Перейти до вмісту

Потенціальне векторне поле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Потенціальне ве́кторне по́ле, у математиці — векторне поле, яке можна представити як градієнт деякої скалярної функції координат (потенціалу). Необхідною і достатньою умовою потенційності векторного поля є рівність нулю ротора поля.

У фізиці, що має справу з силовими полями, математичну умову потенційності силового поля можна представити як вимогу рівності нулю роботи при переміщенні частинки, на яку діє поле, по замкнутому контуру. Як потенціал поля в цьому випадку можна вибрати роботу з переміщення пробної частинки з деякої довільно вибраної початкової точки в задану точку (за означенням, ця робота не залежить від шляху переміщення). Наприклад, потенційними є статичне електричне поле, а також гравітаційне поле в ньютоновій теорії гравітації.


Нехай у -вимірному многовиді (можна навіть з ненульовою внутрішньою кривиною) задана система координат і потенціальне векторне поле з коваріантними координатами , яке представляється градієнтом скалярного потенціалу :

Покажемо, що необхідною і достатньою умовою потенційності є рівність нулю ротора поля:

Необхідність

[ред. | ред. код]

Якщо поле потенціальне, тобто виконується рівність (1), то при підстановці (1) в (2) одержуємо:

Але остання різниця дорівнює нулю в силу рівності мішаних похідних.

Достатність

[ред. | ред. код]

Нехай тепер у нас задано таке векторне поле, що його ротор скрізь дорівнює нулю, тобто справедлива рівність (2). Спробуємо побудувати для цього векторного поля такий скаляр , щоб виконувалась рівність (1).

Почнемо з розгляду властивості криволінійних інтегралів. Нехай ми маємо у многовиді криву , яка сполучає дві фіксовані точки і . Криволінійний інтеграл є функціоналом від кривої :

Обчислення варіації цього функціонала, проведені в статті Теорема Стокса дають:

Оскільки ротор за умовою скрізь дорівнює нулю, то і варіація функціонала (3) теж дорівнює нулю — отже цей функціонал є константою, яка на залежить від кривої (при фіксованих кінцях кривої і ). Отже криволінійний інтеграл (3) є просто функцією від двох точок — кінців кривої :

Зафіксуємо одну із точок многовиду, нехай для визначеності, це буде початок системи координат , тоді ми матимемо таке скалярне поле:

Нам тепер треба лише показати, що градієнт цього поля дорівнює .
Розглянемо дві близькі точки і . Проведемо з початку координат криву до точки , а потім продовжимо цю криву коротким відрізком , що іде від точки до точки . Продовжена крива сполучає початок координат з точкою . Отже:

і ми можемо записати приріст функції через інтеграл по відрізку:

Розглянемо координати точки . Нехай точка відрізняється від неї лише однією (хай першою) координатою , а решта координат зафіксовані. Тоді в інтегралі (8) (по відрізку вздовж першої координати) буде відмінний від нуля лише диференціал першої координати і ми одержимо простий визначений інтеграл

Поділивши асимптотичну рівність (9) на і переходячи до границі, маємо:

і аналогічно для решти координат. Формулу (1) доведено.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • А. Д. Тевяшев, О. Г. Литвин, Г. М. Кривошеєва, Л. В. Обухова, О. Г. Середа [Вища математика у прикладах та задачах.] Частина 2. Інтегральне числення функцій однієї змінної. Диференціальне та інтегральне числення функцій багатьох змінних. Стор. 263. Харків:2002.
  • Академія наук Української РСР. Фізико-математичні та технічні науки. Серія А. Випуски 1—6. Стор. 49-50. Київ:«Наукова думка», 1990.