Прижов Іван Гаврилович
| Прижов Іван Гаврилович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Псевдонім | Благовещенский  | |||
| Народився | 22 вересня (4 жовтня) 1827 Москва | |||
| Помер | 27 липня (8 серпня) 1885 (57 років) Петровський завод, тепер Петровськ-Забайкальський Забайкальського краю | |||
| Країна |  Російська імперія | |||
| Діяльність | письменник, публіцист, історик, етнограф | |||
| Alma mater | Перша московська гімназіяd | |||
| Мова творів | російська | |||
|
| ||||
 Прижов Іван Гаврилович у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Прижов Іван Гаврилович (* 22 вересня (4 жовтня) 1827, Москва — † 27 липня (8 серпня) 1885, Петровський завод, тепер Петровськ-Забайкальський) — російський письменник-публіцист, історик, етнограф.
Учасник революційного руху 60-х років XIX століття. У 1869 був заарештований і 1871 засуджений на 12-річну каторгу й довічне заслання в Сибір.
У 1869 році видав працю «Малоросія (Південна Русь) в історії її літератури з XI по XVIII століття»[1] (рос. Малороссия (Южная Русь) в истории её литературы с XI по XVIII век).
Літературну й наукову діяльність почав у кінці 50-х років. Перші твори надруковано 1860. Автор публіцистичних праць «Світла сторона поетичних стосунків природи і людини. Лірична поезія» (1862, опубл. 1958), "«Кобзарь» Тараса Шевченка" (1867), «Побут Малоросії за пам'ятками її літератури з XI по XVIII ст.» (1869— 85, опубл. 1958) та інших.
Листувався з Осипом Бодянським.
Через "революційність" Прижова, в офіційній радянській міфотворчості його прославляли як великого героя та "друга україни". в Українській радянській енциклопедії у статті про Прижкова за авторством О. Р. Мазуркевича навіть додали липу про те, що його працю 1869 року «Малоросія (Південна Русь) в історії її літератури з XI по XVIII століття»[1] (рос. Малороссия (Южная Русь) в истории её литературы с XI по XVIII век) було нібито перекладено українською мовою Іван Нечуй-Левицький.[2] Насправді ж це липа, й українською мовою цю працю Прижова переклав Наталь Вахнянин того ж, 1869 року, у III річнику львівського журналу «Правда»,[3] а не Іван Нечуй-Левицький.
И. Прижов. Малоросия (Южна Русь) и история іі літератури. Подав перекладом: Наталь Вахнянин // «Правда». 1869. Рочник III. С. 36-44[3]
Прижков видав «Лист до громади» адресований до українського народу, де звернувся з революційною прокламацією (українською мовою: газета Колокол, 1870).[2]
- ↑ а б Малоросія чи Південна Русь (термін для України в російській історіографії)
- ↑ а б Прижов Іван Гаврилович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ а б И. Прижов. Малоросия (Южна Русь) и история іі літератури. Подав перекладом: Наталь Вахнянин // Правда. 1869. Рочник III. С. 36-44
- Прижов Іван Гаврилович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 320.