Поваляєва Світлана Вадимівна
Світлана Поваляєва | ||||
---|---|---|---|---|
Народилася | 20 березня 1974 (50 років) Київ | |||
Країна | Україна | |||
Діяльність | поетеса, прозаїк, журналістка | |||
Сфера роботи | література[1], поезія[1], журналістика[1] і соціальна активність[d][1] | |||
Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка | |||
Мова творів | українська | |||
Діти | Ратушний Роман Тарасович | |||
| ||||
Поваляєва Світлана Вадимівна у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Світла́на Вади́мівна Поваля́єва (20 березня 1974, Київ) — українська письменниця, журналістка. Мати Романа Ратушного.
Народилася 20 березня 1974 року в Києві. Пам'ятає себе з трьох місяців від народження[2]. Все життя мріяла ніким не бути і нічого не робити. Успішно втілила свою мрію у СШ № 71.
Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працювала на телеканалах СТБ та «Новий», у журналі «ПІК» та інтернет-газеті ForUm. Нині[коли?] працює журналістом програми «Час важливо» на «5 каналі».
Взагалі я мала вступити на біофак, але в останню мить злякалася. Вирішила, що журналістика — це набагато легше, оскільки це гуманітарка і «не треба буде вчитися». Я й справді 5 років пробайдикувала. Наразі це єдиний фах, яким я можу заробляти собі на життя [3] |
Вірші та проза Світлани Поваляєвої публікувалися у збірках, антологіях, літературних часописах. Є авторкою циклу казок для дітей «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил». Автор книжок «Ексгумація міста», «Замість крові», «Орігамі-блюз», «Сімург», «Камуфляж в помаді», «Небо — кухня мертвих». У 2018 році після виходу семи прозових книжок вийшла перша поетична збірка авторки «Після Криму»[4].
Член журі літературного конкурсу «Міський молодіжний роман» (2006)[5].
Претендентка на звання секс-символу української літератури (2008, проводився у рамках Форуму видавців у Львові).
Має двох синів — Василя (1996) та Романа (1997—2022).
Підтримує легалізацію легких наркотиків[джерело?] і рок-музику.
За релігійними переконаннями є буддисткою.
- «Ексгумація міста» (2003)
- «Замість крові» (2003)
- «Орігамі-блюз» (2005)
- «Сімург» (2006)
- «Камуфляж в помаді» (2006)
- «Вррум-чарівник», книга для дітей (К.: Грані-Т, 2007)
- «Лярви. Небо — кухня мертвих» (2007)
- БАРДО online (2009)
- «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років[6]» (2010)
- «Після Криму» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2018)
Світлану Поваляєву називають однією з небагатьох сучасних письменниць, які, відповідаючи епосі інформаційного перенасичення, створюють літературу, яку цікаво читати.[7]
Кость Бондаренко схарактеризував творчість Світлани Поваляєвої так:
Тексти Поваляєвої — не надумані. Вони досить органічні. Вона не „випендрюється…, пишучи цією мовою. Це — її спосіб думання і спосіб висловлювання. Це — вона сама. Вона є доволі парадоксальною і різною. Так само, як і її тексти. … Світлана старанно уникає вад, характерних для українського письменства. Її тексти є модерними й урбаністичними. Вона не сприймає хуторянства у повсякденному житті — тому цього самого хуторянства немає і на сторінках книги.[8] |
Література для мене — спосіб існування в інформаційному просторі, така ж сама життєва ніша, як для когось іншого спорт, бізнес чи телебачення. Дитяча література — це найбільш екологічний спосіб захисту і розвитку особистості в агресивному інформаційному просторі повсякдення |
Я ніколи не думаю, якою буде реакція на мої книги, а просто пишу, тому що мені пишеться… Не хочу дорослішати. Моя вроджена інфантильність — це якість, за яку чіпляюся зубами та кігтями. Страшенно не хочу в соціум, мені там нічого не подобається: усе довкола якесь пластмасове, штучне, неякісне… Не ховаюся від фотографів, які досить часто знімають мене з цигаркою чи алкоголем [9] |
Що про неї говорити… У мене є знайома Вікторія Поліненко — дуже фаховий критик. Іздрик певний час писав у „Четверзі“ критичні статті. Бриних дуже добрий критик. З нових — є ще такий один в полі воїн — хоча вона не дорівняється ні до Бойченка, ні до Поліненко — це Віра Балдинюк. Принаймні, видно, що людина прочитала книжку, знається на літературі і намагається мислити. Вся наша критика зараз зводиться до того, що дєвочька чи мальчік, ідучи на презентацію, бере пресреліз, написаний такими самими дєвочьками і мальчіками, і цей пресреліз переписує. Добре, якщо в пресреліз додумалися вставити цитату, щоб виглядало „как живой“ [3] |
- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Світлана Поваляєва: Страшенно не хочу в соціум. Мені там усе не подобається[недоступне посилання]
- ↑ а б Світлана Поваляєва: Або на Майдан, або в нірвану
- ↑ Після Криму. Видавництво Старого Лева. Процитовано 12 березня 2018.
- ↑ Світлана Поваляєва: «За масштабами маразматичності заборона суржику — як сухий закон»
- ↑ Сергій Жадан і Світлана Поваляєва презентували „Декамерон“. ФОТО
- ↑ Автори видавництва «Грані-Т». Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2013.
- ↑ Кость Бондаренко. Ексгумація наших міст [Архівовано 2007-11-22 у Wayback Machine.] — Інтернет-видання «Молода Україна», № 4, жовтень 2003.
- ↑ Світлана Поваляєва: «Справжні чоловіки — самці-завойовники». Архів оригіналу за 18 листопада 2011. Процитовано 12 жовтня 2011.