Пропаганда війни
Пропага́нда війни́ — злочин міжнародного характеру, розповсюдження відкритих закликів в засобах масової інформації і публічних виступах окремих осіб до нападу за допомогою збройних сил на інші держави. Пропаганда війни заборонена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1947 році під страхом кримінального покарання.
Міжнародною спільнотою пропаганда агресивної війни визнана як кримінальний злочин проти миру і безпеки людства, який порушує як міжнародне, так і внутрішнє кримінальне законодавство країн. Ці злочини несуть загрозу не конкретній людині, а людській спільноті, довкіллю, порушують правила людського співіснування. Вони караються не тільки законами певної країни, а й міжнародним законодавством. Це пропаганда війни, планування та ведення війни, застосування зброї масового знищення, піратство, створення злочинної організації, бандитизм, терористичний акт тощо[1].
Після закінчення Другої світової війни, 3 листопада 1947 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято резолюцію № 110 про «Заходи, які повинні бути прийняті проти пропаганди і розпалювачів нової війни». Зокрема в ній зазначено, що в Статуті ООН народи висловили їх рішучість позбавити прийдешні покоління від лиха війни, які двічі принесли людству невимовне горе, проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди. Беручи до уваги, що Статут також вимагає розвитку загальної поваги до основних свобод, у тому числі до свободи слова, і дотримання їх, причому всі члени зобов'язалися вживати спільні і самостійні дії для такого дотримання основних свобод: «Генеральна Асамблея засуджує будь-яку форму що ведеться в будь-якій країні пропаганди, що має на меті або здатної створити або посилити загрозу миру, порушення миру або акт агресії» [2].
Згідно зі статтею 1 Статуту ООН, Організація Об'єднаних Націй переслідує цілі:
|
Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру і проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, залагоджування чи розв'язання міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру[3]. | 
|
У 1950 році Нюрнберзький трибунал визначив злочини проти миру у VI Нюрнберзькому принципі. Цей принцип встановлює, що «Злочини, які караються за міжнародним правом, це зокрема злочини проти миру:
- планування, підготовка, розв'язання або ведення агресивної війни або війни внаслідок порушення міжнародних угод та договорів;
- участь в загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких з дій, згаданих вище».
Відповідно до вимог Статуту ООН, національне кримінальне право майже усіх країн світу містить заборону на агресивну воєнну пропаганду. Зокрема це відображено у статтях 436 і 437 Кримінального кодексу України — «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни», «Пропаганда війни».
Стаття 436 Кримінального кодексу України говорить: Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
- ↑ Як правильно: «злочин проти людяності» чи «проти людства»
- ↑ Резолюція 110 (II) Генеральної Асамблеї ООН "Заходи, що повинні вживатися проти пропаганди та розпалювачів нової війни. Архів оригіналу за 28 жовтня 2015. Процитовано 20 червня 2015.
- ↑ (рос.) Повний текст Статуту ООН російською мовою
- О. В. Задорожній. Війни пропаганда // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Пропаганда війни // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 840. — ISBN 978-966-937-261-1.
- Заборона пропаганди війни // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Пропаганда війни // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Володимир Канцір, Христина Олійник. Іноземний досвід регламентації кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. — Том 7. — № 1. — С. 191–196.
|
Це незавершена стаття про злочинність. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |