Поліолефіни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поліолефі́ни — синтетичні полімери, продукти полімеризації олефінів складу [-СН2-С(R',R")-]n, де R', R"-Н, СН3- або інші алкільні радикали.

Фізико-механічні і хімічні властивості окремих представників поліолефінів залежать головним чином від їхньої природи і способу одержання. Поліолефіни займають одне з перших місць серед пластиків за обсягом виробництва і застосуванням у різних галузях промисловості й побуті. Практичне значення мають поліетилен, поліпропілен, поліізобутилен.

Початковою сировиною для синтезу поліолефінів служать ненасичені вуглеводні — етилен, пропілен, бутилен та інші вищі олефіни, що виходять при термічній переробці нафти, а також переробці природного газу.[1]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Конкин А. А., Зверев М. П. Полиолефиновые волокна. — Москва: Химия, 1966. — С. 12. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]