Очікує на перевірку

Прокудо Віталій Стефанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віталій Стефанович Прокудо
Народився19 листопада 1920(1920-11-19)
Азарівка
Помер1995(1995)
Alma materДрогобицький педагогічний інститут
Полтавський педагогічний інститут
Військове званнякапітан
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За відвагу»
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1979

Віталій Стефанович Прокудо (19 листопада 1920, Азарівка — 19 листопада 1995, Дніпропетровськ) — музейний працівник, дослідник історії Другої світової війни.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 19 листопада 1920 року в селі Азарівці (тепер Стародубського району Брянської області Росії) в родині сільських вчителів. Після закінчення 7-ми класів школи у рідному селі, працював машиністом-дизелістом на фабриці «Волна революции», а потім «Красный гвоздильщик» в Новозибкові, одночасно навчався у вечірній школі. 1938 року вступив на заочне навчання до Московського інституту іноземних мов, а через рік до Воронезького стоматологічного інституту, але в листопаді того ж року був призваний на службу до лав Червоної армії[1].

Служив у складі 135-го окремого зенітного артилерійського дивізіону 169-ї стрілецької дивізії. Брав участь у Другій світовій війні. У складі 18-ї армії воював в районі Вінниці, Умані, захищав Херсон та Запоріжжя. В боях на Хортиці, на посаді старшого стереоскопіста батареї, був поранений. У 1942 році воював на Дону та Північному Кавказі (в районі П'ятигорська, під Моздоком та Владикавказом). Під час наступальних боїв у 1943 році призначений командиром 85 мм гармати 383 ОЗА дивізіону, потім став командиром взводу управління дивізіону 8-го корпусу ПВО 4-го Українського фронту. Брав участь в боях на Міус-фронті та на річці Молочній. 1944 року направлений на навчання у військово-зенітне училище, яке знаходилось у Баку, а потім в Севастополі. В 1946 році повернувся в свою військову частину, служив командиром вогневого взводу, старшим офіцером батареї, а у вересні 1948 року отримав призначення у Дніпропетровське артилерійське училище, яке дислокувалось на той час в Полтаві. Під час служби в училищі 1954 року закінчив Дрогобицький педагогічний інститут, а декілька років пізніше вступив на історичний факультет Полтавського педагогічного інституту який закінчив у 1961 році. 5 листопада 1960 року, в чині капітана, був звільнений у запас з лав Радянської армії[1].

З 1963 по 1986 рік працював старшим науковим співробітником Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького. Працював з архівами Міністерства оборони, літературою та свідками-учасниками оборони Дніпропетровська, форсування Дніпра, які на той час були мало досліджені. За тридцять років роботи у музеї надрукував майже 50 науково-популярних статей у пресі. Автор екскурсії по музею і науковий консультант діорами «Битва за Дніпро»[2].

Помер у листопаді 1995 року[1].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • У священных реликвий // Днепровская правда. 1970.- 10 февраля
  • Священні реліквії Великої Вітчизняної війни // Наш край: Збірник статей. – Дніпропетровськ: Промінь, 1971. –С. 115-125
  • Десантом командовал Платонов // Днепровская правда. 1971. – 4 декабря
  • Бессмертный подвиг; На огненном плацдарме; Один против четырнадцати; И штыком, и гранами; Плечом к плечу; Ураганным огнем; Связь через Днепр действует; Сестричка Люба; Политрук впереди; Боевой счет Атлисмекова; И дрогнули Фердинанды; 12 контратак; Радист в рукопашной// Днепр вечерний. 1974. – 17 октября
  • Диорама «Битва за Днепр». Буклет. Днепропетровск: Промінь, 1-е видання — 1976; 2-е видання – 1977
  • Пам’ять про полеглих, пам’ять про живих // Зоря. 1976.- 20 березня
  • Бессмертие коммуниста // Днепр вечерний. 1978. – 1 лютого
  • Днепропетровский исторический музей имени Д. И. Яворницкого: Путеводитель. – Днепропетровск: Промінь, 1979. –С. 96-116. [У співавторстві з Г. Ф. Ватченко, Л. П. Єліновою та інш.]
  • Зарницы 1941 года // Правда Украины. 1980. — 19 апреля
  • Обеліски на плацдармах // Зоря. 1983.- 19 липня
  • Днепропетровский исторический музей имени Д. И. Яворницкого: Путеводитель. Днепропетровск: Промінь, 1984. –С. 96-117. [У співавторстві з Г. Ф. Ватченко, Л. П. Єліновою та інш.]
  • Гремела атака и пули свистели // Днепр вечерний. 1994. – 25 октября

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. Архів оригіналу за 30 квітня 2022. Процитовано 19 лютого 2020.
  2. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  3. Память народа(рос.)