Портрети батьків (картина Дюрера)
«Портрети батьків Дюрера» (або «Батьки Дюрера з чотками») — загальна назва двох невеликих портретів батьків німецького художника Альбрехта Дюрера, написаних ним близько 1490 року. Портрети, що спочатку складали диптих, було розділено після 1588 року.
Портрети Альбрехта Дюрера старшого (1427—1502) і Барбари Дюрер (бл. 1451—1514) було створено на початку 1490-х років. У цей час художник закінчив своє учнівство у Міхаеля Вогельмута і збирався, завершуючи свою освіту, здійснити подорож. Портрети відомі тим, що художник, не прикрашаючи вигляду своїх батьків, показав ознаки старіння людини[1][K 2]. Автобіографічні нотатки Дюрера, які залишили відомості про нелегке життя батька і матері, свідчать про любов і повагу, які художник відчував до них. Портрети були створені Дюрером або для того, щоб показати майстерність художника батькам[2], або як подарунок, перед тим, як вирушити в поїздку для завершення навчання.
В наш час[коли?] портрет Дюрера старшого знаходиться в галереї Уффіці (Флоренція). Портрет Барбари Дюрер з 1925 року зберігається в Німецькому національному музеї (Нюрнберг)[3]. Зв'язок між двома роботами було встановлено 1977 року на підставі однакових розмірів картин, того, що вони обидві мають один інвентарний номер (19 — номер, під яким було зареєстровано диптих 1573/74 року в інвентарі Імґофа[K 3]), схожості в композиційній побудові, колориті[3]. Однак, можливо, що картина з Нюрнберга — рання копія втраченого оригіналу[4].
Портрет батька в цьому диптиху вважається роботою вищої якості[5] і визнаний «свідченням дивовижної глибини психологізму» вісімнадцятирічного художника. На флорентійській картині погано зберігся оригінальний авторський живопис, вона піддавалася поновлениям[6]. Портрет підписаний і датований з обох боків[7], це перший за часом підпис Дюрера монограмою AD[6]. Проте, ймовірно, дати і монограма були додані пізніше, і, можливо, не самим Дюрером[8]. На звороті портрета батька намальовано герби родин Дюрерів (відкриті двері — Дюрер старший народився в угорському селищі Ajtó, що німецькою означає «двері»)[4][9] і Хольперів (олень[10], значення герба неясне)[3], під крилатим мавром у червоному вбранні[11].
Барбара була дочкою нюрнберзького ювеліра Ієроніма Гольпера[de], у якого служив Дюрер старший[9]. Двоє чоловіків подружилися, а пізніше сорокарічний Дюрер одружився з Барбарою, якій було 15 років[8]. Подружжя, судячи з усього, жило у згоді. Приваблива, за свідченням сина[12], в молодості, до моменту написання портрета Барбара виглядала хворобливою жінкою віком за 40 років. Вона зображена в повороті три чверті на зеленому тлі. Наряд Барбари: червона сукня і білий головний убір одруженої жінки з довгим «хвостиком», перекинутим через плече, контрастує зі скромним темним костюмом чоловіка. Картина була обрізана зліва, при цьому порушено рівновагу композиції і видалена частина очіпка жінки[13].
До 1977 року анонімний жіночий портрет не пов'язувався з матір'ю Дюрера. Вперше таку гіпотезу висунула мистецтвознавиця Лотте Бранд Філіп[14]. Дослідник життя і творчості Дюрера Федя Анцелевскі погодився з висновками Лотте Бранд Філіп, відзначивши схожість жінки на портреті з рисунком 1514 року — єдиним підписаним портретом Барбари Дюрер, де художник зобразив матір у віці 63 років[15]. Порівнявши дзеркально відображений портрет 1490 року і малюнок 1514 Анцелевский визнав їх зображеннями однієї і тієї ж жінки[8].
Мистецтвознавець Юліан фон Фіркс зазначає, що Дюреру міг бути знайомий портрет графа Георга фон Левенштейна роботи Ганса Плейденвурфа[ru] через свого вчителя Міхаеля Вольгемута[K 4]. Цей портрет, один з прикладів зображення літнього чоловіка, у свою чергу, ймовірно, створено під впливом портрета кардинала Нікколо Альбергаті (1438), приписуваного Ван Ейку[1][16].
За припущенням Анцелевскі, портрети, ймовірно, були розділені десь між 1588 і 1628 роком, можливо, для продажу портрета батька Дюрера імператору Священної Римської імперії Рудольфу II[17].
- ↑ Портрет має декілька варіантів назви, в Уффіці він називається «Портрет батька художника».
- ↑ Дюрер уважно вивчав і фіксував вікові зміни в зовнішності своїх моделей, проте себе після автопортрета 1500 року зображував лише на задньому плані своїх творів або на невеликих малюнках.
- ↑ Представник нюрнберзької родини банкірів і купців. З Імґофами Дюрера пов'язували ділові і товариські стосунки.
- ↑ Вольгемут був вітчимом рідного сина Ганса Вільгельма.
- ↑ а б Von Fircks, 2011, с. 419.
- ↑ Thausing, 2003, с. 45.
- ↑ а б в Campbell Hutchinson, 2000, с. 238.
- ↑ а б Bailey, 1995, с. 36.
- ↑ Brand & Anzelewsky та 1978—1979, с. 14.
- ↑ а б Allen, 2005, с. 21.
- ↑ Fossi, 2004, с. 342—343.
- ↑ а б в Brand & Anzelewsky та 1978—1979, с. 5.
- ↑ а б Brion, 1960, с. 16.
- ↑ Allen, 2005, с. 22.
- ↑ Thausing, 2003, с. 46.
- ↑ Brand & Anzelewsky та 1978—1979, с. 12.
- ↑ Brand & Anzelewsky та 1978—1979, с. 10.
- ↑ Brand Philip, "The Portrait Diptych of Dürer's Parents," pp. 10–11
- ↑ Tatlock, 2010, с. 116.
- ↑ Hunter, John. «Who Is Jan van Eyck's ‘Cardinal Nicolo Albergati’?». The Art Bulletin, Volume 75, No. 2, June 1993. 207—218
- ↑ Brand & Anzelewsky та 1978—1979, с. 5—18.
- Allen J. Albrecht Dürer. — Whitefish, MT : Kessinger Publishing, 2005. — ISBN 0-7661-9475-2.
- Bailey M. Dürer. — London : Phaidon Press, 1995. — Т. 1. — ISBN 0-7148-3334-7.
- Brand Philip L., Anzelewsky F. The portrait diptych of Dürer’s parents // Netherlands Quarterly for the History of Art, Volume 10 / Borchert, Till-Holger (ed). — 1978—1979. — Т. 1. — P. 5—18.
- Brion M. Dürer. — London : Thames and Hudson, 1960.
- Campbell Hutchison J. Albrecht Dürer: A Guide to Research. — Garland, 2000. — ISBN 0-8153-2114-7.
- Fossi G. Uffizi: art, history, collections. — Giunti Editore, 2004. — С. 342—343. — 638 с. — ISBN 88-09-03676-X.
- Tatlock L. Enduring Loss in Early Modern Germany. — Brill Academic Publishers, 2010. — 116 с. — ISBN 9-0041-8454-6.
- Thausing M. Albert Durer: His Life and Work, Part 1. — Whitefish, MT : Kessinger Publishing, 2003. — ISBN 0-7661-5416-5.
- Von Fircks J. Albrecht Dürer the Elder with a Rosary // Van Eych to Dürer / Borchert, Till-Holger (ed). — London : Thames & Hudson, 2011. — ISBN 978-0-500-23883-7.