Портал:Гідрологія
Гідрологія  Гідроло́гія (грец. Yδρoλoγια, від дав.-гр. Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос. гидрология, англ. hydrology, нім. hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфери Землі, явища і процеси, які в них відбуваються. Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери. Об'єктом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Дніпро́ (ⓘ; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич) — третя за довжиною й площею басейну річка Європи (після Волги й Дунаю), річка з найдовшою течією в Україні. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2 201 км; в межах України — 981 км. Площа басейну — 504 тис. км², з них в межах України — 291,4 тис. км²..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна термінологія   Рі́чище (ру́сло) — найбільш знижена частина річкової долини, якою відбувається стік води впродовж усього року. Утворюється внаслідок розмиваючої дії текучої води на підстилаючі породи. На формування річищ впливають кліматичні умови, геологічна будова та рельєф поверхні. Розміри і форма річища змінюється по довжині річки залежно від її водності, будови річкової долини. Русла великих річок мають ширину від кількох метрів до десятків кілометрів (наприклад, у пониззі Дніпра, Амазонки), при цьому глибина русла росте повільніше від його ширини. Уздовж русла глибокі місця (плеса) чергуються з мілкими (перекатами).::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані річки та струмки  Гори́нь (біл. Гарынь, давня назва — Горина) — річка в Україні та Білорусі. Права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва річки «Горинь» походить від староруського слова «горина» (гориста місцевість). У далекому минулому річка так і називалася Горина (бере свій початок між східними відногами пагористого пасма Вороняки, на висоті 345 м над рівнем моря). Довжина 659 км (у межах України — 577 км), площа водозабору 27700 км². Загальне падіння річки 218 м. Середній похил річки 0,33 ‰.::::::::::::::::читати далі |
Обрані водоспади та пороги  А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса. Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м. Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад. Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води. 9 жовтня 1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі |
Обрані озера та лагуни  Ейр — мілке, солоне, сезонне озеро в центрі Австралії в середині так званої «Западини озера Ейр». Коли наповнене, є найбільшим озером континенту. Рівень озера на 15 метрів нижче рівня моря. Середня площа близько 9,5 тис. км², у дощовий період до 15 тис. км². Озеро безстічне, періодично живиться водами рік Купер-Крік, Варбуртон і Фінк. Озеро названо на честь Едварда Ейра, першого європейця, котрий відкрив його в 1840. Озеро розташоване в пустелі в центральній Австралії, в північній частині штату Південна Австралія. Басейн озера Ейр є закритою улоговиною, нижня частина якої вкрита щільним засоленим шаром ґрунту — це ложе озера, що відкривається через сезонне коливання рівня води. Але навіть у сухий сезон в озері залишається трохи вологи, яка зазвичай збирається в невеликих озерцях, утворених на солоному дні озера. Під час сезону дощів річки з північного сходу Квінсленда течуть у бік озера. Від кількості опадів, які приносять мусони, залежить чи потрапить вода до озера і наскільки воно наповниться. На озері також бувають невеликі і середнього розміру повені через зливи, що випадають на прилеглих територіях..::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водойми  . Каунаське водосховище (лит. Kauno marios, дослівно «Каунаське море») — водосховище у Литві на річці Німан. Площа водойми становить 6350 га. Водосховище завдовжки 83 км та завширшки 3,3 км. Максимальна глибина — 22 м. Ємність 462,0 млн м³.  Створено в 1959 році після перекриття залізобетонною греблею заввишки 24,6 м і довжиною 150 м на річці Німан нижче міста Каунас. Забезпечує роботу Каунаської ГЕС, а також є нижнім басейном Круоніської ГАЕС. Коливання рівня становлять 4 м. На берегах створений парк, є яхт-клуб..::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водостоки
Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км. У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані частини океану
|
Обрані льодовики Льодовик Зему — найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км². Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти. Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа.::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічні списки |
 Категорії
|
Науково-дослідні гідрологічні експедиції
|
 Корисні шаблони
|
 Гідрологічні сайти |
Гідрологічна періодика
|
