Перейти до вмісту

Полевий Іван Григорович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Полевий
Народився26 серпня 1949(1949-08-26)
с. Цапівці, Заліщицький р-н,Тернопільська область,УРСР 
Помер1 листопада 2020(2020-11-01) (71 рік)
м.Тернопіль
Національністьукраїнець
Відомий завдякиполітик, громадський діяч
Alma materЧернівецький державний університет

Полевий Іван Григорович (26 серпня 1949(19490826), с. Цапівці, Заліщицький р-н, УРСР — 1 листопада 2020, Тернопіль, Україна[1][2]) — український політик, громадський діяч, член Української Гельсінкської спілки.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Полевий Іван Григорович народився 26 серпня 1949 року в селі Цапівці (Поділля) Заліщицького району Тернопільської області в сім'ї селян Євдокії і Григорія. Навчався в Цаповецькій восьмирічній і Товстенській середніх школах. З 1967—1972 pp. студент Чернівецького державного університету фізико-математичного факультету, кафедра прикладної математики. Учасник філософсько-літературних груп університету і студентських будівельних загонів. Першорозрядник: шахи, велосипед, футбол, баскетбол. Не був членом КПРС/КПУ. В 1972 році закінчив Чернівецький державний університет, отримав спеціальність інженера-програміста.

Починаючи з 1972 року по 1986 працював в Сєверодонецьку Луганської області по впровадженню систем АСУ в радіоелектронній, нафтовій і хімічній промисловостях. Маючи добрі знання з університету побудував кар'єру від інженера-програміста до начальника сектору, заступника начальника відділу АСУ і начальника інженерно-технологічного територіального управління в Луганській області. Одночасно передавав набутий практичний досвід студентам з програмування у вишах за спеціальністю прикладна математика. Мав досвід викладацької роботи в вишах і наукові праці по АСУ практичного напрямку.

У 1986 році Іван Полевий переїхав до Тернополя, де почав працювати заступником начальника відділу САПР. На цій посаді працював до 1991 року. Член Української Гельсинської Спілки і Української Республіканської партії. Член Народного Руху України з перших днів його заснування. Делегат і учасник всіх з'їздів УРП і перших двох з'їздів НРУ. Депутат Тернопільської обласної Ради народних депутатів. Член Ради товариства Творчої Молоді «Відродження»[3].

В 1990 році обраний депутатом міської та обласної рад народних депутатів, працював в комісіях по культурі та національному відродженню, комісії законності та правопорядку та обласній планово-бюджетній комісії.

Починаючи з лютого 1991 року Полевий перейшов на професійну політичну роботу. Очолював в 1991 році міську організацію УРП. З лютого 1991 року — теоретичний секретар, заступник голови, а з травня 1992 року голова Тернопільської обласної організації УРП. Член Всеукраїнської Ради і Проводу УРП. За проявлений хист організатора його обирають заступником голови обласної організації УРП. В 1993 році обирають головою Тернопільської обласної організації УРП, яку очолював на громадських засадах. За роки праці Іван Полевий набуває професійного досвіду у політичній роботі, стає справжнім лідером республіканців Тернопільської області.

З 1995 року Іван Полевий працював помічником-консультантом народного депутата України Богдана Гориня. 3 жовтня 1996 р. — заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних та політико-правових питань. У 1998 р. переходить на роботу в управління соціального захисту на посаду заступника начальника управління (пізніше головне управління праці та соціального захисту).

Сімейний стан

[ред. | ред. код]

Був одружений. Дружина Полева Раїса Павлівна, 1950 р. н., працювала методистом Тернопільського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. На теперішній час — пенсіонерка. Має доньку Наталю та сина Володимира[4].

Місця роботи

[ред. | ред. код]
  • 01.1967-09.1967 — Робочий Товстенської міжколгоспної будівельної організації
  • 09.1967-06.1972 — Студент Чернівецького державного університету
  • 07.1972-12.1973 — Інженер Сєверодонецького спеціалізованого монтажно налагоджувального управління тресту «Укравтоматика»
  • 12.1973-02.1976 — Старший інженер Сєверодонецького відділу Київського проектно-конструкторського бюро автоматизованих систем управління тресту «Укравтоматика»
  • 02.1976-06.1977 — Старший інженер Люберецького спеціалізованого Управління по КВП і автоматизації тресту ОРГХІМ
  • 06.1977-04.1981 — Начальник виробничої дільниці, начальник інженерно-технологічної територіальної дільниці в тому ж управлінні
  • 04.1981-05.1982 — Начальник ІТТУ Сєвєродонецького галузевого виробничого управління тресту «Оргміндобрива»
  • 05.1982-08.1986 — Головний технолог, перший заступник відділу АСУ того ж управління
  • 08.1986-02.1991 — Провідний інженер Тернопільського конструкторського бюро дослідних робіт, начальник сектору

Громадсько-політична діяльність

[ред. | ред. код]
  • З 1989 р. — член Української Гельсинської спілки
  • 1990—1995 рр. — депутат Тернопільської обласної ради.
  • 02.1991-05.1992 рр. — Ідеологічний секретар Тернопільської обласної організації УРП.
  • 1991—1995 рр. — депутат Тернопільської міської ради.
  • 05.1992-1996 рр.— Голова Тернопільської обласної організації УРП, РХП https://zz.te.ua/kerivnyky-politychnyh-partij/.
  • 1998 р. — Референт-помічник народного депутата України Богдана Гориня.
  • 10.1996-11.1998 рр. — Заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації[5]
  • 11.1998- 2009 рр. — Заступник начальника управління соціального захисту населення
  • 1999 р. — референт-помічник народного депутата України Миколи Горбаля.
  • 2009—2014 рр. — робота в громадській приймальні народного депутата України А.Гриценка.

Дата прийняття присяги державного службовця: 1.03.1996. Ранг (дата присвоєння): 5

Нагороджений відзнакою «20 років Незалежності України»[6]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ «Пішов з життя Чоловік, Батько і Громадянин»: у Тернополі помер відомий політичний діяч, Голос Тернополя, 02.11.2020
  2. ↑ «В пам'яті залишиться світлим, усміхненим»: обірвалося життя колишнього заступника голови ОДА// Терміново новини Тернополя, 2 листопада 2020 року, Процитовано 9 червня 2022 року
  3. ↑ https://irp.te.ua/qq-23/
  4. ↑ Державний комітет телебачення і радіомовлення України. comin.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022.
  5. ↑ Андрущак Григорій, Білоконь Сергій, Гриценко Олександр, Марченко Юрій, Телемко Олександр (1997). Хто є хто в Україні. Київ: "К.І.С.". с. 408. ISBN ISBN 966-7048-03-9. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  6. ↑ Про нагородження відзнакою «20 років Незалежності України»

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Полевий_Іван_Григорович&oldid=43213351