Пластинчастовусі
| Пластинчастовусі | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
| ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Підродина
| ||||||||||||||||||||||||
|
Aegialiinae | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Пластинчастовусі (Scarabaeidae) — родина ряду Твердокрилі. Довжина тіла — 0,2—15 см. Вусики у більшості видів колінчасті з 3—7-члениковою пластинчастою булавою (звідки й назва). У самців голова і передньоспинка часто з рогами і горбками. Личинки розвиваються здебільшого в ґрунті, гниючих рослинних рештках. До пластинчастовусих належать переважно гнойовики (афодіуси, скарабей), бронзівки, хрущі. Багато видів — хрущ травневий, хрущ мармуровий, кузька хлібний і кузька посівний, оленка волохата та інші — є шкідниками сільського господарства та лісівництва.
Загальна кількість родини близько 30 000 видів, і щорічно описується до 200 нових. Пластинчастовусі широко поширені на всіх материках, крім Антарктиди, найчисленніші вони в тропіках. На території країн колишнього СРСР відомо близько 100 видів. В Україні станом на 2012 рік виявлено 231 вид[1].
Більшість представників — жуки середньої величини, довжиною 2-60 мм, однак, серед видів існують і справжні гіганти, що належать до найбільших жуків у світі. Найбільшим видом родини є жук-геркулес (Dynastes hercules), що зустрічається в Центральній та Південній Америці. Самці цього жука можуть досягати довжини 160–165 мм, а за документально не підтвердженими даними — до 178 мм. Другим за величиною є вид Dynastes neptunus з максимально зареєстрованою довжиною самця 158 мм. Слідом за ними йдуть представники південно-американського роду Megasoma — Megasoma elephas, Megasoma actaeon, Megasoma mars, з довжиною тіла до 125 мм, а також азійського роду Chalcosoma, що досягають довжини 110–120 мм. До пластинчастовусих належать і найважчі жуки у світі — окремі самці ряду видів голіафів з довжиною 95-100 мм, за життя можуть важити, за одними даними, 47 грамів, а за іншими, — до 80-100 грамів.
Представники родини дуже різноманітні за формою та довжиною тіла, кольором, наявністю шипів, рогів, виростів на спинці та голові — все це робить їх однією з найулюбленіших родин серед жуків для колекціонування ентомологами.
-
Самець Chalcosoma caucasus, острів Ява, довжина тіла 110 мм. -
Самець Megasoma elephas, Мексика, довжина тіла 110 мм. -
Самець Megasoma actaeon, Південна Америка, довжина тіла 110 мм. -
-
Самець жука-геркулеса (Dynastes hercules lichyi) з Перу, довжиною 144 мм. -
Самець Dynastes neptunus з Колумбії, довжина тіла 145 мм.
.JPG)
Тіло компактне, короткоовальне. Форма тіла різноманітна: овальна, субквадратна, циліндрична. Колір також різниться; дорослі особини мають або не мають металевий відтінок. Представники роду Chrysina зафарбовані в різні варіанти зеленого кольору і часто несуть на надкрилах борозенки, але існують також декілька видів роду з цілком гладенькими покривами тіла і суцільним металевим забарвленням золотого чи сріблястого кольору. Деякі з видів можуть мати щетинковий чи лускатий покрив.
Голова трохи підігнута і напрямлена вперед. Вусики складаються з 10 члеників (зрідка вони 9-11-членикові) з 3-7-члениковою пластинчастою булавою, що у певних родів здатна розкриватися у вигляді віяла. Апікальні членики булави голі (у значної частини хрущів) чи повністю, чи частково вкрита сірими волосками. У представників Troginae та Trogidae такі відступи редуковані, а у триб Geotrupini та Lethrini повністю розділяють око на дві частини.
Різна будова мандибул: зазвичай сильно хітинізовані зі зубцями, але у копрофагів вони м'які та листовидні. Мандибули добре помітні зверху, але у деяких груп вони заховані під верхньою губою. Максили мають 4-члениковий полапок, і нижня губа зі 3-члениковим полапком.
Існує чимало класифікацій пластинчастовусих, але найчастіше родину поділяють на 14 підродин за системою Шольця та Гребеннікова 2005 року зі змінами[2]:
- Aphodiinae Leach, 1815
- Scarabaeinae Latreille, 1802
- Pachypodinae Erichson, 1840
- Orphninae Erichson, 1847
- Allidiostomatinae Arrow, 1940
- Dynamopodinae Arrow, 1911
- Aclopinae Milne-Edwards, 1850
- Euchirinae Hope, 1840
- Phaenomeridinae Erichson, 1847
- Melolonthinae MacLeay/Leach (in Samouelle, 1819)
- Rutelinae MacLeay, 1819
- Dynastinae MacLeay, 1819
- Cetoniinae Leach, 1815
- Valginae Mulsant, 1842
Станом на 2023 рік було проведено 22 дослідження стосовно монофілетичного (спільного) походження всіх груп пластинчастовусих, зокрема гнойовиків та рослинноїдних. З них лише 10 підтверджують монофілію, тоді як 12 заперечують[3].
- ↑ В. В. Мартынов. Контрольный список пластинчатоусых жуков (Coleoptera: Scarabaeoidea) фауны Украины // Известия Харьковского энтомологического общества. — 2012. — Т. 20, Вып. 2. — С. 11-44.(рос.)
- ↑ , Clarke H. and Grebennikov, Vasily V. "15. Scarabaeoidea Latreille, 1802". Volume 1 Coleoptera, Beetles. Morphology and Systematics, edited by Rolf G. Beutel and Richard A.B. Leschen, Berlin, Boston: De Gruyter, 2016, pp. 443-526. https://doi.org/10.1515/9783110373929-018 (англ.)
- ↑ Dietz, L., Seidel, M., Eberle, J., Misof, B., Pacheco, T.L., Podsiadlowski, L. et al. (2023) A transcriptome-based phylogeny of Scarabaeoidea confirms the sister group relationship of dung beetles and phytophagous pleurostict scarabs (Coleoptera). Systematic Entomology, 1– 15(англ.)
- Медведев С. И. Семейство Scarabaeidae. Фауна СССР. Насекомые жесткокрылые. Том 10, вып. 1-4. 1949–1952. 514 с. (рос.)
- Николаев Г. В. Пластинчатоусые жуки (Scarabaeoidea) Казахстана и Средней Азии. — Алма-Ата: Наука, 1987. — 232 с. — 1000 экз. (рос.)