Польсько-сербські відносини
| Польсько-сербські відносини | |
|---|---|
 | |
 Сербія |
 Польща |
Польсько-сербські відносини (пол. stosunki polsko-serbskie, серб. кир. пољско-српски односи) — історичні та поточні двосторонні відносини між Польщею та Сербією.
Польща має посольство в Белграді[1], а Сербія — у Варшаві[2].
Польща — член ЄС і НАТО, а Сербія — кандидатка на вступ до ЄС.
Історичні відносини між Польським королівством і тодішньою Сербією сягають XIV—XV століття. Польська королева Ядвіга мала частково сербське походження через короля Стефана Драгутина з династії Неманичів.[3] 1415 року згадуються сербські гуслярі при дворі польського короля Владислава II.[4][5] У добу завоювання Балкан турками-османами в обороні Європи від них брало участь і польське лицарство — про це свідчить зокрема смерть Завіші Чорного, увічнена пам'ятною дошкою на території Голубацької фортеці[6] у східній Сербії в 1428 році.[7] У 1443—1444 роках угорський полководець Хуняді Янош очолив довгий похід проти османів, у якому його супроводжували польський король Владислав III, сербський деспот Джурадж Бранкович, волоський воєвода Влад II Дракул і польський контингент. Вони пройшли через усю Сербію і розгромили османів у битві під Нішем 1443 року. Таким чином, боротьба між військом Владислава Варненчика та Мурада II вирішувала, серед іншого, і долю сербських земель[8].
Польські гусари (кіннота) сягали своїм корінням найманих загонів сербських воїнів-вигнанців[9] — це поняття зародилося в Сербії наприкінці XIV сторіччя. Найдавніші згадки про гусарів у польських документах датуються 1500 роком, хоча вони, ймовірно, були на службі й раніше.[10]
Після османського завоювання Сербії сербські гуслярі, як згадується в джерелах, знайшли притулок по всій Європі.[11] Польські поети XVII століття згадували у своїй творчості сербську епічну народну поезію і гусле. Приміром, Каспер Мясковський у вірші, опублікованому 1612 року, писав, що «сербські гусле та гайди заглушать жирний вівторок» (Serbskie skrzypki i dudy ostatek zagluszą).[12] В ідилії під назвою «Співці» (пол. Śpiewacy), надрукованій 1663 року, Бартоломей Зиморович використав фразу «співати під сербські гуслі» (пол. przy Serbskich gęślach śpiewać).[12][13]
Є документи про участь польських офіцерів у Першому сербському повстанні (1804—1813).
Після Листопадового повстання (1830—31) польські революціонери втекли до Князівства Сербія. З цими польськими емігрантами налагодив зв'язки сербський полководець, а згодом політик Ілія Гарашанін. Саме поляк Адам Чарторийський ініціював проєкт «Начертаніє» (попередник Великої Сербії).[14] Хоча в 1804 році, перебуваючи на посаді міністра закордонних справ Росії, Чарторийський схилявся до відмови сербам у таких їхніх амбіційних задумах, пізніше, ставши одним із чільних польських діячів у вигнанні, він суттєво змінив свої погляди, сприймаючи відтоді Князівство Сербія як ключового члена майбутнього антиімперіалістичного (австрійсько-російського) альянсу малих європейських держав.[15]
Великий польський поет Адам Міцкевич високо цінував сербську епічну поезію, обравши її темою лекцій у Колеж де Франс.[16]
У другій половині ХІХ ст., особливо після придушення у Польщі Січневого повстання (1864), у Сербію прибуло близько 20 польських лікарів, більшість із яких там осіла, зробивши великий внесок у розвиток медичної культури відновленої сербської держави.
Серби та поляки, як і багато інших слов'янських народів, мали свої національні товариства панслов'янської організації Соколів.[17]
У березні 1914 року союзницькі сербські, польські, французькі та грецькі війська висадилися в Одесі.[18] На початку осені 1918 року у звіті союзників говорилося, що якийсь французький офіцер на просторі від Уралу до Волги вербував сербів і поляків.[18] У 1918 році серби й поляки разом із китайцями входили до підрозділу російського консула в Харбіні — Офіцерського корпусу.[18]
1919 рік формально вважається початком польсько-сербських дипломатичних відносин.[19] Того року, відновивши свою незалежність після Першої світової війни, Польща встановила дипломатичні відносини з новоутвореним Королівством сербів, хорватів і словенців, де правила сербська династія Карагеоргієвичів.
