Перейти до вмісту

Понасенков Євген Миколайович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Понасенков Євген Миколайович
рос. Евгений Николаевич Понасенков Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився13 березня 1982(1982-03-13) (42 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьведучий новин, режисер, ведучий, співак, письменник, шоумен, театральний режисер, публіцист, телеведучий, конферансьє, ютубер Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьісторія Росії Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякиНаполеонівські війни Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materІсторичний факультет МДУ (2004) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладQ1780134?, Q4303706?, Q4105521? і Комсомольська правда Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності2004 — тепер. час
Нагороди
Срібна кнопка YouTube
IMDbID 8606514 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтponasenkov.net Редагувати інформацію у Вікіданих

Євге́н Микола́йович Понасе́нков (нар. 13 березня 1982, Москва) — російський публіцист у жанрі історичного ревізіонізму, колишній телеведучий, актор, письменник і відеоблогер. Член громадської організації «РуАН» («Російська академія наук та мистецтв»)[1] (2004—2018), член Незалежної ради з прав людини[2] (2012—2018). Є. М. Понасенков відомий також як організатор культурних заходів, автор низки творів на тему наполеонівських воєн, що викликали неоднозначну реакцію істориків.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Пласідо Домінго і Євген Понасенков в Москві. 12 липня 2009

Є. М. Понасенков народився в Москві в сім'ї військового лікаря, мати працювала інженером[3].

Освіта

[ред. | ред. код]

Початкову освіту здобув у Московській школі № 1287 із поглибленим вивченням англійської мови[1].

У 1999—2004 роках навчався на історичному факультеті МДУ, спеціалізувався на історії Наполеонівських воєн, проте диплома про вищу освіту не має. Виступав із доповідями на наукових конференціях[4].

Наукова робота

[ред. | ред. код]

Починаючи з 2001 року, брав участь у наукових конференціях Наполеонівських воєн. У 2004 році випустив монографію «Правда про війну 1812 року»[5], в якій поклав провину в розв'язанні конфлікту на російську сторону і висловив точку зору про бездарність і безвідповідальність російського командування, включаючи імператора Олександра I і фельдмаршала Кутузова[6]. Доктор історичних наук А. Н. Сахаров позитивно відгукується про монографію Євгена Понасенкова про 1812 рік словами «прекрасна монографія», «зараз я допрацьовую свою книгу про Олександра Першого, і буду посилатись на вашу монографію»).[7]

26 червня 2014 р. виступив із доповіддю «Дві моделі реформування Європи: Наполеон і Олександр I» на засіданні на тему «Закордонні походи Російської армії 1813—1814 рр. і реформування Європи» Наукової ради РАН «Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії» в Інституті наукової інформації з суспільних наук РАН спільно з Інститутом російської історії РАН[8].

У статті «Характер і цілі антифранцузьких коаліцій» (Понасенков Є. М., Сакоян Т. А., 2015[9]) в загальному вигляді були показані причини виникнення антифранцузьких коаліцій і їх цілі. Автори висвітлили прогресивні реформи Наполеона, що викликали посилення ворожості європейських монархів проти Франції. У статті обґрунтовується теза, що Наполеон не хотів війни 1812 року і робив все можливе, щоб її уникнути.

Публіцистична та телевізійна діяльність

[ред. | ред. код]

У 2003—2011 роках Євген Понасенков вів рубрику на історичні теми в тижневику «Коммерсантъ-Власть», де ще на початку нульових попередив про наслідки чекістського режиму Путіна. Друкувався у 2006—2013 роках в журналі «Квір»[10].

У 2007 році випустив книгу мемуарів «Танго на самоті». Був ведучим авторської передачі «Культпохід із Євгеном Понасенковим» у 2009—2010 роках в рамках програми «Сьогодні вранці» на телеканалі «НТВ».

