Портал:Чернігівщина/Персони, пов'язані з Чернігівщиною/Архів
{{#switch: 3
|0=
Мосципанов Максим Климентович (бл. 1743 — бл. 1800) — провінційний український архітектор доби Гетьманщини (кінець 18 ст). Працював в чернігівських маєтках військового губернатора Петра Рум'янцева-Задунайського (1725-1796).
Напис прізвища в 18 столітті ще небув сталим, тому прізвище пишуть як Мосьципанов і Мосцепанов. У Олександра Оглоблина - Мосціпанов.Старший син у родині писаря Кролевецької сотні Клима Мосціпанова, який дослужився до чину бунчукового товариша (1781). Максим закінчив Чернігівський колегіюм. З 1759 - військовий канцелярист Малоросійської скарбниці у Глухові.
1763 - з дозволу Гетьмана Кирила Розумовського «опреділен в обученіе для націи малороссийской ... архітектуры», він потрапив до команди архітектора Андрія Квасова. У Квасова син кролевецького писаря опановував будівельну справу в 1763-1765.
Згодом (з 1766) удосконалював майстерність в школі Василя Баженова в Москві.:::::::::::::::: Докладніше
|1=
Кирило Григорович Розумовський (18 (29) березня 1728 - 9 (21) січня 1803) — український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1750-1764). Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал. Народився в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в сім'ї козака Григорія Розума. Старший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом Єлизавети Петрівни, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при царському дворі й домігся багатьох пільг для української старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила в Петербург, де він виховувався під опікою О.Сумарокова та І.Єлагіна. У 1743-1745 роках Кирило Розумовський навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом зі старшим братом був удостоєний графського титулу. Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у царському дворі. 1746 року одружується з родичкою цариці Катериною Наришкіною. 1746 року 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Ідучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року, і на Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою цариці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського.:::::::::::::::: Докладніше
|2=
Іва́н Петро́вич Ма́ртос (нар. 1754, Ічня, Прилуцький полк, Гетьманщина (нині Чернігівська область, Україна) — пом. 5 (17) квітня 1835, Петербург, Російська імперія) — український скульптор. Народився в 1754 році у місті Ічні (тепер Чернігівська область) в козацькій родині. Дядько Мартоса був сотником ічнянської сотні й добрим різьбярем. Відомо, що він різьбив іконостас ічнянської церкви та скульптури цього іконостасу. Тому перші кроки Іван Мартос міг пройти у себе вдома.
З 1764—73 навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв у Л. Роллана і Н. Жілле. Але найбільш його хист до скульптури сформувався за кордоном, у Римі, в майстерні славного Антоніо Канови. Працюючи там, Мартос багато малював під проводом Помпео Батоні та Рафаеля Менгса, велетнів західноєвропейського малярства доби класицизму.
В 1779 р. Мартос повернувся до Петербурга вже як справжній майстер, скульптор. Тому був призначений до Академії мистецтв у Петербурзі, був її професором (з 1794), а пізніше — ректором (з 1814). Більше ніж за півстоліття своєї праці Мартос залишив по собі в мармурі та бронзі велику кількість скульптур. :::::::::::::::: Докладніше
|3=
Петро́ Рум'я́нцев-Задуна́йський (4 (15) січня 1725 — 8 (19) грудня 1796), граф, російський державний діяч полководець, генерал-фельдмаршал. Відзначився у Семирічній війні 1756–1763, а особливо як командувач армії в російсько-турецьких війнах 1768–1774 (битви при Ларзі й Кагулі) й 1787–1792.
1764 року Рум'янцев-Задунайський був призначений президентом Малоросійської колегії й генерал-губернатором Лівобережної України. Офіційно він син денщика Петра І Олександра Рум'янцева і Марії Матвєєвої, онуки відомого російського дипломата Артамона Сергійовича Матвєєва (1625–1682).
Артамон Матвєєв служив в Україні, був прихильником дружніх стосунків з козацькою старшиною. В період визвольної війни в Україні стояв на позиціях приєднання України до Московії. Саме Матвєєв доклав зусиль до приєднання міста Київ у XVII ст. до підлеглих Московії міст України. Мав складні стосунки з нащадками царя Московії Олексія Михайловича і у 1676 році разом з родиною був у засланні на Півночі Московії. Трагічно загинув в Москві під час Стрілецького бунту.
Збереглися історичні перекази і плітки, що мати Рум'янцева Марія була однією з коханок царя Петра I. Аби приховати гріх і вагітність, її поспіхом видали заміж за денщика царя. Після народження дитини той отримав ім'я Петро на честь царя. Його хрещеною матір'ю була дружина Петра, імператриця Катерина I.:::::::::::::::: Докладніше