Приватне життя (фільм, 1982)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Приватне життя
Частная жизнь
Жанрдрама
РежисерЮлій Райзман
СценаристАнатолій Гребнєв
Юлій Райзман
У головних
ролях		Михайло Ульянов
Ія Саввіна
ОператорЕміль Гулідов
Валентин Пиганов
КомпозиторВ'ячеслав Ганелін
КінокомпаніяМосфільм
Третє творче об'єднання
Тривалість102 хв.
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1982
IMDbID 0083732

«Приватне життя» (рос. Частная жизнь) — художній фільм, знятий в 1982 році режисером Юлієм Райзманом. Головну роль виконує Михайло Ульянов.

Передостання картина Юлія Райзмана. Один з небагатьох радянських фільмів, висунутих на премію «Оскар» в номінації «Кращий фільм іноземною мовою». На 39-му Венеціанському кінофестивалі Михайло Ульянов удостоївся спеціального призу журі за виконання головної ролі.

Державна премія СРСР за 1983 рік.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Два підприємства реорганізували в одне, і колишній директор одного з них, Сергій Микитович Абрикосов (Михайло Ульянов), повинен піти на пенсію. Абрикосов уособлює сталінський тип керівника: він цілком присвячує себе роботі, саме робота є сенсом його життя. Жорсткий і вимогливий, він живе в ритмі своєї молодості, коли він був висунутий на посаду директора і в 20 років отримав перший орден.

Тепер, вийшовши на пенсію, Абрикосов виявляє, що поза роботою не може знайти собі місця в житті. І в родині, як виявилося, теж не все гаразд. Син — повна йому протилежність, не має серйозних прагнень в житті, полюбляє неробство і розваги. З дружиною (Ія Саввіна) у Сергія Микитовича немає спільних інтересів: вона поважає його, але між ними немає духовної близькості. У дочки від першого шлюбу теж свої нерозв'язні сімейні проблеми.

Поступово спільні переживання зближують Абрикосова з сім'єю.

Після повідомлення про призначення свого наступника, кандидатуру якого він вважав негідною, Абрикосов відправляється в міністерство, де дізнається про підготовку для нього пропозиції про призначення на нову посаду. Фінал фільму залишається відкритим і закінчується сценою: Абрикосова по телефону викликають в міністерство. Стоячи перед дзеркалом, він зав'язує краватку, і його рухи сповільнюються — він замислюється про щось своє. Кінознавець Нея Зорка, аналізуючи фінал, вважала, що, швидше за все, Абрикосов усвідомив, що все своє життя він витратив на якісь непотрібні і марні речі, що руйнували його день за днем[1]. Михайло Ульянов же припустив, що в будь-якому разі «це буде інша людина, людина, яка пережила трагічну перебудову свого внутрішнього світу»[2].

У ролях

[ред. | ред. код]
  • Михайло Ульянов — Сергій Микитович Абрикосов
  • Ія Саввіна — Наталя Іллівна, дружина Абрикосова
  • Ірина Губанова — Неллі Петрівна, колишній секретар
  • Тетяна Догілева — Віка, подруга сина Абрикосова
  • Олексій Блохін — Ігор
  • Олена Санаєва — Марина, дочка Абрикосова від першого шлюбу, лікар
  • Лілія Гриценко — Марія Андріївна, теща Абрикосова
  • Михайло Зімін — Андрій Захарович, начальник Абрикосова
  • Євген Лазарєв — Віктор Сергійович Петелін, новий керівник
  • Володимир Прохоров — Горюнов, колишній підлеглий Абрикосова
  • Олександр Воєводін — Микола
  • Валентина Брусниця
  • Олег Мокшанцев — Олексій, друг Абрикосових
  • Віктор Гордєєв — Сергій (немає в титрах)
  • Всеволод Санаєв — епізод

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Створення

[ред. | ред. код]
Хіба мало людей потрапили в таке становище, коли повалилася система? Одні зорієнтувалися, пристосувалися, інші — їх багато — не були готові до змін. Солідні люди, щасливі, хороші працівники … І нікому не потрібні. Трагедія непотрібності! Але це не соціальна і не тільки російська, а загальнолюдська трагедія.
— Михайло Ульянов

У своєму передостанньому проекті Юлій Райзман підняв важливу тему того часу і на ключову роль затвердив, хоча і неохоче, одного з найпопулярніших кіноакторів СРСР Михайла Ульянова. Неохоче — так як режисер «не любив знімати тих, хто багато грає в кіно». Як вважав Ульянов, випускаючи усі свої картини, включаючи і «Приватне життя», Райзман тонко відчував те, що завтра торкнеться багатьох.

Для цього образу Ульянову, якому на той момент не виповнилося й 55 років, був зроблений спеціальний «зістарювальний» грим, сивина на скронях. Актор зізнався, що працювати з Райзманом було легко: «Звичайно, у нього було заздалегідь ухвалене рішення, але він вислуховував іншу точку зору, легко погоджувався: „Спробуйте!“ — таким був вільним і так довіряв актору».

На ролі в картині пробувалися молоді артисти Альгіс Арлаускас і Олег Меньшиков[3]. Не був затверджений жоден з них: Арлаускас пішов до Леоніда Гайдая в «Спортлото-82», а Меньшиков — до Михайла Козакова в «Покровські ворота». Райзман був страшенно незадоволений і говорив, що «молодь ігнорує живого класика».

Відразу ж після прем'єри стрічки керівництво Венеціанського кінофестивалю оголосило про демонстрацію «Приватного життя» в одній з позаконкурсних програм. Ульянов ніяк не припускав, що історія про простого радянського пенсіонера зацікавить найважливіший світовий кіноогляд. Проте, на Лідо на фільм чекав великий успіх і кілька призів, які отримали сам Ульянов за виконання головної ролі і режисер Райзман «за артистичну та професійну співпрацю».

Фестивалі та премії

[ред. | ред. код]

Технічні дані

[ред. | ред. код]

Приватне життя, 1982, звичайний, кольоровий, 2801 м, 102 хв.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нея Зоркая. (февраль 2004). Сгустки истории. Портрет режиссёра Юлия Райзмана. Искусство кино. Процитовано 2013-6-2.
  2. ↑ Михаил Ульянов. Работаю актёром. — М.: Искусство, 1987.
  3. ↑ Антон Крайний. (11 декабря 2012). Звезду «Спортлото-82» безжалостно вырезали из фильмов. KM.ru. Процитовано 2013-6-2.
  4. ↑ С. Й. Юткевич (головний редактор) (1987). КИНО: Энциклопедический словарь (рос.) . Москва: Советская энциклопедия. с. 83.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Приватне_життя_(фільм,_1982)