У дні святкування ювілею кампанії 1812 року прочитав лекцію на телеканалі «Дождь», де виклав думки на події двохсотлітньої давності і розповів про формування ідеологічного міфу про війну[11]. Пише історичні статті на цю тему[12]. У листопаді 2012 року брав участь в програмі «Держдеп-3» на телеканалі «Дождь»[13]. З січня 2013 року — ведучий авторської передачі про світовий кінематограф на телеканалі «Москва. Довіра»[14].

З червня 2013 року — автор і співведучий циклу «Драматургія історії» на телеканалі «Ваше суспільне телебачення!» (СПб). Станом на вересень 2014 року знято 24 серії по 55 хвилин, серед тем: «Російська цивілізація», «Що таке „євразійство“?», «Історія як наука», «Релігія в світовій історії і антропології», «Любов у світовій історії і антропології», «Олександр Невський і Олександр Суворов: два міфи», «Міфи і реальність Другої світової війни» та ін[15].

У 2015—2016 кілька разів взяв участь в радіопередачі «Барикади», де дискутував з депутатом Є. А. Федоровим, юристом Я. А. Юкшей, релігійним діячем Паршиним Максимом[16][17][18].

22 квітня 2016 року виступав в радіопередачі «Радіорубка» (радіо «Комсомольська правда»), в якій, вступивши в дискусію з заступником редактора відділу «Комсомольської правди» Андрієм Барановим, назвав його і ведучу пропагандистами і покинув студію під час ефіру[19][20].

5 жовтня 2016 року брав участь в прямому ефірі в інформаційно-аналітичній передачі «Віддзеркалення» федерального телеканалу ОТР[21]. Провів короткий історичний аналіз діяльності Й. Сталіна та І. Грозного. Виступав з позицій, що «увічнювати негідників і психічно хворих людей — злочин і маразм, а установка подібних пам'ятників відображає сьогоднішній час, істерику агресії і невігластво в країні»[22].

Є одним з найвідоміших в Росії атеїстів і борців з Російською православною церквою[23][24].

Діяльність в галузі культури

[ред. | ред. код]

Як театральний режисер Є. М. Понасенков створив власний театр «Таємниця»[25].

На сцені Центру імені Всеволода Мейєрхольда поставив антрепризний спектакль «Німецька сага» за п'єсою Юкіо Місіми «Мій друг Гітлер», присвячений Морісу Бежару, і викликав неоднозначну реакцію[26]. Крім того, поставив святковий вечір із нагоди Всесвітнього Дня поезії в Театрі на Таганці (2005)[27] і спектакль «Лінії неба» за віршами Артюра Рембо й Михайла Бузника в театрі «Школа драматичного мистецтва» з французькою актрисою Дані Каган і російською телеведучою Юлією Бордовских, що дебютувала на драматичній сцені в головних ролях[28]. Преса відзначила «дивність і почасту навіть одіозність вистави» і назвала Понасенкова учнем Романа Віктюка[29].

У 2008 році Понасенков керував програмою класичної музики «Будинку друзів Олімпіади» — культурного центру російської делегації на Олімпійських іграх в Пекіні[30][31][32].

У 2009 році був автором сценарію і режисером ювілейного театралізованого вечора на честь 70-річчя Олени Образцової (Великий театр).

З 2011 року веде на телеканалі «Комсомольська правда», а з 2016 року на каналі «Канал здорового глузду» сайту «YouTube»[33] авторську передачу «Поезія долі», присвячену видатним особистостям світового мистецтва і політики[34]. Серед героїв передачі: Пласідо Домінго, Маргарет Тетчер, Тетяна Шмига, Лукіно Вісконті, Ален Делон, Євген Шварц і ін. Станом на вересень 2014 року вийшло близько 60 серій[35].

У вересні 2012 року відбулася московська прем'єра повнометражного фільму Понасенкова (сценарій і режисура) «Містерії Неаполітанської затоки» (Італія, 105 хв., 2012 р.)[36].

