Птахи і квіти (жанр)
Хуа-няо (花鳥 «Квіти й птахи») — один з традиційних жанрів живопису та декоративно-прикладного мистецтва Китаю. Композиції зображень квітів, птахів, рослин, плодів, комах в супроводі каліграфічних написів, іноді сповнені асоціативно-символічного змісту, виконувалися на сувоях шовку чи паперу, на ширмах, віялах, порцеляні, на виробах з лаку та емалей.
Художники традиційного китайського живопису давно звернулись до зображень тварин, комах і птахів. Вони знайдені ще на черепках старовинної кераміки під час археологічних розкопок. Згодом в мистецтві сформувався окремий жанр «Птахи й квіти», котрий поєднав зображення птахів і рослин, рослин і комах тощо.
Появу жанру датують X століттям нашої ери[1]. Китай того часу — конгломерат подрібнених державних утворень. Верхню і середню ділянки річки Янцзи контролювали держави Рання Шу та Пізня Шу[1]. В краю зелених схилів і мешкав художник Хуан Цюань (900–965). Саме його вважають засновником жанру «Птахи та квіти». За переказами, на подвір'я царя Гуначжена привезли в подарунок шість журавлів. Птахи так сподобались царю, що він наказав художникові намалювати їх на стіні. Митець настільки добре відтворив птахів у стінопису, що відтоді зала отримала назву «Шести журавлів». Зрозуміло, що майстерно відтворити тварин художникові допомогли давні спостереження за птахами і тваринами та висока обдарованість. Виконав він і інші замови володаря, одна з яких (теж стінопис) отримала назву «Птахи й квіти в чотири пори року». Унікальний характер мала і збережена пам'ятка початкового періоду жанру «Птахи й квіти», відома під назвою «Рідкісні птахи», хоча там подані не тільки птахи. На невеликому відрізі шовку художник водяними фарбами розмістив зображення двадцяти чотирьох (24) птахів, комах і плазунів. Картина, створена художником, що пізніше потрапила до збірок музею Гугун в Пекіні, не мала яскраво висловленого сюжету. Її зміст частково пояснив напис, що свідчив про призначення картини. Остання мала бути навчальним посібником для сина, котрого батько готував для фаху художника.
Жанр «Птахи та квіти» був тісно пов'язаний з розвитком пейзажного жанру. На відміну від останнього, художники відмовлялись від панорамних зображень і численних деталей краєвидів. На аркуші чи невеликому сувої зображували лише невеликі фрагменти природи — листя і бутони лотоса, що стирчали з води, гілку розквітлої дикої сливи мейхуа чи персика, улюблений бамбук чи гілку сосни, запорошену снігом. Ці куточки природи наче вихоплені з велетенського її розмаїття і побачені глядачем, уважним і захопленим її красою. Завмерлість зображень долалася обов'язковим додаванням птахів чи комах. В Китаї була розповсюджена традиція спостережень за природою навіть у віддалених селах. А художники жанру «Птахи й квіти» впродовж довгого вивчення квітів і птахів ставали справжніми ботаніками і орнітологами. Здається, вони намагались відтворити все розмаїття місцевих птахів. Корективи внесла географія і птахи півночі не були схожі на птахів тропічного півдня. До того ж були й птахи перелітні.
Середньовічні уніфікація і символізм свідомості спростили розмаїття. З'явились найпопулярніші квіти (лотос, півонія, мейхуа), рослини (бамбук, клен, сосна), також птахи й навіть окремі мотиви, що почали переходити з картини в картину.
