Перейти до вмісту

Прощавай, зброє (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Прощавай, зброє»
англ. A Farewell to Arms
Обкладинка оригінального видання
Жанрвоєнний романd Редагувати інформацію у Вікіданих
ТемаПерша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторЕрнест Гемінґвей
Моваанглійська
Опубліковано1929
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
ПерекладВолодимир Митрофанов, Віктор Морозов
CMNS: Цей твір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Прощавай, зброє»  (англ. A Farewell to Arms) — роман американського письменника Ернеста Гемінґвея, що побачив світ 1929 року. Тема твору — кохання під час трагічних подій Першої світової війни. Роман багато в чому є автобіографічним, адже Гемінґвей служив на італійському фронті, був поранений і лікувався в госпіталі в Мілані, де у нього був роман з медсестрою[1].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Американський архітектор Фредерік Генрі потрапляє добровольцем в італійську армію (що воює проти Австро-Угорщини) на фронт Першої світової війни. Він служить командиром транспортного відділення санітарної частини в званні лейтенанта.

Все, що побачив Генрі на передовій, змінює його ставлення до війни. Його ставлення до життя також змінюється після того, як він вперше в житті закохується — в англійку Кетрін Барклі, з якою його познайомив його друг Рінальді. Під час бою Фредерік отримує поранення в коліно і потрапляє до госпіталю, де за ним доглядає Кетрін.

Зрештою, після серії поразок союзницьких армій і відступу Генрі дезертирує з армії, щоб не стати жертвою безглуздих звинувачень італійської польової жандармерії в шпигунстві через свій американський акцент. Він разом із коханою нелегально тікає до Швейцарії, де, як їм здається, знаходиться порятунок від жорстокості світу і безглуздих вбивств. Там вони знаходять спокій і притулок від жахів війни.

Але омріяне щастя виявляється недовгим — Кетрін Берклі, яка ще в Італії завагітніла від Фредеріка, помирає від пологового ускладнення у швейцарському госпіталі. Їхній хлопчик народився мертвим.

Роман закінчується тим, що Фредерік попрощавшись із тілом коханої, прямує до готелю.

Персонажі

[ред. | ред. код]

Основні

[ред. | ред. код]
  • Фредерік Генрі — американський доброволець в італійській армії, лейтенант, головний герой;
  • Міс Кетрін Барклі — кохана Генрі, шотландка, що працює медсестрою в італійській армії;
  • Лейтенант Рінальді — італійський військовий хірург;
  • Молодий священник — друг Генрі;
  • Гелен Ферґюсон — медсестра, колега та подруга Кетрін;

Другорядні

[ред. | ред. код]
  • Манера — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Пассіні — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Ґавуцці — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Ґордіні — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Бонелло — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Луїджі Піані — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Бартоломео Аймо — водій санітарної машини в підпорядкуванні Генрі;
  • Жоржетті — сусід Генрі у санітарному вагоні;
  • Місіс Вокер — медсестра в американському госпіталі в Мілані;
  • Міс Ґейдж — медсестра в американському госпіталі в Мілані;
  • Міс Ван Кемпен — завідувачка американського госпіталю в Мілані;
  • Лікар Варелла — міланський хірург у чині капітана;
  • Лікар Валентіні — інший міланський хірург у чині майора;
  • Матрдотель Жорж — кельнер в закладі «Ґран Італія»;
  • Старий Меєрс — знайомий Генрі, що займається ставками на кінних перегонах;
  • Місіс Меєрс — дружина містера Меєрса;
  • Етторе Моретті — італієць з Сан-Франциско, що служить в італійській армії;
  • Кровел Роджерс — солдат поранений в очі від вибуху снаряду;
  • Ральф Сіммонс (Енріко Дель Кредо) — співак-невдаха;
  • Едґар Сандерс — другий тенор;
  • Мак-Адамс — віце-консул;
  • Граф Ґреффі — знайомий Генрі, 94-х річний дипломат, що грає в більярд;
  • Пані Ґуттінґен — співвласниця швейцарського будиночку де живе Генрі з Кетрін;
  • Пан Ґуттінґен — чоловік пані Ґуттінґен, співвласник будиночку;

Історія створення та публікації

[ред. | ред. код]

У написанні роману Ернст Гемінґвей надихався власним життєвим досвідом. Він служив водієм санітарної машини під егідою Червоного хреста на італійському фронті Першої світової війни, а також був поранений в коліно. Натхненням до Кетрін Барклі послужила медсестра Агнес фон Куровскі, що лікувала пораненого Гемінґвея, однак їх роман, на відміну від книги, не склався.

Пілотка медбрата, що належала Гемінґвею.