З 2004 року регулярно виступає з концертами як ведучий (конферансьє), вокаліст (тенор) і як читець віршів і прози[37]. Вокальні дані Євгена високо оцінив відомий оперний співак Зураб Соткілава[38].

Захоплення та хобі

[ред. | ред. код]

Євген Понасенков захоплюється шахами (перший розряд), живописом, художньою фотографією, антикварними книгами, колекціонує предмети, пов'язані з особистістю та епохою імператора Наполеона[39].

Відгуки і критика

[ред. | ред. код]

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Понасенков постійно критикує Російсько-українську війну, за що 1 квітня 2022 року був внесений Мін'юстом РФ до реєстру іноземних ЗМІ, що виконують функції іноземного агента. За два тижні до жахливих подій війни записав відео на своєму каналі[40], у якому закликав зупинити це, допоки не пізно. У 2014 році підтримав Євромайдан та прозахідний вектор розвитку України, засудивши анексію Криму та війну на Сході країни. Негативно відноситься до популяризації української мови[41] та до виконання закону про демонтаж пам'ятників, які є символами російської імперської політики[42].

Вистави та фільмографія

[ред. | ред. код]

Актор

[ред. | ред. код]
  • 2010 — «Назад в СРСР», режисер Валерій Рожнов, кінокомпанія «Магнум». Роль — психолог Олександр.
  • 2011 — «Борис Годунов», режисер Володимир Мірзоєв, виробництво кінокомпанії «Парсуна». Роль — польський князь.
  • 2011 — Телесеріал «Павутина-5: Це така гра Фільм 1»: режисер Андрій Хрульов, виробництво компаній «Яуза-фільм», «Форвард-фільм», 4 серії. Роль — режисер Максим.
  • 2011 — «Бій з тінню 3D: Останній раунд», режисер Олексій Сидоров, виробництво компанії «Шаман-пікчерс». Роль — режисер телепрограми.
  • 2012 — «Снайпери: Кохання під прицілом». Роль — епізод[43];
  • 2014 — «По лезу бритви», режисер Сергій Кожевніков, роль — офіцер Вермахту Гайнц.

Режисер

[ред. | ред. код]
  • 2005 — «День поезії», вечори поезії на Таганці.
  • 2006 — «Лінії неба», драматичний спектакль.
  • 2006 — «Німецька сага», драматичний спектакль[44].
  • 2008 — культурні заходи на олімпіаді.
  • 2009 — Ювілейні вечори Олени Образцової.
  • 2012 — «Містерії Неаполітанської затоки», художній фільм.

Членство в організаціях

[ред. | ред. код]
  • з 2004 — Російська академія наук і мистецтв (РуАН).
  • з 2013 — Незалежна рада з прав людини (НРПЛ).

