великопольщі, зокрема, Бествін, Кобилін, Плешев, Самокленскі, Здуни (тут дозволив осісти лютеранам, частина поселення обрала назву «Німецькі Здуни», стара — Сенютів), з них сплавляв до Ґданьська збіжжя.
Дружина — Ядвіґа Вікторія Вілямувна з Калішан (?—1674), шлюб 27 листопада 1640; по його смерті виходила заміж за радомського каштеляна Кшиштофа Лянцкоронського (?—1666[4]), сандецького каштеляна Миколая Пшерембського; діти:
- Олександр Христофор, дружина — Тереса Констанція з Опалінських, по його смерті друга дружина київського воєводи Немирича Степана (шлюб бл. 1680-81[5])
- Анна — дружина Пйотра Адама Опалінського з 1661 року.
- ↑ Tazbir J. Sieniuta Piotr h. własnego (1616—1648)… — S. 197.
- ↑ Tazbir J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587—1632) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 195. (пол.)
- ↑ Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja [Архівовано 2017-12-06 у Wayback Machine.] // «Białoruskie Zeszyty Historyczne». — 2002. — № 18. — S. 45. (пол.)
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 346. (пол.)
- ↑ Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 823—824. (пол.)
- Тесленко І. Сенюти-Ляховецькі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 99—100. (пол.)
- Tazbir J. Sieniuta Piotr h. własnego (1616—1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 197—199. (пол.)
- Piotr Sieniuta (ID: 13.619.620). (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |