Поліморфізм (програмування)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поліморфі́змгрец. πολύς «багато» + μορφή «форма») — концепція в програмуванні та теорії типів, в основі якої лежить використання єдиного інтерфейсу для різнотипних сутностей або у використанні однакового символу для маніпуляцій над даними різного типу[джерело?].

На противагу поліморфізму, концепція мономорфізму вимагає однозначного зіставлення.

Типи поліморфізму

[ред. | ред. код]

Взаємодія параметричного поліморфізму і підтипів призводить до понять варіативності та обмеженої квантифікації.

Приклади

[ред. | ред. код]
  • У контексті об'єктно-орієнтованого програмування найпоширенішим різновидом поліморфізму є здатність екземплярів підкласу грати роль об'єктів батьківського класу, завдяки чому екземпляри підкласу можна використовувати там, де використовуються екземпляри батьківського класу.[1]
  • Прикладом спеціалізованого поліморфізму є бінарний оператор +, який може мати своїми аргументами дані різного типу: цілі числа, числа з рухомою комою, комплексні числа та навіть рядки:
    • 1 + 2 — операнди цілого типу, результат цілого типу.
    • 1.2 + 1.0e3 — операнди дійсних типів, результат дійсного типу
    • «Бульдог» + «Носоріг» — операнди рядки, результат — конкатенований рядок

Спеціалізований поліморфізм

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ad hoc поліморфізм

У наведеному далі прикладі на С++ в залежності від типу переданих даних будуть застосовуватись різні методи:

class Point {

  private:
   int x, y; 
   char x2,y2;
  public:
    void setXY(int _x, int _y)
    {
      x=_x;
      y=_y;
    }
    void setXY(char _x, char _y)
    {
      x2=_x;
      y2=_y;
    }  
};

Параметричний поліморфізм

[ред. | ред. код]


Поліморфізм підтипів

[ред. | ред. код]

Поліморфізм — один з трьох найважливіших механізмів об'єктно-орієнтованого програмування. Поліморфізм дозволяє створювати абстрактніші програми та підвищити коефіцієнт повторного використання коду[джерело?].

Спільні властивості об'єктів об'єднуються в систему, яку можуть називати по різному: інтерфейс, клас. Спільність має зовнішнє і внутрішнє вираження. Зовнішня спільність проявляється як однаковий набір методів з однаковими іменами і сигнатурами (типами аргументів і результатів)[джерело?].

Внутрішня спільність є однакова функціональність методів. Її можна описати інтуїтивно виразити у вигляді строгих законів, правил, яким повинні підкорятись методи[джерело?].

Наприклад:

#include <iostream>

class Felid {
public:
 virtual void meow() = 0;
};

class Cat : public Felid {
public:
 void meow() { std::cout << "Meowing like a regular cat! meow!\n"; }
};

class Tiger : public Felid {
public:
 void meow() { std::cout << "Meowing like a tiger! MREOWWW!\n"; }
};

class Ocelot : public Felid {
public:
 void meow() { std::cout << "Meowing like an ocelot! mews!\n"; }
};

void do_meowing(Felid *cat) {
 cat->meow();
}

int main() {
 Cat cat;
 Tiger tiger;
 Ocelot ocelot;

 do_meowing(&cat);
 do_meowing(&tiger);
 do_meowing(&ocelot);
}

Статичний та динамічний поліморфізм

[ред. | ред. код]

За часом вибору поліморфізм поділяють на статичний та динамічний:

Перевагами статичного поліморфізму є:

  • кращий статичний аналіз коду компілятором,
  • менший розмір коду (через кращу оптимізацію коду та відсутність таблиці віртуальних методів)
  • швидший час виконання.

Зате динамічний поліморфізм:

Динамічний поліморфізм, зазвичай, це поліморфізм підтипів.

Статичний поліморфізм це ad hoc чи параметричний поліморфізм, хоча його також можна реалізувати через наслідування та шаблонне метапрограмування — це називається дивно рекурсивний шаблон.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Daniel P. Friedman, Mitchell Wand, Christopher T. Haynes (2001). Essentials of Programming Languages (англ.) (вид. друге). The MIT Press. ISBN 0-262-06217-8.