П'єр-Сен-Мартен

П'єр-Сен-Мартен
П'єр-Сен-Мартен
фр. Gouffre de la Pierre-Saint-Martin
	Вхід до печери
Характеристики
Тип	карстова
Гірські породи	вапняк
Довжина	83 649 м
Глибина	1410 м
Кількість входів	11
Дослідження
Рік відкриття	1950
Категорія складності	5Б
Розташування
	45°58′04″ пн. ш. 0°46′09″ сх. д. / 45.96778° пн. ш. 0.76917° сх. д.
Країна	Іспанія, Франція
Регіон	Аретт; Атлантичні Піренеї; Наварра
Карти розташування
	П'єр-Сен-Мартен у Вікісховищі

П'єр-Сен-Мартен (фр. Gouffre de la Pierre-Saint-Martin) — печера в Атлантичних Піренеях, на кордоні Франції і Іспанії (7 входів на французькій території і 4 — на іспанській^[1]). Печера свого часу була якнайглибшою у світі (1953—1954 і 1966—1979 роки). На сьогодні її глибина 1408 м, при сумарній протяжності ходів понад 80 км^[2].

Історія досліджень

Масив вивчали Юджин Фурньє і Едуард Мартель, але популярність він здобув, коли в 1950 році Жорж Лепіне відкрив провалля, пізніше назване його ім'ям — перший із входів до системи П'єр-Сен-Мартен.

У 1951 році в прірву глибиною 320 м (якнайглибший у світі колодязь на той момент) спустилися Жорж Лепіне, Марсель Лубан, Гарун Тазієв під керівництвом бельгійського фізика Макса Козінса.

У 1952 році проводиться масштабна експедиція, але на самому її початку через неполадки з лебідкою, встановленою біля входу для підйому учасників, у вхідному колодязі печери розбивається Марсель Лубан^[3]^[4]. Його тіло було поховане на дні прірви, і витягнуте через лише 2 роки.

У 1953 році спелеологи з Ліона відкривають величезний зал Верна (255 × 245 × 180 м³), найбільший на момент відкриття у світі. Досягнута глибина − 734 м^[5] Печера стає якнайглибшою у світі, але вже через рік цей титул на багато років перехопить прірва Берже.

У 1954 році Бідеган, Кастере, Лабері, Лепіне, Маєрі, Мауер відкривають Тунель Вітру (Tunnel du Vent), в якому вітер дме зі швидкістю до 40 км/год.^[6]

Компанія EDF у 1955—1956 роках пробиває кілометровий тунель до залу Верна для того, щоб перехопити підземну річку для потреб вироблення електроенергії. Проект був покинутий і забутий на багато років.

У 1962 році іспанські спелеологи (кер. Хуан Сан Мартін) здійснюють складне технічне сходження в залі Верна, і відкривають продовження, досягнуто глибини − 845 м^[7]^[8]. Слідом за іспанцями англійські спелеологи долають кілометровий рубіж глибини (− 1006 м).

У 1966 році було засновано міжнародну асоціацію (l'Association pour la recherche spéléologique internationale de la Pierre Saint-Martin^[9]) для координації досліджень масиву П'єр-Сен-Мартен. У тому ж році, після з'єднання з печерою Gouffre de la Tête Sauvage П'єр-Сен-Мартен знову стає якнайглибшою печерною системою світу (− 1171 м^[8]).

До 1973 року, після приєднання цілої серії печер з більше високорозташованими входами (M-3, M-13, SC-3) глибина системи досягає − 1332 м^[10].

У 1979 році печера в поступається першістю з глибини французькій печері Жан-Бернар, що набрала глибину − 1358 м.

У 1982 році глибина П'єр-Сен-Мартен збільшується до − 1342 м^[10].

У 2006 році реанімується проект ГЕС, довелося пробити новий тунель завдовжки 600 м, оскільки старий був виконаний з помилками. Проект був переданий компанії SHEM (Société Hydro Électrique du Midi), колишня філія SNCF. Водозабір цього разу був організований вище за зал Верна. Гідроелектростанція потужністю 4 МВт вступила в лад 4 квітня 2008 року.

6 серпня 2008 року печера Gouffre des Partages (M. 413) з'єдналася з П'єр-Сен-Мартен, глибина системи становить 1410 м при довжині 80200 м^[1].

Примітки

↑ ^а ^б content&task=view&id=76&itemid=56 Jonction Réseau de la Pierre — Gouffre des Partages! (фр. ).
↑ Worlds Deepest Caves [Архівовано 2017-10-28 у Wayback Machine.], compiled by Bob Gulden.
↑ Моя жизнь под землёй. гл. 31: «Пьер-сен-Мартен», Н. Кастере, М., «Мысль», 1974.
↑ Le gouffre de la Pierre Saint-Martin, Haroun Tazieff (фр. ).
↑ content&task=view&id=13&Itemid=56&limit=1&limitstart=1 Історія досліджень масиву П'єр-Сен-Мартен в 1892—2000 роках (фр. ).
↑ Le gouffre de la Pierre Saint-Martin^{[недоступне посилання з квітня 2019]}, Haroun Tazieff, 1952, p. 111.
↑ Histoire événementielle de la spéléologie [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.], XX століття.
↑ ^а ^б Експедиція в морок, «Перегони по вертикалі», К. Б. Серафімів.
↑ ARSIP site.
↑ ^а ^б Експедиція в морок, «Битва чорних велетнів», К. Б. Серафимів.

Посилання

Моя жизнь под землёй. гл.31: «Пьер-Сен-Мартен», Н. Кастере, М., Мысль, 1974.
Site de la Salle de La Verna — Історія, фотографії зали Верна.
Association pour la Recherche Spéléologique Internationale à la Pierre Saint-Martin.

[arsip-1] а ^б content&task=view&id=76&itemid=56 Jonction Réseau de la Pierre — Gouffre des Partages! (фр. ).

[2] Worlds Deepest Caves [Архівовано 2017-10-28 у Wayback Machine.], compiled by Bob Gulden.

[3] Моя жизнь под землёй. гл. 31: «Пьер-сен-Мартен», Н. Кастере, М., «Мысль», 1974.

[4] Le gouffre de la Pierre Saint-Martin, Haroun Tazieff (фр. ).

[5] tent&task=view&id=13&Itemid=56&limit=1&limitstart=1 Історія досліджень масиву П'єр-Сен-Мартен в 1892—2000 роках (фр. ).

[6] Le gouffre de la Pierre Saint-Martin^{[недоступне посилання з квітня 2019]}, Haroun Tazieff, 1952, p. 111.

[7] Histoire événementielle de la spéléologie [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.], XX століття.

[serafimov2-8] а ^б Експедиція в морок, «Перегони по вертикалі», К. Б. Серафімів.

[9] ARSIP site.

[serafimov4-10] а ^б Експедиція в морок, «Битва чорних велетнів», К. Б. Серафимів.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]