Перейти до вмісту

Пол Роберт Магочі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Павло-Роберт Маґочій
Paul Robert Magocsi
Народився26 січня 1945(1945-01-26)[1][2][3] (79 років)
Інґлвуд, Нью-Джерсі, США[1]
Місце проживанняТоронто, Онтаріо, Канада
Країна США[3]
Національністьамериканець угорського (за батьком) і карпаторусинського (за матір'ю) походження
Діяльністьісторик
Alma materРатгерський університет, Принстонський університет, Гарвардський університет
Галузьісторія
ЗакладТоронтський університет
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор, академік
ЧленствоАкадемія Гуманітарних наук – Королівське товариство Канади
Нагородичлен Королівського товариства Канади, доктор honoris causa Пряшівського університету, Словаччина, почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, доктор
CMNS: Пол Роберт Магочі у Вікісховищі

Пол Роберт Магочі, також відомий як Павло-Роберт Маґочій (англ. Paul Robert Magocsi; нар. 26 січня 1945, Інглвуд, Нью-Джерсі, США) — американський та канадський історик угорсько-карпаторусинського[прим. 1] походження[5][6][7]. З 1980 року працює на кафедрі українознавства імені Джона Яремка Торонтського університету.[8] У колі наукових інтересів Магочі — історія України і дослідження русинів як окремої нації та ідеології політичного русинства. З 2005-го по 2009 рік очолював Світовий конгрес русинів.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в місті Інґлвуді (англ. Englewood), штат Нью-Джерсі, у родині вихідців із Закарпаття — угорця та русинки, представників другого покоління іммігрантів.

У 1966 році закінчив Ратґерський університет, у 1972 році — аспірантуру Принстонського університету, отримавши ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1971 році відомий український діаспорний учений Омелян Пріцак запросив молодого Пола Магочі до Гарвардського університету працювати в Українському науковому інституті, досліджуючи історію Галичини XIX століття. Працюючи в Гарварді, у 1975—1982 роках був першим відповідальним редактором Гарвардської серії українознавчих студій.

У 1980 році став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений Інститут українознавства. У 1989 році як професор-гість (запрошений професор) читав курс української історії в Гебрейському університеті в Єрусалимі.

У 1990—1997 роках був директором Інституту історії полікультурної спільноти провінції Онтаріо. У 1999 році був головним редактором «Енциклопедії народів Канади». У 2001, 2002, 2003, 2006 роках — науковий консультант Інституту соціальної антропології імені Макса Планка в Німеччині.

Українознавчі студії

[ред. | ред. код]
На Львівському форумі видавців, 2014 рік

Магочі має широкий спектр наукових інтересів, одним з аспектів якого є українознавство.

У 1980 році Магочі став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений інститут українознавства. У якості голови інститут українознавства Університету Торонто Магочі не раз приїжджав в Україну, насамперед на Закарпаття, для участі в різних конференціях (однак відвідини Закарпаття Магочі були переважно не для здобуття поступу в українознавчих студіях, а для розширення іншого його наукового інтересу — карпато-русинська нація). Зокрема, Магочі брав участь у роботі 9-го Міжнародного конгресу славістів у Києві (1983), 1-го (Київ, 1991), 5-го (Чернівці, 2003), та 6-го (Донецьк, 2005) Міжнародних конгресів україністів тощо.

Починаючи з 1980 року й донині найбільшими здобутками Магочі у якості голови інституту українознавства стало видання ряду книг про історію України та пов'язаними з нею речами, зокрема Дерев'яні церкви в Карпатах (англ. Wooden Churches in the Carpathians, Торонто, 1982), Галіція: Історичний огляд та бібліографічний (англ. Galicia: A Historical Survey and Bibliographic, Торонто, 1983), Україна: історичний атлас (англ. Ukraine: A Historical Atlas, Торонто, 1986), Моральність та реальність: життя та часи Анрея Шептицького (англ. Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi, Торонто, 1989), Україна. Історія її земель та народів (англ. A History of Ukraine: The Land and Its Peoples[9], Торонто, 1996, 2010), Коріння українського націоналізму (англ. The Roots of Ukrainian Nationalism, Торонто, 2002), Ілюстрована Історія України (англ. Ukraine – An Illustrated History, Торонто, 2007, 2014), Євреї та українці: тисячоліття співіснування (англ. Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence, Торонто, 2016),