Феодальний гніт і свавілля імператорських чиновників сприяли поширенню в суспільстві настроїв тихого і постійного спротиву, настроїв втекти хоч у віддалений монастир, хоч в дику місцину. Усамітнення і відрив від суспільства набувають змісту свободи і бажаної мрії. З'явилися і теоретики, що оспівували усамітнення, та втечу в дику природу, наче це надасть спокій і мудрість Серед цих теоретиків і художник Си Кун-ту, що створив трактат з проповіддю усамітнення і втечі в дику природу[2].. Він наполягав на символічному значенні кожної квітки та рослини, якщо їх переносили в картину. Си Кун-ту писав "Високе і самотнє дерево нагадує високе прагнення душі літати над землею. Верба уособлює красу природи, а її тінь на стежці здатна подарувати тонку насолоду. Квіти персика, рясно вкривши все дерево, надихають на творчість[3]… "
Си Кун-ту не зупинявся на рослинах і наділяв символізмом також і зображення птахів. Вертлявий папуга у нього — втілення рухливого життя духу, величний лелека — символ польоту душі поета, вільного від пригноблення і брутальної реальності. Лелека навіть отримав у Си Кун-ту епітет «святий».
Середньовічні уніфікація і символізм йшли поруч у прагненні дослідити природу, птахів і квіти, місцеві рослини. І холодні, відірвані від реальності символи Си Кун-ту та інших теоретиків у талановитих художників далеко відступали перед красою реальної природи. Виникають шедеври, де неможливо наділити холодними символами картину з птахами та рослинами. Серед них і монохромний твір художника Цуй Бо "Бамбук і чапля". Формально картина символічна. Шквальний вітер рве листя бамбука і гне його тонкі стовбури. Лише старий стовбур не гнеться від сильного вітру, а протистоїть йому, як і біла чапля, що іде уперед, наперекір бурі. Але куточок природи поданий так реалістично і натхнено, що бачиться лише талановитим відтворенням малого краєвиду в хуртовину, відтворенням суворого дихання розбурханої природи, однаково загрозливого і для рослин, і для птахів.
Інакше працював художник Сюй Сі, що був наближений до імператорського двору в місті Нанкін[4]. Сюй Сі створював як монохромні, так і кольорові композиції. Він часто писав лотоси, що піднялися з темної води й гойдали на листі птахів. Це його улюблена тема. Контури він робив тушевими, а зображення розфарбовував ніжними відтінками кольорів. Серед монохромних картин Сюй Сі — біла чапля восени на гілці дерева. На картині — лише біла чапля на сірому тлі та декілька гілок, що втратили листя від осінніх буревіїв. Все заради того, аби передати сум і тишу останніх днів пізньої осені[5].
Жанр «Птахи та квіти» не зник і за століття. Він мав численних прихильників, навіть коли зникли держави Рання Шу та Пізня Шу і дожив до XXI століття. Сини Хуан Цюаня — Хуан Цзюйцай та Хуан Цзюйбао успадкували фах батька и також працювали в жанрі «Птахи та квіти». Разом із батьком їх вважають першими художниками цього жанру[1].
Найвідомішими стародавніми китайськими художниками жанру «Птахи і квіти» були Хань Хуан, Му-Ци, Хуан Цюань (900–965), Сюй Сі, Чжао Чжан, Сюй Вэй и Чень Чунь.
Нові зразки й нові мотиви подали й художники XX століття, серед яких композиції з птахами та квітами Ці Байши (1864–1957), Сюя Бейхуна (1885–1953) тощо.
_001.jpg)
-
Чжао Цзи (імператор Хуейцзун) «Голуб на гілці розквітлого дерева» -
«Чотири сороки», Рання династія Мін, до XVII ст. -
«Чаплі, верба і півонії» -
«Білі квіти сливи і журавлі» -
«Фазан і бамбук» -
«Червоний баньян» -
«Золотий фазан і бавовник», XI століття -
«Гусак і камінь в траві», династія Мін (1368–1644)
.jpg)
- «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1961
- Barnhart R. Peach Blossom Spring: Gardens and Flowers in Chinese Painting. N.Y.,1983
- James Cahill: Die Chinesische Malerei (« Chinese painting»). Skira-Klett-Cotta, 1979, ISBN 3-88447-056-6 (Nachdr. d. Ausg. Genf 1960).
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
- ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 6 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1961, с.362
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1961, с. 362
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1961, с.362-363
- ↑ «Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1961, с. 363
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Птахи і квіти (жанр)