Серби і поляки найбільше серед слов'янських народів постраждали від воєнних злочинів нацистської Німеччини в Європі. Нацисти вважали всіх поляків і сербів «унтерменшами» (недолюдьми). Багато етнічних поляків і сербів стали жертвами нацистських концтаборів або загинули під час відплатних партизанських боїв. На початку війни поляки вступали до лав югославських партизанів, яких часто порівнювали з Польською підпільною державою і Польським рухом опору, що був найбільшим антинацистським партизанським рухом у всій окупованій Німеччиною Європі. Серед військовополонених союзницьких сил, яких утримували в німецьких таборах для військовополонених на теренах окупованої Польщі, були й етнічні серби.
У 1942—1943 роках у горах Сербії при корпусі четників було три польські роти.[20] «Правила війни четників» спочатку вийшли польською мовою, а потім їх переклали сербською.[21]
Відразу після Другої світової війни в Сербію прибули кількадесят польських жінок зі своїми сербськими чоловіками — вони познайомилися у Німеччині на примусових роботах та в концтаборах.
За даними Посольства Польщі в Сербії, в цій країні проживає близько 1000 громадян Польщі. Це особи, які народилися в Польщі, та їхні нащадки від змішаних шлюбів. Окрім Белграда, чимало поляків живе в Ніші, Новому Саді, Кралєві, Врнячкій Бані та Суботиці. Єдина така громада, яка сприймається як starosedeoci («тубільці»), це мешканці села Остоїчево на півночі Сербії, що перебралися з Вісли в середині ХІХ століття.[22]
Через величезну популярність у Польщі в 1970-х і 1980-х роках югославської сценічної рок-музики багато югославських артистів гастролювали Польщею, а гурт «Електрични оргазам» записав концертний альбом під назвою Warszawa "81" на підтримку польської опозиції проти режиму Войцеха Ярузельського.[23] У цьому зв'язку у Польщі у 1980-х з'явилися альбоми, створені на основі випущених фірмами Југотон і Југополис альбомів кавер-версій популярних сербських і югославських рок-гуртів, таких як Бајага и Инструктори, Идоли та Електрични оргазам.
У контексті розпаду Югославії Польща долучалася до діяльності на користь стабільності та миру на Балканах, а Польська гуманітарна акція надавала підтримку цивільному населенню.
З початку ХХІ століття всі почергові польські уряди підтримували демократизацію Сербії та її зусилля вступити до Європейського Союзу, виразом чого була, серед іншого, передача досвіду у сфері трансформації політичного устрою, європейської інтеграції та процесів примирення[24].
Станом на липень 2009 року 274 польські військовослужбовці несли службу в колишньому сербському краї Косово в числі миротворців міжнародних сил для підтримки миру під егідою НАТО. На початку чисельність польського контингенту у складі KFOR досягала 800 вояків.[25]
Польща стала першою слов'янською країною, яка визнала одностороннє проголошення незалежності Косова, однак утрималася у питанні вступу Косова до ЮНЕСКО в 2015 році.
15 квітня 2010 року в Сербії було оголошено днем національної жалоби в пам'ять про 96 жертв Смоленської авіакатастрофи, включно з президентом Польщі Лехом Качинським та його дружиною Марією Качинською.[26]
6 травня 2011 року та 10 червня 2013 року Сербію відвідував прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск.
З 16 травня 2012 року економічне співробітництво між двома країнами регулюється «Угодою між Урядом Республіки Польща та Урядом Республіки Сербія про економічну співпрацю». Відповідно до положень цієї угоди, працює зокрема Спільна комісія з економічної співпраці[27]. З 10 вересня 2014 року діє «Угода між Урядом Республіки Польща та Урядом Республіки Сербія про співпрацю в галузі культури, освіти та науки».[28]. Прикладом співробітництва в галузі культури є організація в сербській столиці міжнародного музичного фестивалю Belgrade Chopin Fest[29].
У Сеймі 9-го скликання діє з 29 вересня 2021 року Польсько-сербська парламентська група.[30].
У листопаді 2021 року Польща передала Сербії 200 000 вакцин проти COVID-19.[31]
- ↑ Ambasada RP w Belgradzie. gov.pl. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Ambasada Republiki Serbii. mfa.gov.rs. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Oskar Halecki; Tadeusz Gromada (1991). Jadwiga of Anjou and the rise of East Central Europe. Social Science Monographs. с. 63, 86, 367. ISBN 978-0-88033-206-4.
- ↑ Petar Vlahović (2004). Serbia: the country, people, life, customs. Ethnographic Museum. с. 340. ISBN 978-86-7891-031-9.
- ↑ Denkschriften. Т. 58. A. Hölder. 1915. с. 58.
Serbische Geiger werden 1415 am Hofe des polnischen Königs Wladislaw Jagiello genannt.