Україна: історія її земель та народів

[ред. | ред. код]

Найважливішою працею Магочі з українознавства є його книга «Україна: історія її земель та народів».[9] Цю книгу Сергій Плохій вважає першою історією України, написаною не з етнічної точки зору, а з мульти-етнічної.[10] Замість опису українського народу від найдавніших часів й до сьогодення, як це робили всі попередні великі українські історики (Орест Субтельний, Михайло Грушевський, Сергій Єкельчик тощо), Магочі брав за базу не український народ (де б він не проживав), а географічну територію України в її сучасних кордонах, та описував історичні перипетії усіх народів, що населяли й населяють цю територію.[10] Українська культура розглядається з позицій мультикультуралізму, тобто українським вважається не те, що є українським за його базовими ознаками (створене українською мовою тощо), а те, що створено на території України. Тобто, за мультикультурною історією Магочі, Микола Гоголь та Шолом Алейхем — українські письменники, бо народилися на території сучасної України.[10]

На думку рецензентів книги, представлення персоналій з історії України у книзі Магочі є доволі вибірковим та обмеженим. Окремі текстові сегменти, а не фрагментарні чи контекстуальні згадки, присвячено лише певним знаковим історичним особам. Пантеон постатей української минувшини, зорієнтований на західного читача, й до нього фактично не потрапив жоден з українських діячів визвольних змагань ХІХ—ХХ століття [11].

Контраверсійності

[ред. | ред. код]

З 1970-их років Магочі є основним ідеологом русинського сепаратистського руху. З 1978 року Магочі займає пост президента-засновника Карпато-русинського дослідного центру США (англ. Carpatho-Rusyn Research Center), який видає у Сполучених Штатах та Європі наукові й науково-популярні праці з історії та культури русинів. Пол Магочі та його однодумці у своїх науково-популярних працях відстоюють твердження, що карпаторусини, зокрема й мешканці Закарпаття, є окремим східнослов'янським народом з власною мовою, територією та історичними традиціями. Упродовж 2005—2009 років Пол Магочі років очолював Світовий конгрес русинів, неодноразово ініціював проведення Світових конгресів русинів, на яких виступав з науковими доповідями про так звану «четверту слов'янську націю — карпато-русинів».[12]

Від самого початку поширення Полом Робертом Магочі своїх теорій щодо існування так званої окремої «русинської нації» у 1960-их роках, їх — як псевдонаукові — розкритикувала низка українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі. Зокрема, український науковець Любомир Белей у своїх публікаціях звинуватив канадського дослідника в маніпуляціях науковими методами з метою дезінтеграції українського етномовного простору.[13][14] Белей уважає, що Магочі коштом «західних меценатів» видав «Ілюстровану історію України», де у двох розділах з історії Закарпаття 1938—1939 рр. чітко акцентував, що населення цього краю ніколи не було українським, розмовляло й навчалося русинською, чи навіть російською мовою[13][15][16]

На думку українського науковця Мая Панчука, Магочі — основний ідеолог сучасного політичного неорусинства.[17][16][18][19]

На думку українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі, у кінцевому результаті псевдонаукові теорії щодо існування так званої окремої «русинської нації» з її окремою русинською мовою сприяють розвитку сепаратизму на українському Закарпатті.[16][13][20]

Вибрана бібліографія

[ред. | ред. код]
Оригінальні твори
  • (1978) The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus', 1848—1948, Harvard University Press. ISBN 0-674-80579-8
  • (1983) Galicia: A Historical Survey and Bibliographic Guide (Toronto: University of Toronto Press).
  • (1993, 2003) Historic Atlas of east Central/Central Europe (University of Washington Press)
  • (1993, 2002) Historic Atlas of Central Europe (University of Washington Press/University of Toronto Press/Thames & Hudson), ISBN 0-500-28355-9.
  • (1996) A History of Ukraine (Toronto: University of Toronto Press) ISBN 0802008305
  • (1999) Of the Making of Nationalities There is no End (2 vols (Columbia University Press)
  • (1999) Encyclopedia of Canada's Peoples, 1999, University of Toronto Press. ISBN 0802029388
  • (2002) «The Roots of Ukrainian Nationalism: Galicia As Ukraine's Piedmont», University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802047386
  • (2002) I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802035663
Україномовні переклади книг Магочі
  • (2012) Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2012. — 794 с. ISBN 978-966-387-061-8
  • (2014) Маґочій П.-Р. Крим: наша благословенна земля [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2014. — 160 с. ISBN 978-966-387-080-9
  • (2018) Маґочій П.-Р. Як я став українознавцем: есей-спогад [Текст] / П.-Р. Маґочій; пер. з англ. С. Біленького. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2018. — 144 с. ISBN 978-966-387-116-5