Добра стаття Теле́цьке о́зеро (Алтин-Коль, рос. Телецкое озеро, алт. Алтын Кӧл) — озеро в Росії, на території Республіки Алтай. Найбільше озеро Гірського Алтаю. Займає провідне місце в природно-заповідному фонді Росії. Має велике рекреаційне та туристичне значення міжнародного рівня. Озеро є частиною Алтайського заповідника. Телецьке озеро розташоване на висоті 434,9 м над рівнем моря. Воно знаходиться у величезній улоговині північно-східної частини гірської країни Алтаю на межі з Західним Саяном. Адміністративно відноситься до Турочацького та Улаганського районів Республіки Алтай Російської Федерації та знаходиться за 7 км на захід від кордону з Республікою Хакасією. Алтайська гірська система простягається на територію сусідніх країн, тому озеро розташоване неподалік від них. До кордону з Китаєм найбільше — 238 км, до Монголії — 202 км, до Казахстану — 185 км. Монголи називають озеро Алтин-Нор, китайці — просто Алтай..::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки в області гідрології Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів. Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис гідрології. Лімнологи Джордж Евелін Хатчинсон {англ. George Evelyn Hutchinson, 30 січня 1903 — 17 травня 1991) — англо-американський зоолог, член Королівського товариства. Відомий своїми дослідженнями прісноводних озер і вважається батьком американської лімнології. Народився в Кембриджі в Англії. Хатчинсон навчався в Школі Грешема, Холті (Норфолк) та Емануель Коледжі (Кембридж), університеті Кембриджа. Після двох років викладання в Університет Вітватерсранда в Південній Африці, він поступив на роботу до Єльського університету в 1928 році, де він викладав протягом наступних 43 років. Хатчинсон став громадянином США в 1941 році. У 1949 році Хатчинсон був обраний до Американської академії мистецтв і наук і в 1950 році до Національної академії наук Сполучених Штатів. У 1984 році він був нагороджений медаллю Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук. Нагороджений Премією Кіото в 1986 році.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Потамологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрологи штучних водойм та водостоків Лисогор Сергій Миколайович (27 листопада 1936 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 листопада 1936 року у місті Вінниці. Закінчив 1960 року географічний факультет Київського університету зі спеціальності «гідрологія суші», у 1967 аспірантуру. З 1968 року працює у Київському університеті: асистентом, з 1971 року старшим викладачем, з 1974 року доцентом кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології), у 1977—1980 роках заступник декана географічного факультету з навчальної роботи. Кандидатська дисертація «Дослідження динаміки берегів Київського водосховища» захищена у 1970 році. Викладає курси: «Загальна гідрологія», «Гідрологія суші», «Гідрофізика». У 1980–1982 роках був у Республіці Куба як радник декана географічного факультету Гаванського університету. Брав участь в експедиційних дослідженнях каскаду Дніпровських водосховищ (зокрема дослідженні динаміки берегів Київського водосховища).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Океанологи Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Геогідрологи та гідрогеологи Закревський Дмитро Васильович (27 жовтня 1929 року — 14 травня 2006 року) — український гідрохімік, гідрогеолог, доктор географічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 жовтня 1929 року в селі Гусачівка Обухівського району Київської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гляціологи Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914, с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981). Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідробіологи Сергій Миколайович Скадовський (*31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935). Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрофізики
|
Обраний життєпис гідрології. Інженери-гідрологи Анатолій Володимирович Огієвський (31 серпня 1894, Стародуб — 3 квітня 1952, Київ) — український гідролог, доктор технічних наук (з 1936 року), професор (з 1937 року), завідувач кафедри гідрології Київського гідромеліоративного інституту; один з основоположників гідрологічної школи в Україні. Племінник професора Василя Дмитровича Огієвського — вченого-лісівника, двоюрідний брат Володимира Васильовича Огієвського — вченого-радіотехніка, учень академіка Є. В. Оппокова… Досліджував режим річкового стоку, прогнозував водний режим річок України, виконував гідрометричні роботи. Разом з Є. В. Оппоковим та В. О. Назаровим розробив методи прогнозів висоти весняної повені Дніпра та його приток. Розробив макрогенетичну теорію формування стоку, запропонував методику визначення максимальних витрат талих вод за наявністю та відсутністю спостережень за стоком..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Астрогідрологи та космогідрологи Поль Мелькіор (фр. La baron Paul, Jacques, Léon, Camille Melchior; 30 вересня 1925 - 15 вересня 2004) — бельгійський астроном та астрогідролог. Закінчив Брюссельський університет. З 1949 працював в Бельгійській королівській обсерваторії в Уккле, з 1963 — також професор Лувенського університету. З 1959 — директор Міжнародного центру з вивчення земних припливів у Уккле. Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі |
Обрані гідрологічні пам'ятки Сфа́гнове боло́то Синя́к — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Мукачівського району Закарпатської області, на схід від села Синяк (урочище «Синяк»). Площа 1 га. Статус надано згідно з рішенням Закарпатського облвиконкому від 18.11.1969 року, № 414. Перебуває у віданні ДП «Мукачівське ЛГ» (лісництво ім. Морозова, кв. 13). Створена з метою збереження рідкісного для Карпат сфагнового болота, де зростають види рослин, занесені до Червоної книги України. .::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна література
}} |
 Нові статті
|
Джерела
[ред. код]| Чим Ви можете допомогти | Редагують зараз | ||
|
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Гідрологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті. |
| Сестринські проєкти і портали | ||