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]
Історія
  • Понасенков Е. Н. К вопросу о характере наполеоновских войн [Архівовано 28 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2001. М.: Изд-во МГУ, 2001. C. 209—212.
  • Понасенков Е. Н., Сироткин В. Г. Наполеоновские войны и русская кампания 1812 года // Эпоха наполеоновских войн: люди, события, идеи: Материалы IV научной конференции. Москва, 26 апреля 2001 г. М.: Музей-панорама «Бородинская битва» 2001. C. 44-76.
  • Понасенков Е. Н. Никто не трудится с усердием. Местная администрация на территории, занятой Великой армией. // Родина. 2002. № 8. C. 94 — 96.
  • Понасенков Е. Н. Размышления к юбилею: что мы знаем о войне 1812 года? // Эпоха наполеоновских войн: люди, события, идеи: Материалы V научной конференции. Москва, 25 апреля 2002 г. М.: Музей-панорама «Бородинская битва», 2002, с. 102—126.
  • Понасенков Е. Н. Экономические предпосылки кризиса тильзитской системы в России (1807—1812 гг.) и причины войны 1812 г. [Архівовано 6 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Экономическая история: Обозрение. Вып. 8. 2002. С. 132—140.
  • Понасенков Е. Н. Что такое бонапартизм? [Архівовано 28 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2002. М.: Изд-во МГУ, 2002. C. 196—199.
  • Ponasénkov E. N. Les problems des relations entre la Russie et l̕ Autriche dans le cadre de la direction européenne de la politique extérieur du tsar Alexandre I: 1801—1804. // Instruction. Culture. Société. La France et la Russie au debut du XIX-e siècle. Colloque international. Musée Historique d̕ Etat, Musée de L̕ Armée (France). Paris, 2002.
  • Понасенков Е. Н. О модернизации в изучении наполеоновских войн // Наполеон. Легенда и реальность. Материалы научных конференций и наполеоновских чтений. 1996 — 1998. — Москва : Изд-во Минувшее, 2003. — 444 с. — 500 прим. — ISBN 5-902073-16-2.
  • Понасенков Е. Н. Организация местного управления на территории, занятой Великой армией Наполеона в ходе кампании 1812 г. // Наполеон. Легенда и реальность. М.: Изд-во Минувшее, 2003. C. 64-81. (Материалы научных конференций и наполеоновских чтений 1996—1998.)
  • Понасенков Е. Н. Две модели реформирования Европы: Наполеон и Александр I // Заграничные походы русской армии 1813—1814 гг. и реформирование Европы / Отв. ред. А. М. Сахаров. — Москва : Институт российской истории РАН, 2015. — С. 27—36. — (Бюлл. Научного совета РАН «История международных отношений и внешней политики России»; Вып. 5) — 300 прим. — ISBN 978-5-8055-0276-8.
  • Понасенков Е. Н., Сакоян Т. А. Характер и цели антифранцузских коалиций // Мхитар Гош. 2015. Вып. 2 (43). С. 186—193.
Мистецтво і публіцистика

