Прочанин до св. місць Києва, 1870-ті рр. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жан Жак Елізе Реклю, 1880Сучасна православна прочанка, Києво-Печерська лавра, 2011 рік
Термін «паломництво», «паломник» як вважають філологи, походить від слова «пальма» (від лат.palma) — «пальма», «пальмова гілка» — гілки цього дерева (слугували їм у дорозі парасолями) привозили перші християни-паломники, які побували на Святій Землі під час свята «Вхід Господній в Єрусалим», адже під час тріумфального входу Ісуса Христа в Єрусалим віряни усипали Його шлях гілками пальми. В Україні та на Росії це свято отримало найменування «Вербна неділя».
Надалі «паломниками» (або прочанами) стали називати й тих релігійних мандрівників, які не залишали меж своєї країни. Слов'янське слово аналогічне лат.palmarius, palmatus («паломник»), утвореному від palma.[1].
Слово прочанин пов'язане з [про́чка] «чужина; виселення», пріч «геть», і семантично зближене з про́ща «паломництво, богомілля».[2]
Традиції паломництва йдуть корінням в глибоку стародавність. В Індії люди з давніх часів здійснювали поїздки у святі місця, наповнені енергією того чи іншого божества.
У Стародавній Греції паломники з різних куточків країни приїжджали в Дельфи до віщунки Піфії, що жила в храмі, для отримання прогнозів. В Середні століття паломництво отримало широке поширення. Мандри пілігримів в Палестину почалися вже в III ст. н. е. При імператорі Костянтині були зведені храми в Єрусалимі, наприклад Храм Гробу Господнього.
В XV ст. для паломників з Європи були розроблені спеціальні маршрути, або «дорожники», від берегів Рони до річки Йордан. Однак, найперші путівники для паломників, або «ітинерарії», були написані грецькою мовою у Візантії ще в VIII ст. Найпопулярнішим серед пілігримів був ітинерарій «Коротке сказання про міста та країни від Антіохії до Єрусалиму, а також Сирії, Фінікії і про святих місцях Палестини», який написав візантієць Йоан Фока[en] в XII ст.
На території України є величезна кількість релігійних споруд, які вирізняються історико-культурною та сакрально-мистецькою привабливістю. Сакральні об'єкти можна відвідувати протягом цілого року незалежно від погодних умов, віросповідання, політичних амбіцій тощо.
Релігійний туризм, як науковий напрям, потребує теоретичного підґрунтя, розробки методичної бази. Практично вже назріли потреби видання картографічної та сувенірної продукції, буклетів, спеціалізованої літератури про сакральні об'єкти для туристів. Власне тому формування методологічних основ релігійного туризму є актуальними[джерело?].
Про сакральну географію чи географію релігії почали говорити у 90-х роках XX ст. у зв'язку з демократичними змінами в країні: отриманням громадянами свободи слова і зняттям табу з релігійної діяльності. Водночас з огляду на підвищення рівня релігійної свідомості населення, що виражається у дедалі більшій кількості людей, які відвідують сакральні об'єкти, є потреба організації релігійно-туристичної (чи сакрально-туристичної) діяльності. Релігійний туризм на сучасному етапі переживає становлення, і науковці, зокрема А. Ковальчук, зазначають про невеликий доробок науково-теоретичної бази релігійного туризму та паломництва в Україні, необхідність її формування географами і релігієзнавцями, потребу розробки понятійно-термінологічного апарату тощо.
У світі виділяються декілька головних макрорегіонів паломництва:
Духовне паломництво, із філософської постмодерністської точки зору, протиставляється класичній формі наративу, яку передбачено у слові «дорога», що має початок, середину та кінець. Паломництво не має ні визначеного початку, ні визначеного кінця. Воно розпочинається у «середині речей», вказуючи на зв'язки з минулим та майбутнім[3].
Заохочення паломництва в Україні здійснюють церкви. Багато вірян мріють відвідати священні місця:
Паломницький центр "Святині України": Організовує поїздки до найвизначніших святинь країни, включаючи Унівську лавру та Почаївську лавру. Центр займається організацією поїздок до найвизначніших святинь, зокрема до Почаївської лаври, Києво-Печерської лаври, Святогірської лаври та багатьох інших. Вони забезпечують паломникам комфортні умови подорожі та супровід досвідчених гідів. Особливості:
Організація групових та індивідуальних поїздок.
Тематичні маршрути, що охоплюють релігійні об'єкти Західної, Центральної та Східної України.
Можливість участі в святкових богослужіннях і хресних ходах.[1]
Патріарший паломницький центр УГКЦ: Пропонує маршрути як по Україні, так і за кордон, зосереджуючись на греко-католицьких святинях. Цей центр орієнтований на греко-католицьку громаду та організовує поїздки як по Україні, так і до міжнародних святинь. Особливості:
Основні маршрути: Унівська лавра, Зарваниця, храм Святого Юра у Львові.
Зарубіжні подорожі: до Ватикану, Лурду, Фатіми та інших святинь.
Організація духовних зустрічей, молодіжних паломництв та реколекцій.[2]
Паломницький центр "Еффата": Організовує духовні подорожі як по Україні, так і до зарубіжних святинь, а також підтримує благодійні ініціативи. Організація пропонує подорожі як Україною, так і за її межами. Значна увага приділяється духовному супроводу паломників. Особливості:
Паломництва до святинь України: Зарваниця, Почаїв, Лавра Святого Онуфрія.
Благодійні акції для підтримки малозабезпечених паломників.