За словами автора, писати цей твір він почав зимою напочатку 1928 року і вже у вересні завершив перший чорновий варіант. Однак згодом, протягом осені та наступної зими він переписав чорновик і готову до публікації книгу закінчив весною 1929 року в Парижі[2]. У передмові до видання 1948 року, він пише, що окрім Парижу, над цим романом він також працював у таких містах: Кі-Вест (Флорида), Піґґоті (Арканзас), Канзас-Сіті (Міссурі), Шеридан (Вайомінґ) та закінчив перший чорновий варіант біля Біґ-Горну (Вайомінг)[2]. Довгий час він змінював закінчення роману, в інтерв'ю 1958 року автор сказав, що 39 разів переписував фінал, перш ніж залишився задоволеним[3]. Однак у 2012 році на основі збережених рукописів внук письменника Шон Гемінґвей підготував повне літературознавче видання роману, куди потрапило 47 виявлених ним закінчень твору[3].

Вперше роман було опубліковано частинами, з травня по жовтень 1929 року в журналі «Scribner's Magazine», за унікальну можливість публікації видавці заплатили автору 16 000 доларів, що є найбільшою сумою, яку цей журнал комусь платив протягом своєї історії[4]. Окремою книгою роман було видано у вересні 1929 накладом в 31 000 примірників, перші 500 з яких Гемінґвей сам підписав. За перший рік з додруком накладу було продано близько 100 000 примірників[4].

Цензура

[ред. | ред. код]

Редактори журналу, де спершу частинами виходив роман, побоюючись реакції громадськості та рекламодавців цензурували ненормативну лексику замінюючи слова на тире, або більш м'які аналоги[5]. Незаважаючи на це у червні 1929 року місцева влада Бостону наклала заборону на поширення журналу «Scribner's Magazine», причиною було названо зображення порнографічних сцен дошлюбних стосунків та інші неприйнятні матеріали[6]. У публікації роману окремою книгою у вересні 1929 було повернуто частину вилучених раніше фрагментів оригіналу, але до деяких нецензурних виразів і далі застосовувались тире[5]. Ще жорстокішою було британське видання книги у тому ж 1929 році, де редактори вилучали навіть частини діалогів[5].

Одразу з моменту публікації твір було заборонено у фашистській Італії. Владі неподобалося зображення ганебного відступу італійської армії після програшу в битві при Капоретто Першої світової, а також загальний пацифіський тон твору[7]. Окрім того, як одна з неофіційних причин називається особиста неприязнь Беніто Муссоліні до Ернеста Гемінґвея, які були знайомі, оскільки останній брав у дуче інтерв'ю в 1923 році, а потім висміяв всю його політику та режим[7]. Незважаючи на заборону у 1943 році письменниця та журналістка Фернанда Півано підпільно переклала роман італійською, за що була заарештована. Заборону в країні було скасовано лише 1948 року[7].

Також твір був серед спалених у 1933 році нацистами книг в Третьому Райху, з відповідною подальшою забороною в країні, а також у 1939 році заборонений в Ірландії[8]. У 1974 твір було заборонено в шкільних бібліотеках округу Даллас, штат Техас, а в 1980 аналогічно в бібліотеках міста Верона, штат Нью-Йорк, за сексуальні сцени[9].

У масовій культурі

[ред. | ред. код]

Екранізації

[ред. | ред. код]

Інше

[ред. | ред. код]

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Sparknotes.com. A FAREWELL TO ARMS
  2. ↑ а б Гемінґвей, Ернест (2018). Прощавай, зброє. Видавництво Старого Лева. с. 7. ISBN 978-617-679-525-4.
  3. ↑ а б Bosman, Julie (4 липня 2012). To Use and Use Not. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 26 січня 2025.
  4. ↑ а б A Farewell to Arms | Summary, Characters, Themes, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 30 грудня 2024. Процитовано 26 січня 2025.
  5. ↑ а б в A Farewell to Arms: The dirty words you won't find in the novel | Books on Trial. Books on Trial – Exploring the most controversial books (амер.). Процитовано 26 січня 2025.
  6. ↑ Times, Special to The New York (21 червня 1929). BOSTON POLICE BAR SCRIBNER'S MAGAZINE; Superintendent Acts on Objections to Ernest Hemingway's Serial, "Farewell to Arms." The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 26 січня 2025.
  7. ↑ а б в Why Italy banned Hemingway's novel A Farewell to Arms? | Books on Trial. Books on Trial – Exploring the most controversial books (амер.). Процитовано 26 січня 2025.
  8. ↑ archivistkira (29 вересня 2016). Challenging and Banning Literary Classics. Virginia Tech Special Collections and University Archives (амер.). Процитовано 26 січня 2025.
  9. ↑ Knowlton, Sean. Library Guides: Banned Books Week: Select Banned Books. libguides.tulane.edu (англ.). Процитовано 26 січня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прощавай,_зброє_(роман)&oldid=44528944