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Понасенков Евгений. Кто есть Кто. Русское издание. (Who's Who. Russian Edition). М.: Астрея, 2006. С. 319
  2. ↑ Независимый совет по правам человека создан: обращайтесь! [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]. МК.
  3. ↑ М. Уварова. Просто гений [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // «Огонёк», 2002, № 47.(рос.)
  4. ↑ Понасенков Е. Н. К вопросу о характере наполеоновских войн // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2001. М.: Изд-во МГУ, 2001. C. 209—212.(рос.)
  5. ↑ Анонс [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] книги на LiveLib.ru(рос.)
  6. ↑ Историк Евгений Понасенков: В войне 1812 года власть поимела россиян! [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.]: Интервью Дмитрию Быкову // «Собеседник № 34», 17 сентября 2012.(рос.)
  7. ↑ Доктор исторических наук А. Н. Сахаров о книге Е. Н. Понасенкова о 1812 годе. Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 20 травня 2017.
  8. ↑ Программа заседания: «Заграничные походы Русской армии 1813—1814 гг. и реформирование Европы» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Доклад в печати, Запис виступу [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.].(рос.)
  9. ↑ Понасенков Е. Н., Сакоян Т. А. Характер и цели антифранцузских коалиций // Мхитар Гош. 2015. Вып. 2 (43). С. 186—193.
  10. ↑ Публікації Є. Понасенкова [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті часопису «Квір»(рос.)
  11. ↑ Лекція про тайни Бородинської битви і кампанії 1812 року [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] на телеканалі «Дождь»(рос.)
  12. ↑ Понасенков Е. А. Гори, гори, моя Москва! // Коммерсант-Власть. 2010. 26 июля. [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  13. ↑ Разрешать ли однополые браки в России? Программа «Госдеп-3» на телеканале «Дождь» [Архівовано 27 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  14. ↑ Фильмы с Одри Хепберн (представляет Е. Понасенков) [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] // YouTube(рос.)
  15. ↑ Драматургія історії: Є. Понасенков у А. Лушникова, серія I [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  16. ↑ Баррикады. Радиостанция «Говорит Москва». 2015. 9 марта. В Госдуме предложили компаниям Кока-кола и Макдональдс присоединиться к западным санкциям [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] (видео [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.]).
  17. ↑ Роль православ'я в історії Росії [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  18. ↑ Ефір радіостанції «Говорить Москва». Тема — цензура і самоцензура, скасування спектаклю «Ісус Христос — суперзірка»(19.10.2016). Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 28 листопада 2016.
  19. ↑ Євгеній Понасенков пішов з ефіру на Радіо «Комсомольська правда».(рос.)
  20. ↑ Полная запись эфира КП [Архівовано 2 вересня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  21. ↑ ОТРажение. Лариса Ренар и Евгений Понасенков — об установке в России памятников Ивану Грозному и Иосифу Сталину [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  22. ↑ Понасенков Є. Інтерв'ю Д. Волчеку [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] на Радіо «Свобода», 08 жовтня 2016 року.(рос.)
  23. ↑ Плейлист «О религии и атеизме» [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.] // Youtube(рос.)
  24. ↑ Религия как явление истории // Youtube(рос.)
  25. ↑ Айрат Сагдатов. Ищите истину в искусстве [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Союз. Беларусь—Россия», № 330, 4 октября 2007 г.(рос.)
  26. ↑ Александра Акчурина. Москва. В Центре Мейерхольда представили спектакль о Гитлере [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // «Новая газета», 25.11.2007.
  27. ↑ 25 марта 2005 г. — Всемирный день поэзии [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Театра на Таганке(рос.)
  28. ↑ Линии неба на двух языках [Архівовано 11 лютого 2008 у Wayback Machine.] // Театр на телеканале «Культура», 30.01.2006.(рос.)
  29. ↑ Е. Кваскова. Люби меня по-французски [Архівовано 2008-03-12 у Wayback Machine.] // «Новые Известия», 1 февраля 2006 г.(рос.)
  30. ↑ С. Бирюков. Наши ноты — Пекину [Архівовано 7 вересня 2014 у Wayback Machine.] // «Труд», № 146, 8.08.2008.(рос.)
  31. ↑ Г. Авдеева, Л. Рощина. Культурная программа — важная составляющая современного олимпийского движения [Архівовано 01.12.2008, у Wayback Machine.] // «Голос Росії», 2.08.2008.
  32. ↑ Айрат Сагдатов. И тут запел даже Саша Овечкин [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Газета «Союз. Беларусь — Россия», № 374, 11 сентября 2008 г.(рос.)
  33. ↑ Поэзия судьбы. Зураб Соткилава. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 28 листопада 2016.
  34. ↑ Євгеній Понасенков [Архівовано 20 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Радіо КП(рос.)
  35. ↑ Татьяна Доронина / док. фильм Е. Понасенкова [Архівовано 19 грудня 2015 у Wayback Machine.] // YouTube
  36. ↑ Рафаэль Мартос Санчес — Raphael — Rafael Martos Sánchez. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 28 листопада 2016.
  37. ↑ «Неквартет». Е. Понасенков (тенор), В. Маркос (скрипка), С. Мильштейн (труба), М. Вульфсон (фортепиано) [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Afisha.ru(рос.)
  38. ↑ «Евгений Понасенков приглашает»: Зураб Соткилава [Архівовано 10 березня 2019 у Wayback Machine.] // Youtube(рос.)
  39. ↑ Неофіційний сайт Євгена Понасенкова [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  40. ↑ Канал здравого смысла: блог Евгения Понасенкова - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 13 березня 2023.
  41. ↑ Научно точно про украинский язык | Историк Евгений Понасенков. 18+
  42. ↑ Историк Понасенков о главных причинах провала Украины. 18+ (укр.), процитовано 16 квітня 2024
  43. ↑ «Снайпери: Кохання під прицілом» [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] на kino-teatr.ru(рос.)
  44. ↑ Спектакль Евгения Понасенкова «Немецкая сага» [Архівовано 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.], ТВ Культура.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Понасенков_Євген_Миколайович&oldid=44454541