Паломницький центр "Рафаїл": Проводить паломницькі подорожі до святинь України, таких як Зарваниця, та організовує міжнародні маршрути. Центр пропонує широкий вибір подорожей до святинь України, а також міжнародні маршрути. Відомий своєю активною участю в організації великих хресних ходів. Особливості:
Українські маршрути: Зарваниця, Унівська лавра, Почаїв.
Зарубіжні подорожі: паломництва до Італії, Польщі, Латвії, Меджугор’я.
Організація подій для родин, молоді та людей старшого віку.[4]
Львів є важливим центром релігійного туризму та паломництва, адже місто славиться своєю багатою духовною спадщиною, численними храмами різних конфесій та релігійною толерантністю. Львів приваблює паломників не лише з України, а й з-за кордону, пропонуючи можливість відвідати святі місця, брати участь у богослужіннях та пізнати релігійну культуру.[4]
Значення паломницького туризму для Львова
Розвиток паломницького туризму сприяє збереженню культурної та духовної спадщини міста. Цей вид туризму приваблює тисячі відвідувачів щороку, допомагаючи популяризувати Львів як міжнародний центр духовності. Важливим є також те, що паломницькі маршрути поєднують духовну складову із культурно-історичною, що дозволяє відвідувачам глибше зрозуміти унікальність регіону.[5][5]
Найбільш відвідувані релігійні об'єкти у Львові:
Свято-Успенська Унівська Лавра [6]Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставус. Унів, Львівський район
Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу – чоловічий ставропігійний монастир, що підлягає Главі УГКЦ, керується Кодексом Канонів Східних Церков та монашим “Типіконом”, укладеним Митрополитом Андреєм (1865-1944) та блаженним архимандритом Климентієм (1869-1951) Шептицькими на основі уставів Студійської традиції та інших древніх іночеських уставів. У правовідносинах з державою монастир керується Статутом релігійної організації відповідно затвердженим державними органами.
Це єдиний греко-католицький монастир в Україні, який має статус лаври — найвищий статус для монастиря, що підкреслює його значення та велич.
Історія храму сягає початку XIV століття, часів Галицько-Волинського князівства. Спочатку монастирем опікувались литовські князі з династії Гедиміновичів, але після спустошення татарськими набігами його було відновлено шляхтичем Олександром Ваньком Лагодовським, який, за легендою, зцілився в джерелі на території монастиря. Розквіт Унівської Лаври тісно пов'язаний із родом Шептицьких, а митрополит Андрей Шептицький відіграв ключову роль у відродженні чернечого життя.
Серед святинь Лаври — Унівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигитрії та копія Туринської плащаниці. На території обителі варто відвідати церкву Успіння Пресвятої Богородиці, дерев’яну церкву блаженних Климентія і Леонтія, а також піднятися на Чернечу гору. Тут збереглися залишки фундаменту давнього храму, звідки відкривається мальовничий краєвид на село.
Крехівський монастир святого Миколая Отців ВасиліянКрехівський монастир святого Миколая Отців Василіян [7]
с. Крехів, Львівський район
Монастир, заснований у XVII столітті, є видатною пам’яткою архітектури національного значення. Його історія починається з двох ченців Києво-Печерської лаври — Іоїла та Сильвестра, які оселилися на горі Побійній. Там вони створили келії, а на вершині збудували дві каплиці: Покрови та Петра і Павла. Згодом скеля, де вони жили, отримала назву Скала Іоїла.
У XVIII столітті Крехів став відомим центром паломництва, який відвідували прочани з України, Греції, Криту та інших країн. Серед видатних гостей монастиря були гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, а також митрополит Петро Могила. Сьогодні монастир святого Миколая залишається значущою святинею для греко-католиків.
На території монастиря варто:
Пройтися Хресною Дорогою, яка є частиною комплексу;
Відвідати церкву Преображення Господнього та дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці;
Оглянути фортифікаційні мури, в’їзну браму та вежу-дзвіницю;
Відвідати цілюще джерело Богородиці та скельно-печерні комплекси.
Особливою частиною відвідування стане дегустація монастирських смаколиків, які виготовляють ченці й пропонують у монастирській крамниці.
У Крехівському монастирі виготовляють шоколад, масло та сир за авторськими рецептами. Смаколики створюють самі монахи. В процесі приготування використовують лише натуральні складники.
Утім треба пам’ятати, що Крехівський монастир – це місце, куди передусім варто їхати не лише по смачні продукти. Щороку сюди прибувають прочани, щоб відшукати внутрішню гармонію та побути наодинці з Богом. Люди мають можливість навіть пожити при монастирі. Для цього на території є спеціальний гостьовий будинок.
Паломницька галузь (індустрія) дозволяє задовольняти духовно-суспільні потреби населення та є ефективною в економічному плані. Розвиток паломництва досягається через:
стимулювання підприємницької активності в цій сфері;
залучення інвестицій;
забезпечення належного рівня розвитку соціальної та інженерної інфраструктур паломницьких місць;
підготовку кадрів;
екологічну безпеку;
створення належних умов для паломників;
забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону.
Розвиток паломницької галузі дозволяє:
розширювати зайнятість населення;
реалізовувати соціальні потреби держави на оздоровлення і відпочинок населення;
Ших Ю. А., Огірко І. В. Віртуальне паломництво — інтернет технології для задоволення духовних потреб. Поліграфія і видавнича справа. Львів. УАД. № 2 (58). 2012. с.77-81.
↑Смаль, Ігор (2010). Географія туризму та рекреація: Словник-довідник (українська) . Тернопіль: Навчальна книга - Богдан. с. 87. ISBN978-966-10-0281-3.