Відзнаки та членства в організаціях

[ред. | ред. код]

Один з членів-засновників Світового конгресу русинів та член Виконавчого комітету (так званої Світової ради) з 1991 року.[4]

Зауваги

[ред. | ред. код]
  1. ↑ прим.: за власним визначенням Магочі - він угорсько-русинського[4] походження, оскільки Магочі вважає русинів окремим від українців народом

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://www.rusynacademy.sk/english/en_kongres2.html
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Evidence zájmových osob StB
  4. ↑ а б Magocsi P., Pop I. Encyclopedia of Rusyn History and Culture. — University of Toronto Press, 2002. — R. 313. — ISBN 0-8020-3566-3. (англ.)
  5. ↑ Магочій (Magocsi) Павло-Роберт // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — С. 281—282.
  6. ↑ Степан Віднянський. Магочій Павло-Роберт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  7. ↑ Сенькусь Р.. Маґочій Павло-Роберт // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  8. ↑ Paul Robert Magocsi. history.utoronto.ca. 2020 (англ.)
  9. ↑ а б A History of Ukraine: The Land and Its People. University of Toronto Press Inc., 2010
  10. ↑ а б в Plokhy S. Between history and nation: Paul Robert Magocsi and the rewriting of Ukrainian history // Nationalities Papers. Special Section: The Scholar, Historian and Public Advocate. The Academic Contributions of Paul Robert Magocsi. Guest Editor Taras Kuzio. Volume 39 Issue 1. January 2011. pp.117 — 124 (англ.)
  11. ↑ Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів / Авториз. пер. з англ. Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук; наук. ред. С. Біленький; відп. ред. В. Падяк. — Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2012. — 794 с. + XXII с. // Український історичний журнал. Рецензії й огляди.
  12. ↑ Майборода О. «Політичне русинство»: Закарпатська версія периферійного націоналізму. — К., 1999. — С. .
  13. ↑ а б в Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека // Слово Просвіти. — 2018. — № 27 (5—11 липня). — С. 4.
  14. ↑ Адамович С. Павло Роберт Маґочій — ідеолог політичного русинства // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2010. — Вип. 18. — С. 78—84.
  15. ↑ Панчук М. Політичне русинство в Україні.
  16. ↑ а б в Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека… — С. 5.
  17. ↑ Панчук М. Політичне русинство в Україні.
  18. ↑ О. Р. Фабрика-Процька. Русини і русинська культура крізь призму сучасної самоідентифікації// Молодий вчений. — 2018. № 8(1). — С. 32-36.
  19. ↑ Белей Л. О., Белей Л. Л. Неорусинство у контексті сучасної України // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. № 1. — С. 57-61.
  20. ↑ Сучасне неорусинство: сепаратизм, міноритарна політика та бізнес // Лесь Белей. «Русинський сепаратизм». Націєтворення in vitro. Київ: Темпора, 2017. 392 стор.: 77-154. ISBN 978-617-569-327-8

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Белей Л. «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro. — К. : Темпора, 2017. — 392 с. іл.
  • Віднянський С. В. Магочій Павло Роберт // Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. — К.– Львів, 2003.
  • Мушинка О. Інтерв'ю з професором П. Р. Маґочім. Карпато-руський дослідний центр. 1993.
  • Токар М.-Ю. Відомі дослідники Карпатської України: Маґочій Павло Роберт // Вони боронили Карпатську Україну. — Ужгород, 2002.
  • Хома В. Ренесанс русинства і Пол Роберт Маґочій // Християнська родина. — Ужгород, 2001. — Ч. 5.
  • Hann Ch. Intellectuals, Ethnic Groups and Nations: Two Late 20th Century Cases // Notions of Nationalism. — Budapest, 1995. (англ.)
  • Scardellato G., Himka J.-P. Paul Robert Magocsi: A Bibliography, 1964—2000. — Toronto, 2000. (англ.)
  • Paul Robert Magocsi — Carpatho-Rusyn Knowledge Base. (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пол_Роберт_Магочі&oldid=44196445