Перейти до вмісту

Премія Тихо Браге

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Премія Тихо Браге (англ. Tycho Brahe Prize) присуджується Європейським астрономічним товариством щорічно починаючи з 2008 року на знак визнання піонерських розробок або піонерського використання європейських астрономічних інструментів, а також великих відкриттів, переважно зроблених на європейських інструментах[1].

Лауреати премії Тихо Браге

[ред. | ред. код]

Нижче наведено список лауреатів премії Тихо Браге[2]. Значком Нобелівська премія з фізики (1983) відмічені лауреати Нобелівської премії з фізики.

Рік Ім'я Досягнення
2008 Горан Шармер[sv] Він є одним із провідних фізиків Сонця з визначним досвідом у розвитку наземних спостережень Сонця[3].
2009 Франсуаза Комб[en] Вона виконала фундаментальну роботу в області динаміки галактик, міжзоряного середовища в позагалактичних системах, молекулярних ліній поглинання в міжгалактичному середовищі та темної матерії у Всесвіті[4].
2010 Реймонд Вілсон[en] Його глибокі теоретичні та практичні знання оптики та його бачення прагнення до оптичної досконалості привели його до концепції активної оптики, яка миттєво змінила світ великих телескопів: жоден великий телескоп більше не буде побудований без активної оптики[5].
2011 Майкл Перріман За його вирішальну роль у сприянні високоточній глобальній зоряній астрометрії з космосу, зокрема в розробці місії Гіппаркос[6].
2012 Райнгард Ґенцель Нобелівська премія з фізики (1983) На знак визнання його видатного внеску в європейську астрономію ближнього інфрачервоного діапазону шляхом розробки складних приладів і за новаторську роботу в галактичній і позагалактичній астрономії, яка привела до найкращих на сьогодні доказів існування чорних дір[7].
2013 Массімо Таренгі[it] На знак визнання його центральної ролі в розвитку об’єктів Європейської південної обсерваторії, що призвело до провідної ролі Європи в наземній астрономії[8].
2014 Антуан Еміль Анрі Лабейрі[en] На знак визнання його інноваційних концепцій і винаходів, які зараз широко використовуються в сучасних оптичних спостереженнях з високою кутовою роздільною здатністю
2015 Мішель Майор Нобелівська премія з фізики (1983) На знак визнання розвитку інструментів, яке призвело до відкриття першої позасонячної планети, що обертається навколо зорі сонячного типу, і до його провідної ролі в цій галузі протягом останніх двадцяти років
2016 Йоахім Трюмпер[de] На знак визнання його далекоглядного розвитку рентгенівського обладнання, від експериментів на повітряних кулях і відкриття циклотронних ліній, що дозволяють дослідити магнітне поле нейтронних зір, до його керування та активної наукової ролі в місії ROSAT.
2017 Бернар Делабр[d] На знак визнання його провідної ролі в оптичному проєктуванні астрономічних телескопів, камер і спектрографів за останні 40 років.
2018 Анджей Удальський На знак визнання його ролі як рушійної сили OGLE, одного з найуспішніших і найтриваліших досліджень змінності небесних об'єктів, які будь-коли проводилися. OGLE справив значний вплив на багато областей сучасної астрофізики.
2019 Гуї Моне[d] За фундаментальний внесок у розробку та впровадження тривимірної спектроскопії на оптичних та інфрачервоних телескопах, а також за його керівництво міжнародними інструментальними астрономічними програмами.
2020 Стефано Вітале[en] За керівництво місією LISA Pathfinder, яка з надзвичайною точністю продемонструвала технологію, необхідну для майбутньої космічного лазерного інтерферометра LISA, основною метою якого є спостереження низькочастотних гравітаційних хвиль у космосі[9].
2021 Френк Айзенгауер[en][10] За його керівництво інструментами SINFONI та GRAVITY на Дуже великому телескопі Європейської південної обсерваторії, які зробили революцію у вивченні екзопланет, надмасивних чорних дір і галактик з активним зореутворенням у ранньому Всесвіті.
2022 Жан-Люк Старк[d][11] За розробку нових методів астростатистики та інструментів аналізу з відкритим кодом, які дозволили оптимально використовувати астрономічні дані, отримані з європейських космічних і наземних приладів, що призвело до важливих відкриттів у позагалактичній астрофізиці та космології[12].
2023 Антон Цензус[en] За значні досягнення в інтерферометрії з наддовгою базою, які привели до перших зображень тіні чорних дір у галактиці M87 і в центрі нашої галактики[13].
2024 Франческо Пепе[d] За розробку та використання надстабільних спектрографів високої роздільної здатності, які зробили революцію у виявленні та описі екзопланет малих мас[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Tycho Brahe Prize. European Astronomical Society. Процитовано 21 грудня 2014.
  2. Tycho Brahe Prize. Homepage. European Astronomical Society. Процитовано 28 червня 2018.
  3. First Tycho Brahe Prize Awarded to Prof. Dr. Göran Scharmer (PDF). European Astronomical Society Press Release. Процитовано 31 травня 2012.
  4. Tycho Brahe Prize 2009 Awarded to French Astrophysicist (PDF). European Astronomical Society Press Release. Процитовано 31 травня 2012.
  5. Tycho Brahe Prize 2010 Awarded to ESO Telescope Designer. ESO Announcement. Процитовано 31 травня 2012.
  6. Tycho Brahe Prize to Prof. Michael Perryman (PDF). European Astronomical Society Press Release. Процитовано 31 травня 2012.
  7. Tycho Brahe Prize 2012 Awarded to Reinhard Genzel. ESO Announcement. Процитовано 31 травня 2012.
  8. 2013 Tycho Brahe Prize Awarded to Massimo Tarenghi. ESO Announcement. Процитовано 19 березня 2013.
  9. Tycho Brahe Medal. European Astronomical Society. Процитовано 2 серпня 2020.
  10. Frank Eisenhauer. www.mpe.mpg.de. Процитовано 11 травня 2022.
  11. Jean-Luc Starck (амер.). Процитовано 11 травня 2022.
  12. European Astronomical Society 2022 Prizes (PDF). European Astronomical Society. 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
  13. European Astronomical Society 2023 Prizes (PDF). European Astronomical Society. Процитовано 5 березня 2024.
  14. European Astronomical Society 2024 Prizes (PDF). European Astronomical Society. 5 березня 2024. Процитовано 5 березня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]