- ↑ W tej serbskiej twierdzy walczył najsłynniejszy polski rycerz! Ratował samego króla. national-geographic.pl. 7 серпня 2019. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Zamek Golubac. Navtur.
- ↑ Mauzoleum Władysława Warneńczyka w Warnie. polonika.pl. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Cathal J. Nolan (2006). The Age of Wars of Religion, 1000-1650: An Encyclopedia of Global Warfare and Civilization. Greenwood Publishing Group. с. 428. ISBN 978-0-313-33733-8.
- ↑ Richard Brzezinski (1987). Polish Armies 1569-1696. Osprey Publishing. с. 14. ISBN 978-0-85045-736-0.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Stana Đurić-Klajn (1972). A Survey of Serbian Music Through the Ages. Association of Composers of Serbia. с. 23.
The Serbian guslars, forced to leave their own country, were often seen and mentioned in foreign countries. According to the chronicles and poems of the Polish poets Miaskowski (1549 — 1622) and Hieronimus Morsztyn (17th century), the Serbian ballad singers went with their gusle from one court to another, enjoying a high reputation, especially in the Ukraine and among the Cossacks of Malorussia. In Hungary, the "Serbian way" of singing was known in many regions
- ↑ а б Krešimir Georgijević (2003). Српскохрватска народна песма у пољској књижевности (сербською). Проєкт Растко.
- ↑ Józef Bartłomiej Zimorowic (1857). "Śpiewacy" (пол.). Kazimierz Józef Turowski, ed. Sielanki Józefa Bartłomieja i Syzmona Zimorowiczów. The Internet Archive. p.39
- ↑ Balazs Trencsenyi; Michal Kopecek (1 листопада 2006). National Romanticism: The Formation of National Movements. Central European University Press. с. 240–. ISBN 978-963-7326-60-8.
- ↑ Dejan Djokić (2023). A Concise History of Serbia. Cambridge University Press. с. 258. ISBN 978-1-107-02838-8.
- ↑ Kosta St Pavlović (1943). The struggle of the Serbs. The Standard art book co.[сторінка?]
- ↑ Pieter M. Judson; Marsha L. Rozenblit (1 січня 2005). Constructing Nationalities in East Central Europe. Berghahn Books. ISBN 978-1-57181-176-9.[сторінка?]
- ↑ а б в Jamie Bisher (2005). White Terror: Cossack Warlords of the Trans-Siberian. Psychology Press. с. 79, 151. ISBN 978-0-7146-5690-8.
- ↑ Билатерални односи са Пољском. Архів оригіналу за 14. 02. 2015. Процитовано 14. 02. 2015.
- ↑ Stanisław Okęcki (1987). Polacy W Ruchu Oporu Narodów Europy. PWN--Polish Scientific Publishers. с. 301. ISBN 978-83-01-06860-8.
- ↑ Tomislav Dulić (2005). Utopias of Nation: Local Mass Killing in Bosnia and Herzegovina, 1941-42. Uppsala University Library. с. 102. ISBN 978-91-554-6302-1.
- ↑ Embassy of the Republic of Poland in Serbia. Poljaci u Srbiji.
- ↑ A Decades-Long ‘Conversation’ Between Yugoslav and Polish Rockers. Архів оригіналу за 11 квітня 2017.
- ↑ Relacje dwustronne. Serbia. sejm.gov.pl. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ "Kosovo Force (KFOR)" www.nato.int Link accessed 21-07-09
- ↑ U četvrtak dan žalosti u Srbiji zbog pogibije poljskih zvaničnika. Blic.rs (серб.). 13 квітня 2010. Процитовано 5 лютого 2022.
- ↑ Umowa między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Rządem Republiki Serbii o współpracy gospodarczej, sporządzona w Warszawie dnia 1 czerwca 2011 r. sejm.gov.pl. 16 травня 2012. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Umowa między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Rządem Republiki Serbii o współpracy w dziedzinie kultury, edukacji i nauki, podpisana w Belgradzie dnia 24 października 2013 r. sejm.gov.pl. 14 жовтня 2014.
- ↑ Belgrade Chopin Fest. belgradechopinfest.com. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Współpraca międzynarodowa Sejmu.Polsko-Serbska Grupa Parlamentarna. sejm.gov.pl. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Polska pomoc dla Serbii. Wiceszef MSZ i wicemarszałek Sejmu przekazali 200 tys. szczepionek przeciw COVID-19. PolskieRadio24.pl (пол.). Процитовано 25 грудня 2021.
- Посольство Сербії у Польщі (серб.)
- Посольство Польщі в Сербії (пол.)
- Пројекат Растко - Пољска (серб.)
- Калић, Јованка (1986). Кнегиња Марија. Зограф: Часопис за средњовековну уметност. 17: 21—35.